Мир – це таки чудово. Ніхто не стріляє, ніхто не змушений помирати ні на полі бою, ані в шпиталі, батьки повертаються до діточок, чоловіки – до жінок, сини та дочки – до матерів та батьків... Хто б цього не хотів? Кожна нормальна людина цього бажає.
І саме цим користуються оці проповідники миру. Якщо їм заперечувати – одразу з того боку, неначе ракета з "Точки У", прилітає питання: "Ви – за війну? Ви – проти миру?". Це підступне питання, воно схоже на те, яке задавав Карлсон Фрекен Бок: "Ти вже припинила пити коньяк зранку?". Як на нього відповісти нещасній огрядній тітоньці? Скажеш "так" – отже, пила. Скажеш "ні" – отже, не припинила... Так і з цим питанням. Скажеш "я за війну" – отже, мілітарист-вар'ят-фашист, скажеш "я проти війни" – отже, погодився з тими недолугими...
Особисто я кажу: "Я за переможний мир". Тобто – не мир у вигляді капітуляції, коли під виглядом "мирних пропозицій" ворог (не супротивник, а ворог, це треба чітко усвідомлювати!) нав'язує українцям свої умови: Лугандонію у вигляді ракової пухлини, офіційну втрату Криму, фактичну заборону навіть дивитися в сторону Європи, окупаційні російські війська під виглядом чи то "народної міліції", а чи то "миротворчого контингенту"... ну, і всього іншого, чого тільки заманеться вимагати тому ганебному кремлівському блідавцю від переможеної... ні, вже не України, а Малоросії.
У Джона Рональда Руела Толкіна є такий епізод (в третій книзі "Володаря перснів", хто не читав книгу, а лише дивився кіно – той того епізоду не знає), коли маленьке, але хоробре військо гондорців та рохіррім підійшло до Воріт Мордору, а їм назустріч вийшла сила-силенна орків, тролів та інших "заблукалих відпускників", а парламентар, зробивши вигляд, що мордорці взяли у полон Фродо та Сема, зажадав у якості викупу за їх життя повної капітуляції всіх вільних народів та мордорських баскаків-намісників у кожній вільній людській державі. Гандальф Сірий відповів йому: "Твій хазяїн двома-трьома словами бажає одержати перемогу в десятку воєн та взяти собі задурно те, що не зміг взяти силою? Якщо він хоче панувати над нами – нехай сам з'явиться та поміряється силою із вільними людьми".
Як на мене, то саме така ситуація склалася у нас нині: оці усі "парламентарі Мордору" під виглядом "боротьби за мир" намагаються виговорити своїми чорними язиками своєму хазяїну те, чого той не зміг і не зможе добитися силою: панування над українцями. Панування та поступового знищення всього українського, перетворення його на "малоросійське" – так, аби українською мовою ніхто не гомонів (бо це ж "ущємляєт права русскайизичних"), аби Україна стала "Окраїной" Четвертого Рейху, а все, що тільки в Україні є корисного та потрібного, вважалось би російським за принципом "Ми адін народ, все ваше – це наше" й служило б, можливо, подальщим завоюванням ненажерливих братських чувирл.
Читайте також: Афганістан: відступ від відступу
Тому, коли я чую з чиїхось вуст "ми за мир!" – я придивляюсь до тих людей пильніше. Бо мариться мені той безіменний парламентар, який сам себе називав "голосом Саурона" і сподівався, що це саме його Чорний Володар призначить правителем над покірними, переможеними народами. Їх "мир" – то їх панування над нами, їх ненажерливі роти, їх загребущі ручиці. Проте, якщо вони прагнуть того миру – нехай спробують його взяти, нехай поміряються силою з вільними людьми. А на те в них сили нема – от і улещують в очі, от і сичать за спиною.