Запеклі бої за Вовчанськ, що на півночі Харківщини, не припиняються з 2024 року, відколи росіяни відновили там свій наступ. Оборону тут тримають відважні воїни, які у цих умовах здатні робити неможливе – відвойовувати наші позиції, брати в полон окупантів та навіть звільняти захоплених українських військових.

22-річний солдат Іван зі зведеної стрілецької бригади Повітряних сил ЗСУ на фронті уже третій рік. Під час свого першого бою під Вовчанськом він очолив штурмову групу та пішов визволяти побратимів. Про обставини цієї операції ексклюзивно розповіла група комунікацій зведеної стрілецької бригади ПС ЗСУ, передає 24 Канал.

Читайте також Це вже бої на руїнах: у ЗСУ розкрили, що нині відбувається у Вовчанську

Сьогодні підрозділ Івана приряджений до 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. З квітня 2025 року й дотепер боєць виконує завдання на Харківщині. Його служба пов'язана з постійною небезпекою, адже Іван – провідник.

Я перевожу людей на позиції, забезпечую їх харчуванням, боєкомплектом. Значно безпечніше бути на позиціях постійно, ніж переміщатися, забезпечувати людей провізією,
– додав він.

Перші місяці Іван залишався на позиціях 83 дні. Можливості вийти не було. Коли на цей напрямок перевели 72 бригаду, ситуація дещо змінилася. Тепер ротації відбуваються кожних 2 тижні.

Ще під час першого перебування на позиції, Іван став учасником доволі "нестандартної" та дуже небезпечної операції. За проявлений там героїзм воїна подаватимуть до державної нагороди – ордена "За мужність", а обставини цього штурму справді вражають.

Соладат Іван розповів про бій під Вовчанськом
Боєць розповів про своє найважче завдання / Скриншот з відео

Коли українські сили проводили ротацію, ворог почав прориватися. На жаль, окупанти змогли пробити нашу оборону й захопили позицію. Бійці робили все можливе, але зрештою опинилися у полоні ворога.

У цей час Іван з побратимами уже 2 тижні стояли на своїх рубежах. Через те, що вони були найближче, командування дало їм наказ повернути втрачену позицію та звільнити побратимів з полону.

Іван згадує, що під час операції діяв так, як їх вчили під час військового вишколу. Саме він йшов попереду та фактично очолив штурмову групу. Зволікати не було можливості, бо час йшов на хвилини.

Можна сказати, що нам пощастило, бо росіяни були "зелені". Інакше – ми б просто не вижили. "Бійниця" якраз виглядала на стежку. Ще трошки й вони б чітко зайняли позицію та дивилися на нас. Тоді могли легко всіх знищити,
– пригадав він.

Бійці стали пів колом, щоб ворогу було важче зосередитись на комусь. Потім залізли на сам бліндаж, щоб відстрілюватися не тільки з боків, але й зверху. Відповідно вони не стояли на проході у росіян, тому ворог не міг у них влучити.

У цій ситуації Іван проявив себе як дуже хоробрий та кмітливий боєць. Він зізнається, що захоплюється штурмами, відбиттям позицій. Тому робив все, щоб допомогти побратимам, скеровував їх.

За його словами, ухвалювати рішення на полі бою справді дуже важко. Особливо, коли є поранені побратими й стоїть вибір – штурмувати далі чи їх рятувати.


Військовий Іван на службі / Фото надане 24 Каналу

Наші військові штурмом зайшли на позицію. Вони пропонували росіянам скласти зброю та вийти, але ті відмовилися, тож їх довелося ліквідувати. Вижив лише один боєць ворожої армії.

Ми знайшли документи тільки трьох окупантів, а загалом було п'ятеро – "200". Один з них дуже молодий – 2007 року. Хто саме, як їх звати – я не знаю,
– розповів Іван.

Після звільнення позиції військові побачили, що наші полонені живі та неушкоджені. Росіяни зав'язали їм руки та зняли теплі речі. Втім спершу наші військові ставились до своїх же обачно та насторожливо, бо противник неодноразово переодягався в українську форму. Тому перевести подих бійці змогли лише тоді, коли переконалися, що перед ними справді їхні побратими.

Окупант, якого ми взяли живим, спершу казав, що дуже хоче жити, а в якийсь момент попросив, щоб ми його вбили. Але ми все-таки не Росія, не такі тварини й зробимо все, щоб такими не бути,
– наголосив військовий.

