В 1960 роках на весь тоді мільйонний Київ працювало лише 12 ресторанів, у 1980 роках, завдяки Олімпіаді, в українській столиці грали матчі футбольного турніру – їх стало вже 49. Але відвідувати їх простому пролетарю якось і не личило.
Найбільше задоволення у ресторанах класу люкс. Це найвища категорія з 4 можливих. А значить – вишуканий посуд, офіціанти в уніформі з дорогої тканини і понад 50 страв у меню. В закладах нижчого класу позицій для замовлення було менше, та й саме меню – проста роздруківка
Щоб отримати перед очі омріяний прейскурант мав бути привід. Наприклад, трудові успіхи. Але були й регулярні відвідувачі ресторанів – люди непрості. Зі статусом. А в кого тоді водилися гроші? Та в тих хто навіть у часи регульованої державою економіки ухитрявся мати свій невеличкий бізнес: наприклад, торгував мандаринами. Ігристі напої найкраще смакують у відповідному інтер'єрі. Зараз він виглядає доволі примітивно, але тоді це був справжній шик Дотримуватись дрес-коду в союзі проблемою не було. Тоді існувало лише дві опції – одяг буденний або святковий. Порядний одяг – ще не гарантія місця в ресторані.
Читайте також: Згадати Все. Особливості радянського "общепіту"
Інша справа якщо ти "свій". Наприклад, товариш офіціанта, а ще краще – директора. Мати серед знайомих хоча б когось з працівників ресторану – величезний блат. Окрема історія з обслуговуванням. Тодішні офіціанти вважали, що це клієнти їм чимось зобов'язані, і аж ніяк не навпаки. Тож якщо ви не належите до касти своїх поважних людей, то без конфліктів обходилось рідко. Якщо меню таки вдалося допроситися, то нічого надзвичайного там не вичитаєш.
В прейскурантах майже всюди одні й ті ж страви. Класика "харчпрому". Та ніхто нічого не забороняв. Просто у 1980 роках у деяких ресторанах запахло новизною. Це було щось нечуване – зміна концепції. Ну і звичайно ікорочка. Дешевша червона і елітна чорна. Делікатес, без якого важко уявити собі посиденьки в ресторані.
Читайте також: Згадати все. 1000 і 1 весільна традиція
Своїм людям відкрилося ще одне – формат барів. Перші заклади такого типу з’явилися при готелях "Інтурист" і потрапити туди було не так вже й просто. Живі виступи музикантів у ресторанах – це такий самий невід'ємний атрибут, як, наприклад, ножі на столах. Ну а де музиканти, там і нетверезі меломани. Двічі повторювати музикантам і справді не треба.
Кожне замовлення щедро оплачувалося. Від "троячки" (така собі негласна мінімалка) – і аж до 25 рублів за композицію. В репертуарі у музикантів було все. Нерідко під ці мелодії в пристрасному танку зароджувалися почуття. любов і тоді не знала кордонів.