Але ціною цієї стабільності стало виключення двох ключових гаманців путінського режиму. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Брюссель пішов на ганебний компроміс
Зняття санкцій з Усманова – це чиста кулуарна угода. Франція лобіювала це рішення заради визволення свого громадянина Мартена Раєна, якого Азербайджан засудив до 10 років за нібито шпигунство.
Баку, користуючись дружніми зв'язками з Усмановим, просто поставив ультиматум Парижу: свобода француза в обмін на скасування санкцій для російсько-узбецького магната. І Франція прикрилася розмитими "інтересами національної безпеки".
Фінансовий шантаж Люксембургу та реакція Балтії
Історія з Михайлом Фрідманом не менш цинічна. Тут головним лобістом виступив Люксембург, який банально злякався арбітражного позову від олігарха на 16 мільярдів доларів за заморожені активи.
Побачивши прецедент із Францією та Усмановим, Люксембург вирішив закрити ризиковий для власного бюджету кейс за рахунок зняття обмежень з Фрідмана, чиї статки так само працювали на російську агресію.
Єдиною країною, яка до останнього тримала вето, була Латвія. І її згоду Париж просто виміняв на додаткові військові гарантії безпеки та обіцянку залучити Ригу до обговорення ініціативи ядерного стримування.
Це вкотре оголює головну проблему Євросоюзу: норма про обов'язкову одностайність перетворює європейську політику на майданчик для торгівлі та шантажу.
Україна та країни Балтії справедливо розкритикували це ганебне рішення. Латвія, Литва та Естонія вже оголосили про запровадження жорстких національних санкцій проти Усманова та Фрідмана. Якщо у Брюсселя не вистачає політичної волі і там досі приймають рішення консенсусом, а не більшістю, то окремим країнам доводиться самостійно закривати свої кордони для путінських олігархів.