Відтак бійці зайняли позицію для подальшої оборони. Але поки вони чекали на заміну, по них відпрацював російський танк. На щастя, він промахнувся на пів метра й попав не в сам бліндаж, а в його бік.

Воїнів засипало, а Іван зазнав осколкового поранення. Втім всі залишилися живі та згодом змогли самостійно вийти на місце евакуації.

Харківщина стала одним з регіонів, куди першими вдерлися росіяни у 2022 році. Дотепер в області тривають активні бої. Але навіть після чотирьох років повномасштабної війни, окупанти не можуть пояснити, чому прийшли на чужу землю.

Коли Іван запитував полонених росіян, навіщо вони воюють, – ті не могли відповісти. Так само нічого не міг сказати й окупант, якому пощастило вижити під час штурму.

Їм сказали прийти – вони це зробили. Сказали вбивати – вони вбивають. Також є багато ув'язнених. Наприклад, окупант, якого ми взяли в полон, мав 12 років тюрми, але йому запропонували піти на фронт,
– розповів військовий.

На аргументи наших бійців про те, що він мало не помер, хоча міг просто відсидіти свій термін і жити далі – окупант не зважав. Загалом майже всі російські полонені поводяться дуже обережно. Вони розповідають, що часто отримують наказ залишати своїх поранених або навіть їх добивати.

"Щодо наших людей, яких росіяни взяли в полон, – все так само. Якщо вони заважатимуть, тоді є наказ їх вбити. Ми думаємо, оскільки ті окупанти тільки почали свою службу, тому ще не змогли застрелити наших", – додав Іван.

Військовий розповів, що у нього немає злості чи ненависті до ворога. Коли він йшов на штурм, то насамперед думав про завдання, яке має виконати. Реально оцінивши свої сили, розумів, що зможе зробити все як слід.

На відміну від росіян, у його голові не було бажання завдавати комусь болю, мстити чи робити інші страшні речі. Було лише тактичне мислення та головна ціль – виконати завдання.

А для чого просто так вбивати людину? Росіяни справді багато в чому винні, але ми не звірі, а люди. Навіть на війні ми маємо поводитися як люди,
– наголосив Іван.

Він додав, що його побратими не завжди погоджуються на всі операції, хтось відмовляється, але це абсолютно нормально. У кожного різне мислення, психологічний та моральний стан. Якщо людина не може чогось зробити – засуджувати її за це неправильно.

Боєць зізнається, що штурм і повернення позиції було найскладнішим завданням за весь час служби. Втім все вдалося зробити правильно, а головне без втрат з нашого боку.

Сьогодні Іван перебуває на відновленні. У нього поранення середньої важкості, але лікарі надали йому всю допомогу, помалу боєць уже ходить.

Попри все пережите, він не планує залишати військо та хоче далі виконувати бойові завдання. Переконує – для нього це не просто служба, а можливість захистити свій дім та своїх близьких.

"А ще у мене багато побратимів, яких я не хочу залишати. Я маю мотивацію. Кожному товаришу зі служби я завжди кажу, що все буде добре, ми зі всім впораємося й обов'язково виживемо. А після війни все це відсвяткуємо", – підсумував військовий.

Попри свій молодий вік – командири Івана вважають хлопця досвідченим військовослужбовцем. Він має 5 років вислуги, більшість з яких припали саме на час повномасштабної агресії.

"У згаданій бойовій ситуації Іван проявив особливу мужність, ініціативність, військову винахідливість та високі лідерські якості, притаманні сержантам, молодшому командному складу. Після втрати позиції Силами оборони, з'явилася інформація про підхід дружньої штурмової групи, яка б мала вибити росіян. Але для цього потрібно було кілька годин часу", – повідомили у групі комунікації зведеної стрілецької бригади ПС ЗСУ.

Була велика ймовірність, що за цей період ворог міг закріпитися на позиції та наростити свою присутність. Тому відбиття б потребувало більше ресурсів і мало б більше ризиків для життя українських військовослужбовців.

"Іван, розуміючи ситуацію, самотужки організував штурмову групу й очолив її. Він проявив важливі тактичні вміння, які дозволили виграти час, успішно виконати поставлене бойове завдання, а головне – зберегти своє життя і побратимів. На нашу думку, такі дії на полі бою заслуговують відзначення на високому рівні – державною нагородою", – підсумували у групі комунікації зведеної стрілецької бригади ПС ЗСУ.

Найімовірніше, що Іванові вручать Орден "За мужність" саме завдяки цьому завданню.