До Різдва готувались заздалегідь — прибирали хату, білили стіни, стіл покривали новою скатертиною. У святкових клопотах були задіяні всі: від малого до старого. Дітлахи чистили горіхи для куті і перетирали мак. При цьому кожна мама намагалась застерегти доньку не облизувати ступку з маком, аби майбутній чоловік не був лисим.
Перед господинею стояло непросте завдання зготувати 12 страв без м’яса, молока, масла та яєць, оскільки Святвечір припадає на останній день Пилипівського посту.
У цей день намагалися нікому нічого не позичати та й самим нічого не просити, аби "не жебракувати цілий рік". Батьки пильно слідкували, аби ніхто не сварився, і щоб діти не плакали, бо ж капризуватимуть наступні 365 днів.
Взагалі у малечі було чимало обов’язків у Святий вечір: залізши під стіл, вони квокали, аби кури добре неслися, та виглядали першу зірку на небі, бо тільки з нею можна сідати до святкового столу.
І ось нарешті вечеря — у макітрах 12 страв, горить свічка, по чотирьох кутках столу часник, аби відганяти злих духів. Сім’я промовляє "Отче Наш" і лише після цього приступає до вечері. Найголовнішу страву Святвечора – кутю, їли дерев'яними ложками. Першим її куштувати найстарший член родини, відтак — всі інші. Якщо когось із родини не було вдома, для нього ставили миску з ложкою.
Після вечері існувала традиція відносити частину вечері своїм хресним або ж бабцям-повитухам. А от молодим дівчатам нетерпілось поворожити на свого судженого. Вийшовши з дому, вони прислухались, з якої сторони загавкає пес — звідти й чекати нареченого, а прибігши до річки чи струмка, нашіптували "Як ця вода біжить, нехай так за мною свати бігають".
Сім’я ще трохи колядувала, та лягала спати, аби зранечку піди до церкви та відзначити народження Христа.