Хоч довгий час винахід приписували російському емігранту Володимиру Зворкіну, спеціальна комісія ЮНЕСКО все розставила на місця і наполягла, що першу телевізійну передачу відео здійснив українець 28 липня 1928 року, тобто на 5 років швидше, ніж це зробив росіянин.
На ідею створення пристрою Грабовського наштовхнула мрія батька побачити Україну на засланні. Мрія переросла у наукові дослідження, а вже за 5 років у будинку українця прилад вперше передав зображення. Дружина винахідника поправляла у підвалі передатчик, а в сусідній кімнаті Грабовський побачив на приймачі її руку та силует.
За місяць прилад на вікні транслював все, що відбувалось на вулиці Ташкента. У 1928-му винахід схвалили та виділили кошти на подальші розробки та поїздку в Москву. Грабовський не поїхав, зате відправив креслення та "Телефот" у столицю.
Та по дорозі він розбився, а наукова праця виявилась нікому нецікавою. Вердикт був суворий — "Телефот" вважати недоцільним та припинили фінансування.
До свого творіння Грабовський більше не повертався. Визнання прийшло, щоправда через 35 років. У 1963 році винахідник отримав листа з Державної комісії радіоелектроніки про незаперечну важливість "Телефота".