Конституційна ніч

Після здобуття незалежності в 1991 році Верховна Рада тривалий час не могла дійти згоди щодо прийняття Конституції. У 1992-1993 роках під керівництвом президента Леоніда Кравчука був напрацьований перший проект Основного Закону, проте він так і не був прийнятий. Гальмували ухвалення ліві сили в парламенті, які тоді мали більшість.

Вже після обрання президентом Леоніда Кучми процес активізувався. 8 червня 1995 року між гілками влади був підписаний Конституційний договір, на підставі якого мала бути розроблена Конституція. Та ще цілий рік політики дискутували.

В 1996 році була створена спеціальна парламентська комісія під керівництвом депутата Михайла Сироти, якого вважають одним із "батьків" Конституції. 27 червня почався розгляд документа у Верховній Раді, який згодом отримав назву "конституційна ніч". До парламенту особисто приїхав контролювати процес Леонід Кучма.

Депутати працювали над проектом всю ніч із 27 на 28 червня. Були враховані зауваження Кучми, а також вдалося ухвалити спірні статті про державні символи в України, про державну українську мову (проти чого категорично, як і очікувалось, виступали комуністи і соціалісти, вимагаючи затвердити в Основному Законі російську мову як другу державну), а також про право приватної власності, що теж не хотіли підтримувати ліві фракції. Крім того, Конституція передбачала президентсько-парламентську форму правління державою.

Зрештою, 28 червня о 9:20 народні депутати проголосували за Конституцію України. За ухвалення проголосували 315 депутатів (36 — проти, 12 — утрималися, 30 — не голосували). Вперше в залі парламенту пролунав затверджений Конституцією гімн. Народні депутати урочисто внесли до зали синьо-жовтий державний прапор.


Депутати під оплески вносять до зали парламенту Державний прапор України

Та не минуло і чотирьох років, як Леонід Кучма, якого вже тоді обрали на другий президентський термін, став ініціювати внесення змін до Основного Закону. Цими змінами він хотів посилити президентську гілку влади.

Від посилення президента до парламентсько-президентської республіки

2000 рік. Адміністрація президента стала активно просувати внесення змін до Конституції. Але спочатку було вирішено провести всеукраїнський референдум щодо основних положень, які хотіли внести до Основного Закону. Референдум організовував один із наближених тоді до Кучми народних депутатів – Олександр Волков, якого називали "директором парламенту". На такий крок на Банковій, вочевидь, пішли тому, що у Верховній Раді не було необхідної кількості голосів для зміни Конституції (потрібно 300+1 голос). При умові всенародного схвалення у Кучми були б розв’язані руки.


Вперше втрутитися в Конститцію Кучма спробував у 2000 році

Та не так сталося, як гадалося. 16 квітня 2000 року в Україні пройшов референдум. Українцям, зокрема, пропонували висловити свою думку щодо таких питань: про можливість дострокового припинення президентом повноважень Верховної Ради, якщо протягом місяця не буде сформовано постійно діючу парламентську більшість; про зменшення до 300 осіб чисельності народних депутатів; про обмеження депутатської недоторканності; про створення двопалатного парламенту.

Українці, згідно даним ЦВК, ніби дали ствердну відповідь на всі чотири питання. Та відповідні зміни до законодавства так і не були внесені Верховною Радою. Навіть олігархи розуміли, що такі повноваження у Кучми зроблять їх повністю залежними від нього.

2003 рік. 5 березня 2003 року у своєму телезверненні Леонід Кучма раптово оголосив про бажання провести в країні політичну реформу. Причому її суть кардинально відрізнялася від ініціативи 3-річної давнини. Кучма заявив, що потрібно провести політичну реформу (із внесенням змін до КУ) та перейти від президентсько-парламентської форми правління до парламентсько-президентської. Тобто – запропонував збільшити повноваження парламенту і уряду, натомість скоротити їх у глави держави.

Зокрема, він пропонував надати парламенту право призначати більшу частину міністрів уряду і прем’єр-міністра, зробити парламент двопалатним, зарезервувавши у верхній палаті місця для екс-президентів України. Крім цього, Кучма пропонував проводити вибори до нижньої палати Верховної Ради на пропорційній основі, законодавчо оформити існування парламентської більшості і сформованого нею коаліційного уряду.

Така зміна вектора була цілком зрозумілою – Кучма не мав права балотуватися на третій президентський термін, тому хотів забезпечити своє політичне майбутнє і підрізати крила своєму наступнику. А саме – лідеру опозиції Віктору Ющенку, який тоді мав високі рейтинги довіри.


Ще в 2003 році Кучма хотів обмежити повноваження своєму можливому наступнику – Ющенку

Знову було організоване, щоправда, вже без референдуму, двомісячне всенародне обговорення. Та вже в липні Леонід Кучма відкликав свій законопроект.

2004 рік. На Майдані повним ходом йшла "помаранчева" революція, яка з кожним днем набирала обертів В процес урегулювання внутрішньополітичного конфлікту втрутилися європейські структури. Після переговорів був знайдений компроміс, який полягав у внесенні змін до Конституції в обмін на проведення так званого "ІІІ туру" президентських виборів.

