Недавно відбулась прем’єра нової стрічки Муратової – "Вічне повернення".
Є фільми - "жорстокі" до глядачів, навіть до обізнаних кіноманів. Тому, деякі кінороботи варто показувати дуже вузькому колу глядачів, а саме знімальній групі того ж таки фільму як home video.
Можете звинувачувати мене у нерозумінні глибокого сенсу чи то майстерного фарсу, але "Вічне повернення" нагадує саме згадані вище фільми.
Не відомо, хоча можна припустити, що обіграна історія дуже близька Муратовій, і щоб звільнитись від особистого болю, вона енну кількість разів повторює її, завуальовуючи під експериментальне кіно.
Ефект кінопроб мав би вносити у фільм життя і робити глядачів учасниками процесу. Проте, він всього лиш виправдовує повторюваність дії у фільмі.
Не те, що дуже схожа за ідеєю картина Франсуа Трюффо "Американська ніч" 1973-го року, де фільм теж подається у вигляді кінопроб, і ми бачимо акторів звичайними людьми, щиро сміємось і, наче, перебуваємо з ними поряд.
У Кіри Муратової, не те, що сміятись – плакати нема з чого, бо розумієш - ця непроста історія апріорі лише штучно розіграна сцена.
Кожен наступний дубль – інша пара акторів. Ніби авторка натякає - така історія може статись з кожним і герой, зображений Муратовою, був, чи ще трапиться в нашому житті. Адже він типовий егоїстичний чоловік: "Я нещасний, безпорадний, мене не турбують твої проблеми, і я зненацька вриваюсь в твоє життя, щоб ти мене пожаліла", - ниє головний герой.
Так, чи інакше чоловічий егоїзм зображений Кірою Муротовою, збоку самої режисерки стає апогеєм егоїзму в стосунку до її глядачів.
Як там не було, а фільм все ж цінний майстерною акторською грою, бо в Муратової знову грають Рената Литвинова, Алла Демидова, Олег Табаков, Сергій Маковецький. Проте, трапляються сцени зовсім огидної гри. Але не треба забувати – це ж кінопроби…
Зрештою, після фільму залишається більше питань, ніж відповідей. Був це невдалий експеримент, глибока філософія чи, може, кінематографічний жарт?..