- 1. Що Путін хотів від поїздки в Китай і чому вона стала принизливою
- 2. Що означають нові заяви з Москви щодо європейців
- 3. Про що свідчать удари по мостах у Києві
- 4. Що зараз відбувається у відносинах Києва та Вашингтона
- 5. Чому Трамп зневажає Європу і навіщо йому дружба з диктаторами
- 6. За якої умови Китай розпочне війну проти Тайваню
- 7. Чому Путін не хоче їхати на зустріч G20
У поїздці до Китаю Володимир Путін, схоже, розраховував отримати значно більше, ніж спільне фото (і те невдале) із Дональдом Трампом та Сі Цзіньпіном. Однак замість демонстрації рівноправного партнерства російський диктатор опинився в ролі молодшого союзника, від якого Пекін не надто залежить. І поки Кремль намагається зобразити зустріч дипломатичним успіхом, його подальші заяви лише посилюють враження роздратування.
Водночас Москва продовжує погрожувати Заходу, висувати ультиматуми щодо НАТО та закликати європейських лідерів до переговорів. На цьому тлі Україна нарощує удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі, а питання підтримки Києва з боку США залишається відкритим.
Політолог та експерт зі стратегічних комунікацій Юрій Богданов в ексклюзивному інтерв'ю для 24 Каналу розповів про справжні результати зустрічі Трампа, Путіна та Сі Цзіньпіна, перспективи переговорів, майбутнє відносин України зі США та те, як російський диктатор поступово втрачає важелі впливу.
популярні відео
Що Путін хотів від поїздки в Китай і чому вона стала принизливою
Підходимо до Шеньчженя. А чого хотів Путін насправді від одного і іншого? Просто покрасуватися перед камерами?
Очевидно, що Путін перебуває в певному стані тотальної істерії, бо в нього не вдалося нічого в Китаї, очевидно, тому що Трамп нічого дати не може, а Сі не хоче. І ми чуємо все більше і більше від нього якихось пафосних і тупих заяв і все більше терору, тому що на полі бою і навіть зі своїм народом він безсилий.
Цей його візит і його присутність там взагалі була бонусом по дружбі від Трампа, тому що ніяких реальних задач він там розв'язати не міг. Це Трамп хотів взяти з собою Путіна, вочевидь, для того, щоб спробувати продемонструвати, що ось який він його друг, давайте разом товаришувати. І була ця огидна його заява про те, що Путін – мій друг і ми про все домовимось.
Ну, ми ж це вже чули. Мені видається, що якраз те, як Путіна зустрічали китайці, демонструє, наскільки він був там потрібен, наскільки вони хотіли його бачити. Це була така доволі принизлива зустріч і принизливий супровід, явно як молодшого партнера, який перебуває в жорсткій залежності, але при цьому не може рухнути.
Повне інтерв'ю: дивіться відео
Що хотів Трамп? Зробити оцю заяву, яку вони зробили за підсумками? Мені видається, там: "Ми збільшимо постачання нафтопродуктів на світовий ринок". Ну спробуйте. За останньою статистикою, після серії ударів в жовтні і в листопаді Росія втратила вже половину своєї нафтопереробки. І очевидно, що удари Сил оборони продовжаться, і ніхто їх не зупинить. В Америки немає таких інструментів наразі.
І очевидно, що якщо Путін не хоче йти на якісь поступки в питаннях енергетичного перемир'я чи перемир'я загалом, то Україні немає сенсу йти на поступки в питаннях своїх ударів. І ми їх продовжимо далі і будемо бити, тому що ми бачимо, що мирні перемовини можливі лише в одному форматі: якщо Росія і Путін втратять віру в те, що вони можуть досягти якихось цілей в Україні і в Європі військовим шляхом, тоді можливі перемовини.
Наразі ми бачимо, що Путін продукує багато крінж-заяв, кличе європейців в Москву. До речі, я можу припустити, що вони поїдуть в Москву, їм то немає проблем туди поїхати і заявити йому свої вже ультиматуми.