8 грудня 2004 року Верховна Рада ухвалила в пакеті закон про внесення змін до Конституції та положення про переголосування 2-го туру виборів. Закон передбачав перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління, формування уряду коаліцією депутатських фракцій, подовження терміну повноважень Верховної Ради до 5 років.


Політична реформа зробила з Віктора Ющенка "весільного генерала"

Власне, новообраному президенту Віктору Ющенку суттєво обмежили повноваження на користь прем’єр-міністра. Це згодом призвело до постійного внутрішнього конфлікту між ним і прем’єром Юлією Тимошенко.

2009 рік. Влітку 2009 року тодішній прем’єр Юлія Тимошенко і лідер опозиції Віктор Янукович ледь не здійснили державний переворот, що призвів би до узурпації влади. Дві політичні сили – БЮТ і Партія регіонів – вели закулісні переговори щодо створення так званої "ширки" між двома найбільшими фракціями в парламенті і внесенням змін до Конституції, які б дозволили двом лідерам управляти країною роками.

"Велика угода" між двома партіями, як писав пізніше Віктор Ющенко, передбачала комплекс політичних і правових компромісів. Їх результатом мали стати: прийняття змін до Конституції, вибори президента в парламенті замість всенародних, продовження повноважень чинного парламенту ще на два роки, перерозподіл посад у міністерствах, участь у парламентських виборах єдиним блоком Тимошенко і Януковича аж до 2024 року.

Частиною пакета домовленостей була зміна статусу президента і прем’єра. В контексті тих домовленостей, які мені стали відомі, це означало, що за тим задумом Янукович мав бути обраним у Парламенті на дві каденції підряд, тобто на 10 років, так само Тимошенко ставала "довічним" прем’єром,
– написав Ющенко.


Юлія Тимошенко була готова на все, аби повністю сконцентрувати владу в своїх руках

При цьому, за його словами, Тимошенко, як автор цього сценарію, та Віктор Медведчук (екс-керівник адміністрації президента Кучми), як її консультант і довірена особа, поспішали якнайшвидше запровадити конституційні зміни.

Це зрозуміло, оскільки, згідно законодавства, через кілька місяців мала розпочатися чергова президентська кампанія, і тоді вносити зміни було б неможливо. Та з якихось причин Янукович на останньому етапі відмовився від такого сценарію. Як показали подальші події – мав рацію, адже він здобув перемогу на президентських виборах.

2010 рік. Ставши президентом, Віктор Янукович, як і Леонід Кучма, зажадав максимальної концентрації влади в своїх руках. Та лідер регіоналів не став гратися в референдуми чи народні обговорення. Він просто натиснув на Конституційний суд.

30 вересня 2010 року Конституційний Суд визнав таким, що не відповідає Конституції України, Закон "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року (про перехід до парламентсько-президентської республіки), який був прийнятий з нібито порушеннями.


Янукович не став довго чекати і одразу домігся збільшення своїх повноважень

Таким чином КС констатував, що в Україні діє Конституція у редакції 1996 року. Проте насправді КС перевищив свої повноваження, які знаходяться в компетенції винятково парламенту. Але Партію регіонів, представники якої вже відчули смак реваншу і перемоги, тоді ніяка законність не хвилювала, що, зрештою, і стало для них фатальною помилкою.

2014 рік. Після революції гідності 21 лютого 2014 року Верховна Рада повернула в дію Конституцію 2004 року. За таке рішення проголосували 386 депутатів. Тобто Україна знову повернулася до парламентсько-президентської форми правління.


Революція Гідності дала змогу відновити Конституцію України

2015 рік. 31 серпня 2015 року народні депутати 265 голосами в першому читанні прийняли зміни до Конституції України в частині децентралізації. Цим законом, зокрема, передбачається надання Донецькій і Луганській областям так званого особливого статусу, що фактично означає їх автономію. Проти законопроекту не проголосували Радикальна партія і ВО "Батьківщина", "Об’єднання "Самопоміч". Майже одноголосно підтримали "Блок Петра Порошенка", "Народний фронт" і Опоблок.


Через ухвалення особливого статусу Донбасу під час сутичок загинули люди

Чи вдасться ухвалити зміни остаточно – складно сказати. Проти особливого статуту Донбасу виступає чимало українців. Як відомо, під час голосування 31 серпня біля парламенту відбулися масові сутички, які привели до загибелі бійців Національної гвардії України. В умовах військової агресії змінювати Конституцію не варто – це може призвести до чергових протестів і соціальних потрясінь.

2016 рік. 2 червня парламент проголосував за зміни Конституції в частині правосуддя. Головна мета змін до Конституції – їх деполітизація, усунення від впливу на призначення та звільнення судів Верховної Ради і президента, незалежність судової влади.


Петро Порошенко особисто приїхав до парламенту під час голосування за зміни до Конституції

Таким чином Основний Закон був змінений в черговий раз за ці 20 ркоів. Схоже на те, що найближчим часом українців чекають ще одні зміни до Конституції. Та чи підуть вони на користь державі – питання. Крім того, постійні намагання очільників держави змінити закон таким чином, щоб мати більше повноважень, говорить про те, що з українськими громадянами політики мало рахуються. Між тим, перед проведенням глобальних змін КУ, варто поцікавитися думкою народу, який, згідно Конституції, є єдиним джерелом влади.

Читайте також: Судова реформа: зрозуміло про те, що очікувати українцям