Йдеться не про новий податок – це питання рівних правил для всіх учасників ринку, добросовісної конкуренції, мільярдних втрат бюджету та здатності України адаптувати свою систему оподаткування до сучасної моделі міжнародної електронної торгівлі. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

Пільга, що перетворилась на системну проблему

Податкова пільга для міжнародних поштових та експрес-відправлень створювалася як механізм спрощення дрібних приватних покупок і посилок. Проте за роки стрімкого розвитку міжнародної електронної комерції економічний масштаб таких операцій змінився настільки, що колишня логіка "невеликої приватної посилки" дедалі менше відповідає реальності.

Сьогодні через міжнародні відправлення в Україну надходять величезні масиви товарів, які конкурують із продукцією українських підприємств і офіційним імпортом.

За чинними правилами, товари, що пересилаються громадянам у міжнародних поштових або експрес-відправленнях і мають вартість до 150 євро, звільняються від оподаткування ПДВ. На практиці ця межа стала не лише інструментом для приватних покупців, а й можливістю для масштабування комерційних поставок.

Фахівці Інституту соціально-економічної трансформації у своєму дослідженні показують, що одна й та сама модель може використовуватися для систематичного переміщення значних обсягів товарів без сплати податків, якщо комерційний характер операцій маскується під окремі відправлення фізичним особам.

Масштаб проблеми добре видно зі статистики. У 2025 році загальна вартість міжнародних поштових та експрес-відправлень становила 167,3 мільярда гривень. Із цієї суми 92,9 мільярда, або близько 56%, припало на відправлення, за які митні платежі не сплачувалися. За рік обсяг таких неоподатковуваних відправлень зріс на 51,3%, а порівняно з 2023 роком – більш ніж удвічі. За даними дослідження, обсяг операцій, звільнених від ПДВ за відповідною нормою Податкового кодексу, зріс із 23 мільярдів гривень у 2022 році до 92,9 мільярда у 2025 році. У першому півріччі 2026 року цей показник уже становив 48,1 мільярда гривень.

Ще більш промовистою є концентрація відправлень: серед 100 найбільших отримувачів у першому півріччі 2026 року 98 були фізичними особами. На них припало близько 67,9 тисяч посилок – у середньому майже 693 відправлення на одного отримувача, з яких сплачені податки були в середньому лише на 1 з 20 посилок. Самі по собі ці цифри не доводять порушення кожним із таких отримувачів, але вони чітко демонструють, наскільки далеко система відійшла від моделі звичайної приватної посилки для власних потреб.

Питання вже не зводиться до того, чи варто громадянину платити додаткові кілька десятків гривень із конкретної покупки. Йдеться про те, чи може держава й надалі зберігати податкову модель, за якої масштабний канал імпорту товарів фактично працює в режимі системної пільги. За розрахунками аналітичних центрів, якщо нинішня динаміка зберігатиметься, потенційні втрати бюджету від ненадходження ПДВ у 2026 році складуть близько 19 мільярдів гривень.

Нерівні правила: український бізнес платить, а іноземний – ні

Найбільша проблема чинної моделі полягає не у втратах бюджету, а у викривленні конкуренції. Український виробник працює в системі загального оподаткування і несе витрати, пов'язані з виробництвом, працею, енергією, логістикою та сплатою податків. Український офіційний імпортер аналогічного товару також сплачує ПДВ під час ввезення. Натомість товар, що надходить до українського споживача як міжнародна посилка до 150 євро, опиняється поза цим податковим навантаженням.

У результаті виникає парадокс: український товар може бути дорожчим лише тому, що його виробляють і продають у легальному внутрішньому економічному середовищі, тоді як аналогічний іноземний товар отримує додаткову цінову перевагу завдяки податковій пільзі. Фактично держава створює умови, за яких український бізнес конкурує не тільки з іноземним виробником, а й із податковою пільгою, наданою імпортованому товару.

Серед найбільш поширених категорій міжнародних відправлень, згідно статистики – одяг, взуття, електроніка та аксесуари, косметика, товари для дому, канцтовари, іграшки, матеріали для творчості та конструктори. Така продукція виробляється в Україні на десятках тисяч підприємств. Отже, питання ПДВ на посилки безпосередньо пов'язане з політикою підтримки внутрішнього виробника та принципом "Made in Ukraine".

Інша проблема – використання пільги як інструменту для фактичної комерційної діяльності, коли товар систематично завозиться дрібними партіями на фізичних осіб, держава втрачає можливість однаково оподатковувати однакову за економічною суттю діяльність. Це створює стимул дробити поставки, обходити офіційний імпорт і переводити частину торгівлі в "сіру" зону. У такій моделі добросовісний бізнес опиняється в гіршому становищі, ніж той, хто здатен побудувати бізнес-модель навколо податкового винятку.

Проблема має і ширший макроекономічний вимір. У 2025 році Україна експортувала товарів приблизно на 40,4 мільярда доларів, тоді як імпорт становив близько 84,8 мільярда доларів. Тобто, дефіцит торгівлі товарами сягнув приблизно 44,4 мільярда. У першому півріччі 2026 року імпорт становив 49,3 мільярда доларів проти 21 млрд доларів експорту, тобто дефіцит уже досяг 28,3 мільярда доларів. За таких умов держава не може ігнорувати механізми, що додатково стимулюють імпорт споживчих товарів без відповідного податкового навантаження.