Але подивимося. Тому що мені видається, що зараз, особливо після останніх ударів України, я не про Кримський міст навіть, а скоріше про НПЗ і про логістику російську, у росіян не так багато карт. Вони, зрозуміло, свій терор продовжать, але Україна буде спроможною як мінімум мінімізувати наслідки цього терору.
Що означають нові заяви з Москви щодо європейців
Путін каже, що запрошує європейців обговорити і цю безпеку європейську разом, і завершення війни в Україні. Я здивована, що ви кажете, що європейці таки поїдуть. Я не дивуюся, що є люди, які там точно хочуть поїхати в Москву і взагалі ходять в Кремль, як до себе додому. Але тим не менш, люди такого рівня, як Кая Каллас або Урсула фон дер Ляєн, невже вони поїдуть в Москву?
Кая Каллас і Урсула фон дер Ляєн не поїдуть, звісно, але певні дипломати і емісари цілком можуть поїхати. І якщо це буде компонентом підготовок якихось перемовин на нейтральному майданчику. Тобто я вважаю, що Путін давно міг би вести реальні перемовини, наприклад, в Стамбулі або в Дубаї, або будь-де ще, або в Астані, наприклад, якщо би Казахстан погодився прийняти такі перемовини і Україна, Європа погодилась туди поїхати. Є різні варіанти, як це могло б відбуватися.
Але питання в тому, що поки Путін висуває нереалістичні вимоги: НАТО 1997 року, вихід Фінляндії з НАТО. Нагадаємо всім, що до початку повномасштабного вторгнення в Україну Фінляндія не була в НАТО. Це Путін сам спровокував цей процес. Поки ці умови на столі, немає сенсу ніде збиратися, тому що це нереальні умови, які, вочевидь, висуваються, щоби зірвати перемовний процес.
А якщо Путін припинить займати таку позицію, якщо з'являться адекватні умови, якщо з'явиться розуміння, як в принципі врегулювати відносини між Росією і Європою, а це починається з завершення війни і каяття, тоді можливі перемовини де завгодно, в тому числі частково можливі в Москві.
Але на сьогодні мені видається, що Путін не готовий до перемовин. Він продовжує імітувати слабоумство. Хоча чому імітувати? Не імітувати, але займати позицію доволі специфічну навіть для свого статусу.
І очевидно, що він дуже розлючений після перемовин в Шеньчжені. Це видно по його риториці, по його заявах, що як тільки він розуміє, що щось пішло не так, він випускає два інструменти: це терор і це неймовірного рівня "понти", розповіді про те, що ми всіх переможемо, всіх здолаємо, Україна за три дні. Ну ми це вже бачили. Тобто це означає, що щось не так.
Так, він на цій пресконференції сказав, мовляв, що українцям взагалі треба прийняти очевидне, що Донбас, ті відсотки території точно вже будуть під Росією. Це, звісно, звучить смішно. Це звучить нереалістично. Але він настільки це продовжує впевнено говорити, ось ці "понти кидати", як ви кажете. Тому не розумію, на кого це розраховано.
Очевидно, на своє оточення. Мені видається, що європейці це розуміють, а на Трампа Путін не може покластися. І самі емісари Трампа там вже передавали заяву Кушнера, що він казав росіянам, що, якщо ви зараз не укладете угоду, то після зміни складу Конгресу ситуація буде гіршою для вас.
І це очевидний меседж, який в тому числі, з одного боку, покликаний на Росію тиснути, а з іншого боку, є фіксацією реальності. Тому що на відміну від Віткоффа чи самого Трампа, Кушнер хто завгодно, він, безумовно, корупціонер, але він не ідіот. От точно про Джареда можна це сказати, що він корумпований, дуже розумний фінансист, який просто констатує політичну реальність, що якщо Путін зараз не домовиться, далі буде гірше.
І його терор взимку не дає Росії більше шансів. Він дає Росії більше ризиків, тому що, по-перше, Україна цього року вже відповідає і, якщо брати реальну шкоду економіці, навіть ефективніше, ніж Росія. А якщо брати політичну шкоду, знову-таки так, Росія вкладає багато грошей в деморалізацію українців і в те, що всі покидали все і вимагали від Зеленського миру через відсутність світла.
