Протягом минулого року Афганістан ледь не перетворився на арену ще одної "забутої війни": з того часу, як країни НАТО офіційно заявили про намір вивести звідти свої війська, світ, здається, вирішив, що в цій країні вже все стало добре – принаймні, до такого рівня, аби місцеві армія та поліція могли розібратись із залишками недобитих талібів власноруч, не ризикуючи черговим державним переворотом на славу Аллаха. Увага світової спільноти перенеслась на Сирію, на Ірак, трошки (на жаль, надто трошки!) – на Україну... а Афганістан залишився осторонь: там же ж вже все добре, про що тут ще теревенити?

"Дзеркало" Кундуза

Насправді, все вийшло зовсім не так. Таліби виявилися не лише не "недобитими", а цілком сильними та агресивними: вони просочуються до кожного міста, до кожної провінції, які полишають війська Альянса, і одразу починають підривати, вбивати, намагаючись встановити над "очищеною" територією свій повний та безпосередній контроль. Багато афганських селян із, здавалося б, цілком мирних провінцій – на кшталт Кундуза, який десять років поспіль "закривали" німецькі солдати – біжуть світ за очі. В жодній точці світу за ці роки не загинуло стільки німецьких військових, як там – але тепер їх почали виводити, й жителі Кундуза подалися слідом: до Кабула, кидаючи свої ферми та змінюючи їх на злиденні кабульські окраїни, безробіття, напівголодне існування – але, при цьому, на відносну безпеку. "Наш уряд повинен закінчити цю війну, – кажуть вони в телекамери західним журналістам, – у нас на один мирний день припадають п’ять днів війни та смерті".

Офіційно бойова місія НАТО завершилася в Афганістані ще в грудні 2014 року. Міжнародний корпус, в якому колись, в 2010 році, було більш ніж 130 тисяч солдатів, скоротився до 12 тисяч. До кінця цього року він повинен бути скорочений ще більш, ніж наполовину, проте цього не відбудеться: захоплення й майже тижневе "панування" талібів у залишеному німцями Кундузі чітко продемонтструвало, що виходити з Афганістана означає віддати країну назад "Талібану".

Тому що Кундуз показав: шість років, протягом яких Захід озброював та навчав афганських солдатів та поліціянтів, виявилися змарнованими – ні ті, ні інші не в змозі протистояти талібам. "Ми опинилися в пастці на блокпосту, – згадує 23-річний солдат Сайєд Ібадулла, який втратив тої осені під час боїв у Кундузі обидві ноги та правицю, – цілими днями сиділи без їжі та допомоги. Коли нам вдалося вирватися і ми стали пробиватися до літовища – таліби підірвали міни. Більш нічого не пам‘ятаю".

Сайєд, за його словами, з радістю пішов на військову службу, але він погано розумів, що це таке – бути солдатом. Насправді, він весь час залишався простим селянським хлопчиною, тільки озброєним сучасною штурмовою гвинтівкою з Німеччини. "Мої товарищі все ж таки відбили Кундуз і готові зробити це ще раз", – каже він, не згадуючи, щоправда, про те, що навряд чи їм вдалось би бодай що-небудь, якби вчергове не втрутилися солдати НАТО, хоч їх бойова місія офіційно вже давно завершилася...

Три "мирних" провінції

Коли почалося минулорічне загострення, в першу чергу на нього вже традиційно відреагували американці, які задіяли проти "Талібана" як наземні війська, так і авіацію. Падіння Кундуза викликало серйозні виправлення військового та політичного курсу НАТО. На початку липня, під час варшавського саміту, Альянс зупинив вихід своїх військ з Афганістана. "Ситуація з безпекою в Афганістані залишається вкрай напруженою. Афганські сили безпеки ще не такі сильні, якими вони мають бути – визнав президент США Барак Обама, – таліби залишаються вагомою загрозою. Вони просочилися до кількох областей, вони атакують та чинять теракти навіть у Кабулі".