Китай є головним джерелом міжнародних посилок: лише у першому півріччі 2026 року з Китаю надійшло близько 26 мільйонів відправлень, значна частина яких пов'язана з Temu, Cainiao та AliExpress. Польща була другим великим напрямком – близько 5,2 мільйона відправлень. Тобто йдеться не про маргінальне явище, а про окремий великий канал доступу українського споживача до іноземного товару.

Світ уже змінив правила: ЄС і США відмовилися від старої моделі

Україна в цьому питанні не стоїть перед вибором між "зручністю для людей" та "новим податком". Інші великі економіки вже пройшли аналогічний шлях і змінили правила саме через те, що модель de minimis перестала відповідати масштабам сучасної електронної торгівлі.

Європейський Союз скасував звільнення від ПДВ для імпорту товарів вартістю до 22 євро з 1 липня 2021 року. Одночасно було запроваджено систему IOSS – Import One-Stop Shop. Її суть полягає в тому, що ПДВ із товарів вартістю до 150 євро стягується під час купівлі, а продавець або електронний майданчик забезпечує його декларування та сплату. Для споживача це означає просту модель: податок уже врахований у ціні покупки, а не стягується з нього окремо під час отримання посилки.

ЄС пішов далі у цьому році – з 1 липня 2026 року було скасовано і митне звільнення для міжнародних відправлень вартістю до 150 євро та запроваджено фіксоване мито у розмірі 3 євро за товарну категорію. Причина такого рішення очевидна: масштаби електронної торгівлі зробили стару систему вразливою до заниження вартості, дроблення комерційних партій та використання різних каналів доставки для обходу звичайних правил імпорту.

Показовий і досвід США. Американський поріг de minimis тривалий час становив 800 доларів. Кількість таких відправлень зросла приблизно зі 139 мільйонів у 2015 році до понад 1,3 мільярда у 2024 році. У 2025 році США відмовилися від цієї моделі, зокрема через проблеми з конкуренцією, контрафактом, безпекою товарів і контролем за потоками імпорту.

Європейський та американський досвід важливий не тому, що Україна повинна механічно копіювати іноземне законодавство. Він показує інше: коли дрібний імпорт перетворюється на масштабний канал електронної торгівлі, держава змушена адаптувати правила. Сучасний підхід полягає не у забороні транскордонних покупок, а в тому, щоб податки стягувалися за зрозумілими правилами, а цифрові платформи та продавці несли відповідальність за їх виконання.

Що потрібно зробити Україні і чому відкладати реформу небезпечно

Саме в цю логіку вписуються законопроєкти №15112-д та №15460. Їхня мета – перейти від фактичного звільнення міжнародних посилок до моделі, за якої ПДВ сплачується з товарів, що надходять з-за кордону, а процес адміністрування максимально переноситься на продавця або електронний майданчик. Це принципово важливо: реформа не повинна перетворювати кожного українського споживача на митного декларанта.

Запропонована модель передбачає використання європейської логіки IOSS-подібного механізму. Покупець бачить ПДВ уже в ціні товару, а обов'язок щодо його нарахування, декларування та перерахування покладається на відповідного суб'єкта електронної торгівлі. Для справжніх приватних подарунків між фізичними особами має зберігатися окремий пільговий режим – йдеться про поріг 45 євро. Отже, реформа спрямована не проти громадян, які отримують подарунки, а проти системного використання пільги для комерційного імпорту.

1 вересня 2026 року парламент не запровадити це важливе регулювання. Законопроєкт №15460 не набрав необхідних 226 голосів у першому читанні: "за" проголосували лише 194 народні депутати. Водночас 244 депутати підтримали направлення законопроєкту на доопрацювання.

Щодо №15112-д ситуація була іншою: законопроєкт отримав 198 голосів у першому читанні і не був прийнятий. Прозиції направити його на повторне перше читання або на доопрацювання також не набрали необхідної кількості голосів. Тобто 1 вересня парламент фактично знову не дав зеленого світла реформі.

Відкладати рішення означає не просто зберігати чинну пільгу. Це означає продовжувати щомісяця збільшувати масштаб проблеми. На тлі воєнних потреб, бюджетного дефіциту та необхідності фінансувати оборону – це вже не питання другорядної податкової техніки.

Водночас фіскальний ефект – лише частина аргументації. Якщо український виробник та офіційний імпортер сплачують ПДВ, а товар, який продається через іноземний маркетплейс і доставляється українському споживачу поштовим відправленням, системно звільняється від цього податку, – держава фактично субсидує один канал торгівлі за рахунок іншого. Це підриває інвестиції у виробництво, стимулює імпорт і створює перевагу для компаній, які фізично перебувають за межами української юрисдикції.

Тому реформу варто сприймати не як "податок на посилки", а як модернізацію правил електронної торгівлі. Україна має зробити так, щоб споживач і надалі міг купувати товари за кордоном, але щоб економічна діяльність, яка стоїть за цим продажем, оподатковувалася прозоро.

Питання полягає не в тому, чи потрібні українцям міжнародні покупки. Питання в тому, чи повинні правила конкуренції бути однаковими для українського виробника, офіційного імпортера та глобального маркетплейсу.

Україна вже не може дозволити собі систему, створену для епохи, коли міжнародна посилка була винятковою приватною операцією. Сьогодні це мільярдний канал торгівлі. І якщо держава хоче одночасно підтримувати українського виробника, збільшувати доходи бюджету, боротися з "сірим" імпортом та наближатися до європейських правил, – доведеться повернутися до цієї реформи.