Але мені видається, що більшість людей, які дійсно тягнуть цю війну, дійсно тягнуть економіку, тільки ще більш злими стають в розрахунку дотиснути Путіна, тому що всі розуміють, що він розуміє тільки мову сили і тільки мову правди.
Про що свідчать удари по мостах у Києві
Паралельно Україна завдає успішних ударів по Кримському мосту, і виходить після цього стаття міжнародна, її потім переопубліковує The Times, де розповідають, що Україна завдала ці удари без Starlink і без Starshield. На вашу думку, це дійсно дуже серйозний геополітичний сигнал, зміна ракурсу чи це, можливо, певний меседж Вашингтону?
Мені видається, що головне – це демонстрація спроможності Сил оборони, того, що Україна може спланувати і реалізувати настільки складну операцію, і це найкращий меседж. Тому що так, Путін буде бомбити київські мости, знову-таки для шановних киян, для тих, хто живе з вами і зі мною в одному місті, я передаю великий привіт. Мости в Запоріжжі і в Дніпрі, наприклад, бомбардуються регулярно. В Запоріжжі постійно, буквально останні кілька років.
І Росія, звісно, завдає збитків і незручностей, але це частина воєнного процесу. Нам доведеться до цього адаптуватися. Але росіяни витрачають більше часу, більше ресурсів з меншим результатом. І ми розуміємо, нащо ми це робимо, нащо ми нищимо кримські мости, нищимо кримські переправи, пароми і таке інше. Ми відрізаємо російську воєнну машину, яка знаходиться в Криму і на українському півдні, від ресурсу.
І це дозволить Україні краще оборонятися. Росія нищить мости через гуманітарні цілі. І тому, мені видається, ми демонструємо різницю наших підходів. І очевидно, що Україна демонструє, що за наявності грошового ресурсу спроможна воювати і без американців. Головне, щоб у нас були гроші і озброєння для того, щоб бити по росіянах.
А чи буде такий хороший фінансовий потік грошей і озброєння в 2027 році?
Мені видається, вчора Урсула фон дер Ляєн заявила, що виділення 45 мільярдів для України – це питання фактично розв'язане, і ми будемо розраховувати на європейські гроші. Інші партнери нададуть залишок, якого ми потребуємо. Тобто ми дефіцит бюджетний покриємо. Це перше.
Друге. Все ще продовжується системна робота для того, щоб Україна отримувала всі необхідні види озброєння, які ми можемо купити в Європі. І ці програми розвитку продовжують реалізовуватися. Мені видається, що очевидно, що ми отримаємо все необхідне і, я думаю, зможемо його використовувати у війні проти Росії.
Так, Росія все ще продовжує молитися на те, що після якихось виборів у них відвалиться Франція, відвалиться Німеччина, але навіть умовній Марін Ле Пен доведеться, скоріше за все, адаптуватися під політичну реальність. Тобто на сьогодні я справді не бачу серйозних загроз з Європи. Можуть бути там: відпала Болгарія, сказали, що не будуть нам допомагати. Але Болгарія нам і не допомагала. Вона переважно продавала нам озброєння і не відмовилась від цього.
Те саме Словаччина. Словаччина не допомагала нам, вона нам продавала озброєння і досі продає озброєння. Про Сербію помовчимо. Це ж великі "брати росіян". Але Сербія ще при Вучичі продавала нам озброєння і ще зараз буде продавати нам озброєння. Тому я, якщо чесно, розумію, що Росія буде робити все можливе, щоби довести, що все для України "пропало".
Але насправді на сьогоднішній момент, на мою думку, не існує ніякої загрози в зриві фінансування чи забезпечення України. І тому я думаю, що в принципі Росія має усвідомити, що якщо вони хочуть вийти з війни більш-менш пристойно, їм не вдасться доламати Україну, не вдасться доламати Європу. Треба повертатися і домовлятися. Чи готова буде до цього Росія? Я не знаю, але їм саме час про це задуматися.
Те, що Путін говорить, що вони ніби запрошували дипломатів європейських, можливо, не на найвищому рівні, як ви кажете, відвідати Москву, можливо, все ж таки буде відбуватися якийсь спад в агресивних діях? Чи просто насправді у них не буде далі успіху на фронті, терор продовжиться, і ці розмови взагалі будуть про щось інше?