Проникнення талібів до "деяких" областей Афганістана – це, звичайно, евфемізм. За ситуацією на даний момент, бойові зіткнення з "Талібаном" йдуть в 31 з 34 афганських провінцій. Активізувалися також і "давно розгромлена" "Аль-Каїда" разом з "Ісламською Державою". Не слід забувати також і про десятки банд мародерів, дезертирів та простих бандитів, які винищують цілі селища без особливих претензій на "священну війну". Не випадково найтяжкіші бої зараз ідуть там, де традиційно вирощують наркотики. В 2015 році в Афганістані загинули більш ніж 11 тисяч цивільних осіб – черговий сумний рекорд, якого, як побоююється ООН, до кінця цього року буде знову побито.

Усміхнені вбивці

Генерал-майор афганської армії Яландар Шан Бехнам цілком офіційно заявив, що більшість бойовиків, як би вони себе не називали, просто не знає, за що воює. "Їх не цікавить ні "Талібан", ні ІД, ані будь-яка інша ідеологія, – вважає він, – їх цікавлять гроші". Бехнам – командуючий Національною академією командного складу афганської армії в Кабулі. Саме він, власне, й повинен займатися виконанням задачі, якої було поставлено НАТівцями, а саме – навчати афганських офіцерів так, аби вони змогли самостійно, без західної підтримки, забезпечувати безпеку країни.

Проте його настрій – суто скептичний. "В нашій країні не вистачає простої освіти та елементарних робочих місць, – скаржиться він, – по всьому Афганістану тисячі безвідповідальних людей бігають із зброєю та використовують її для бандитських нападів". На його думку, одною з головних проблем є те, що вороги просто змішуються з натовпом. "Вони вдягнені у цивільне. Вони зустрічають солдатів дружніми посмішками, аби вночі їх зарізати".

Країни НАТО щороку інвестують у побудування афганської армії та афганської поліції мільярди доларів та євро. Лише минулого року афганці втратили більш солдатів та поліцейських, аніж всі держави Альянса за минулі 15 років. Корупція просочилася в усі сфери, через неї люди в уніформі зазвичай не отримують ні матеріального забезпечення, ані навіть платні. Солдати, які воюють з "Талібаном", голодують, їм не вистачає навіть простих набоїв. Тому кількість дезертирів зростає день у день – у той час, як кожен бій, кожен теракт підривають довіру населення до держави, як такої.

Рішення нема

Президент США Барак Обама підкреслив: "Ми будемо продовжувати підтримку афганських частин та переслідування терористів". Це навряд чи зміниться у майбутньому: навіть коли Обама піде з своєї посади, в Афганістані залишаться більш ніж 8 тисяч американських солдатів. Вони – частина угрупування НАТО, але вони також мають додатковий мандат, який дозволяє їм "активно підтримувати" афганські війська – інакше кажучи, втручатися в бойові дії. Що вони, власне, й роблять, але 8 тисяч добре вивчених та екіпірованих бійців – цього, можливо, досить для трьох "мирних" провінцій, але надто замало для 31 "немирної".

Щодо європейських партнерів США по НАТО – то вони не вельми-таки пориваються воювати, з більшим завзяттям займаючись пошуками так званого "політичного рішення проблеми". На папері місія НАТО в Афганістані Resolute Support все ще залишається "тренувальною". Але де й коли закінчується тренування та підтримка, та починаються активні бойові дії західних солдатів? Цього напряму не може визначити жоден з європейських політиків – хіба що британці, особливо не вагаючись, в будь-яку мить готові підтримати вогнем як своїх партнерів-американців, так і афганських військових.

Всі інші "шукають політичне рішення", якого наразі просто нема, позаяк для будь-якого мирного врегулювання потрібен не лише співбесідник "з тієї сторони" – тобто, з боку "Талібана", "Аль-Каїди", "Ісламської держави" та кого там іще – але й активна взаємодія з "регіональними державами": Пакістаном, Іраном, Саудівською Аравією та Індією. Не кажучи вже про те, що на афганській арені активно проявляються ще й російські, і китайські інтереси. Поки що ж – сьогоденна афганська держава, яка з‘явилася в результаті втручання НАТО 15 років тому, все ще бореться за своє політичне виживання. І так само, як всі ці 15 років поспіль, вона не в змозі вижити без чужої підтримки.