Якщо Сили оборони збережуть поточні темпи знищення російської живої сили навіть при мінімальних постачаннях росіян, якщо ми продовжимо таку ж кампанію далекобійних ударів і Україна вистоїть зиму, в цьому я не сумніваюся.
То, можливо, зовсім інша перемовна конфігурація буде на весну, і питання буде в тому, чи наважиться Путін на мобілізацію вже повноцінну, яка все одно глобально питань не вирішить. Тому мені видається, що Путін давно вже впустив той момент, коли в нього були оптимальні можливості для перемовин.
Вони були в нього на двох поворотах. Весною минулого року, коли Трамп був максимально пропутінський, і, мабуть, умовно весною-влітку цього року, коли ще не була зрозуміла конфігурація нового американського Конгресу.
І мені видається, зараз оці спроби за зиму додавити Україну доволі дивно виглядають, враховуючи, що ми вже пережили, і більшість українців, які лишаються в країні і лишаються лояльними для країни, вони цю зиму переживуть. А ось чи переживе цю зиму путінська армія – вже велике питання.
Що зараз відбувається у відносинах Києва та Вашингтона
А от реакція Пентагону на удари України по Кримському мосту чому була така, яка була?
Тому що Піт Гегсет найняв до себе таких самих людей, які очевидно симпатизують диктатору Путіну. І тут питання в тому, скільки цим людям лишилося ще на волі ходити. Навіть не те що на посадах, а на волі. Тому що після 3 січня, я думаю, Гегсет буде першим, хто піде у відставку або кого відправлять у відставку на виставку Конгресу.
Піт Гегсет – це людина, яка провалила іранську кампанію, взагалі допустила початок ідіотської непотрібної війни. Піт Гегсет блокував допомогу Україні, коли це не було санкціоновано ніким. Він має низку корупційних і політичних скандалів.
Тому я думаю, що це питання в тому, скільки його команді лишилося при владі. Очевидно, що це вони одні з головних драйверів блокування допомоги. Очевидно, що вони налаштовані проросійськи, але при цьому питання в тому, що лишилося їм недовго.
Які перспективи в наступному році у взаємовідносинах України і Сполучених Штатів? Як би ви їх зараз описали? Тому що взаємовідносини України і Європи, вони очевидні. А от зі Сполученими Штатами як би ви зараз визначили наші стосунки? Це партнерство, це союзництво чи це щось набагато гірше?
Мені видається, що це набагато гірше вже давно. І мені видається, що головна тут особливість в тому полягає, що у нас є відносини з багатьма американцями адекватними, з представниками всіх двох партій.
Водночас відносини з адміністрацією Трампа – це наша спроба не посваритися з ними остаточно, умовно кажучи, щоб зберігати якусь лінію комунікації.
Тобто за великим рахунком наша дипломатія вирішує з відносин з Трампом одне завдання: мінімізувати збитки від його президентства. Тобто ми маємо розуміти, що він реально в перемовинах не є ніяким посередником. Він відверто сидить на боці Росії, він є симпатиком Путіна і інших диктатур. Ми мінімізовуємо збитки.
Чи може це бути партнерством? Якщо ви зі своїм партнером зайняті тим, щоб мінімізувати збитки, це не партнерство.
Але при цьому маємо розуміти, що одна справа – це відносини з адміністрацією в Білому домі. Вона божевільна, некомпетентна, неадекватна, проросійська. І є відносини з американським політикумом, в тому числі з Республіканською партією. Це відносини з партнерами, які "трохи прихворіли, але вони вилікуються". Віримо в це. Позбудуться оцієї "рудої пошесті", і якось воно вирівняється.
Чому Трамп зневажає Європу і навіщо йому дружба з диктаторами
Чому Дональд Трамп насправді так зневажає Європу? Європа дійсно стає набагато самостійнішою, ніж була ще декілька років тому. Навіть цинічно можна сказати, завдяки Дональду Трампу. То чого ж він так цих європейців зневажає? Звідки ось це бажання триматися за ручку, як на ескалаторі з Сі Цзіньпіном в Китаї?
Мені видається, що він в принципі боїться Європи, тому що вона є альтернативною моделлю успішного Заходу. І хто би там як не критикував Європу, але Європа – це регіон з більшим рівнем соціального миру, який представляє неприємну для Трампа соціальну реальність. Тому я думаю, що це головна причина.
Плюс вони дуже бояться європейської конкуренції. І тому що американці, як і росіяни, зацікавлені в тому, щоб Європа була максимально розпорошена. Вони працюють на розкол Європейського Союзу, як і росіяни.
Треба розуміти, що навіть тут Трамп хотів би дружити з Сі. Теж диктатор, імператор. Реально Сі Цзіньпін – людина, яка теж узурпувала владу в Китаї. Тому що так, Китай – це однопартійна система, але там була традиція, що жоден голова не може бути головою більше десяти років. Сі Цзіньпін це скасував. Тобто, починаючи з 2012 року, вже чотирнадцять років є скасоване обмеження на кількість термінів. Тобто це ж рольова модель.
Але між Америкою і Китаєм настільки багато суперечностей, що Трамп не може їх ігнорувати. І при цьому надто великі економічні відносини.
Тобто тут і його любов з Путіним, і його дружба з Сі – це ті речі, які не можуть бути реалізовані, тому що у Америки зовсім інші інтереси. І мені видається, що якраз просто його емоції штовхають його до дружби з цими персонажами, одним кровожерливим диктатором, а іншим просто диктатором.
Однак сама реальність не дає їм злитися в екстазі любові. Але я думаю, що дуже багато людей зрештою спитають у Трампа і у його політичної команди, що це було. Тому що я думаю, вже з грудня ми побачимо всіх цих прекрасних людей, які адвокують дружбу з диктатурами, на допитах в Конгресі.
А це було, до речі, "дух Шеньчженя", як уже називають. До цього був Анкорідж, а зараз Шеньчжень. Ось такий.
Їх зустрічі на трьох сукупно тривали дві з половиною години. Серйозні ділові перемовини навіть в комерційних питаннях, набагато меншого масштабу, ніж "поділ світу", займають зазвичай більше часу. Причому кожна ітерація перемовин займає більше часу.
Якщо ми кажемо про Ялтинську конференцію, вона тривала більше тижня. Якщо ми кажемо про будь-яку іншу конференцію, вони тривають днями і тижнями. Версальська конференція мирна, яка завершила Першу світову війну, почалася за пів року після припинення бойових дій і тривала понад місяць.
Тому мені видається, ця зустріч була дуже зручна Сі. Він продемонстрував, що ці двоє приїхали до нього. Один "політичний труп" фактично, який досі буде президентом, але фактично втратив багато влади, а інший його васал.
Нащо це було Трампу? Досі не розумію. Нащо це було Путіну? Зрозуміло – щоб посидіти з ними за одним столом. Тобто цю зустріч сконструював Трамп. Якесь питання він розв'язав? Ніяке.
Вона мала б сенс, знаєте, в якому випадку? Якби відбулася або до виборів, або якби вибори в Конгресі закінчилися по-іншому. А так це виходить політичний невдаха приїхав з іншим політичним невдахою, який не зміг перемогти країну, яку завжди зневажав і навряд чи вже переможе.
Будемо об'єктивні, нам доведеться багато ще постраждати, але він вже не переможе Україну. Вони приїхали до людини, яка ні з ким не воює, яка є очевидно повновладною у своїй країні і царює над цією Східною Азією. Мені видається, переможець і символічний, і фактичний тут зрозумілий – це Сі Цзіньпін. Він розважався над ними.
За якої умови Китай розпочне війну проти Тайваню
До речі, стосовно майбутнього Тайваню от думки розділилися. Хтось каже, що напади будуть найближчий рік – два. Хтось каже, що цього ніколи не станеться, тому що ми погано розуміємо Китай, тому що це діло тонке. А ваша яка думка?
Я думаю, що ми не знаємо відповіді. Вибачте за мою, очевидно, передбачуваність, тому що фраза "ніколи не станеться", ми вже це проходили. Неодноразово. Це перше.
Друге. Знову-таки, сьогодні немає передумов, чому б Сі Цзіньпін мав би напасти на Тайвань, тому що в будь-якому разі йому треба Тайвань як технологічна база, як величезний економічний актив, і йому не треба попіл отримати. Вони будуть, звісно, політично тиснути. Для них Тайвань – це питання принципове.
Але якщо, наприклад, почнеться серйозна економічна криза в Китаї або буде політична криза, або загострення з Заходом, або буде під сумнівом легітимність влади. Багато диктаторів зверталися до такого інструменту, як маленька переможна війна. І якщо кон'юнктура в самому Китаї буде стояти в тому, що така війна буде потрібна, вона може початися. Тобто тут знову-таки треба на динаміку дивитися.
Але треба пам'ятати завжди, що такі країни, як Китай і Індія, гіганти, вони насамперед завжди думають про збереження стабільності системи. Тобто для них головне – це зберегти стабільність самої держави, державної системи, політичної системи, якщо ми кажемо про Китай. І
тому я дуже іронічно сприймаю всі ці історії про поділ світу. Китай не вирішує цього. Китай і економіку, і політику, і безпекові питання використовує для того, щоб підтримувати стабільність власного існування. І це фундаментальна властивість що китайської цивілізації і державної традиції, що індійської.
В Китаї були і імператори, і комуністи, і республіканці, і зараз націоналісти, тому що ця КПК, воно вже націоналістична партія Китаю насправді.
Всі ці різні моделі існування забезпечували лише одне – стабільність китайської системи. Тому що надто велика країна, надто велика імперія. Її завдання, континентальної імперії, зберігати свою сталість. І я думаю, що тому ймовірність тайванської операції низька.
Але якщо система буде дестабілізована, тоді вона зростає. Як Путін поліз в Україну обидва рази. Спершу після масових протестів після виборів, а потім після Covid легітимність його влади постала під питання. Обидва ці рази Путін ініціював зовнішню агресію.
Чому Путін не хоче їхати на зустріч G20
Путін щойно сказав, що він дуже вдячний Трампу за запрошення на саміт в Маямі всередині грудня, але він не приїде, не хоче залишати Росію зайвий раз. Він не хоче зустрічі з Володимиром Зеленським? Чи він просто воєнний злочинець і його можуть посадити?
Чи G20 – це не така комфортна атмосфера. Тому що тут були лідери Південно-Східної Азії і Східної Азії, які доволі толерантні, їм більш байдуже на Путіна було, і це очевидно, що вони не можуть з Китаєм сперечатися.
А коли приїздять європейські лідери, Канада, австралійський прем'єр-міністр приїде, чи начхати йому на Путіна, власне? Тобто він би там стикнувся з ігнором, приниженнями очевидними, небажанням тиснути йому руку. А це для Путіна капець як некомфортно. Він же дуже комплексований, вразливий персонаж.
У 2014 році тодішній прем'єр-міністр Австралії не потиснув руку після окупації Криму, і для нього це була прям травма психологічна. А тут би такого могло бути багато. І він же параноїк. Тут "вороже оточення, невідомо, хто контролює атмосферу, не дадуть це зробити, а там буде ГУР, якийсь Буданов підкрадеться, отруїть нещасного Путіна".
Коли в тебе совість не чиста, ти стаєш параноїком. Путіну, думаю, банально дуже страшно.
Це точно не буде тепла ванна. Однак я спостерігала, що європейці заявиляли. Вони припускади, що можуть там зустрітись з Путіним. Тобто я розумію, що все це стосувалося б, на 99,9% України, але вони все ж таки передбачали, що десь вони йому зроблять "кучу малу".
Так, і це теж для нього не дуже приємно, тому що зрозуміло, що крім Трампа там не буде симпатиків. Тобто в G20 з країн, які можуть Путіну симпатизувати, не те щоб там бути нейтральними, це Індонезія, Індія, Китай і Бразилія. Ще трохи Туреччина, але ж є проблеми, всі інші країни ворожі до Путіна.
Там, нагадаю, G7, власне, там Австралія, там Швейцарія, там Нідерланди, Іспанія. Тобто всі ці країни явно не є проросійськими, м'яко кажучи.
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі