"Люди не хотіли повторення Кринок": інтерв'ю Артема Холодкевича про трансформацію 42-ї бригади та парадокс сучасної війни

Трансформація 144-ї окремої механізованої бригади у 42-гу бригаду морської піхоти – це не лише інша назва та формат підпорядкування. За цим рішенням стоять зміни у структурі, підготовці, завданнях і службі військовослужбовців. Що саме буде інакше для особового складу після переходу до морської піхоти?

Про це в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів начальник штабу бригади, полковник Артем Холодкевич. Він також пояснив, чим морська піхота відрізняється від механізованих підрозділів на практиці, як змінилося українське військо за роки повномасштабної війни та розповів про власний шлях в армії, до якої пішов у 17 років.

"Бригада буде для повного комплекту": навіщо 144-ту ОМБр перетворили на 42-гу бригаду морської піхоти

30 липня було офіційно оголошено про трансформацію 144-ї ОМБр у 42-гу бригаду морської піхоти. Тобто формально бригада вже стала частиною морської піхоти. Навіщо насправді було ухвалене це рішення та що ви як військовий бачите за цією трансформацією?

Порівняно із загальним розвитком Збройних Сил України морська піхота розвивається відповідно до визначеного плану. Це передбачає розгортання нових частин, але без збільшення загальної чисельності.

Щоб цього не здійснювати, бригади, які у нас уже створені, підлягають перепрофілюванню з одного виду військ в інший. Відповідно, під цей процес потрапила 144-та. Вона була передана морській піхоті, після чого здійснили певну перевірку: визначили її рівень готовності, навченості, спроможностей. Після цього ухвалили рішення передати її до 30-го корпусу морської піхоти. Тоді їй присвоїли нову назву – 42-га бригада.

Корпус розвивається до визначеної структури. Ми орієнтуємося, зокрема, на досвід Корпусу морської піхоти США та Королівської морської піхоти Великої Британії. Відповідно, намагаємося набути такого рівня розвитку і в українській морській піхоті.

Це викликано, зокрема, протяжністю морського узбережжя – понад 500 кілометрів – а також протяжністю річки Дніпро, на берегах якої морська піхота виконує завдання. Охорона й оборона узбережжя або узбережжя річок – одне з найскладніших завдань.

Тому бригада розвивається відповідно до поставлених корпусом завдань.

Артем Холодкевич / Хмельницький обласний ТЦК

Що саме зміниться для військовослужбовців після переходу до морської піхоти? Чи йдеться про зміни у бойовій підготовці, структурі, завданнях, технічному та матеріальному забезпеченні?

Почнемо з базових речей, а саме фінансового забезпечення військовослужбовців. Воно буде збільшене. Оскільки морська піхота вважається ударним з'єднанням, відповідно, і грошове забезпечення буде більшим.

Але водночас зростає і навантаження під час підготовки. Сам процес навчання дещо відрізняється від програм Сухопутних військ. На сьогодні ми плануємо розвиватися так само, як штурмові війська, тобто бути самостійним родом військ. У нас є навчальний центр, де люди проходять базову загальну військову підготовку.

Також зміниться технічне оснащення та стрілецька зброя. Морська піхота має досить серйозні спроможності – це наступальні дії, форсування річок та інших водних перешкод. Тому техніка має відповідати викликам, які стоять перед підрозділом.

У матеріальному забезпеченні також відбудуться зміни. Зокрема, це стосується форми: збільшиться її асортимент, оскільки ми безпосередньо діятимемо у воді, а форма має витримувати такі навантаження та не зношуватися так швидко.

Тобто більшість змін – це тільки плюс для військових.

Я ставлюся до цього позитивно, оскільки це розвиток морської піхоти та її подальше збільшення. 

Відповідно, є певний тиск, ми маємо тримати свій престиж, тому що ця бригада буде якраз для "повного комплекту". Тобто це, за певних умов і відповідно до поставлених завдань, досить сильне поповнення, яке може провести серйозну операцію.

Гроші, навчання та форма: які умови служби зміняться після переходу

Ви згадали про матеріальне забезпечення та надбавки. Які ще зміни можуть бути в умовах служби та соціальних гарантіях військовослужбовців після переходу?

Відповідно, грошове забезпечення не зміниться так серйозно, як, наприклад, у Силах спеціальних операцій, але воно буде більшим, ніж у Сухопутних військах.

Соціальні гарантії у нас – відповідно до законодавства України. Але, враховуючи специфіку організації морської піхоти, військовослужбовцям надається певна кількість можливостей для реалізації особистих проєктів надалі, після звільнення.

Наша сім'я морської піхоти не дуже велика, вона досить дружня. Під час служби є можливості для навчання. У Сухопутних військах це також вітається, якщо людина бажає здобувати освіту. У морській піхоті багато людей беруть участь у різних навчаннях і проходять курси, тому такі можливості також є. Оскільки це окремий рід військ, нам надається багато можливостей у цьому відношенні.

Ви також згадували, що зміняться вимоги до фізичної та бойової підготовки. Якими будуть нормативи та стандарти для особового складу бригади після переходу до морської піхоти?

Звісно, вони будуть відрізнятися від стандартів Сухопутних військ, оскільки вимоги до морського піхотинця досить серйозні. Особливо це стосується тих, кому за посадою передбачена служба з парашутом – це досить серйозні виклики, і людина повинна відповідати їм за станом здоров'я.

Найбільша відмінність від інших родів військ, зокрема Сухопутних, – це морська підготовка. Це десантування із човнів, форсування водних перешкод. Це наш головний плюс порівняно з іншими родами військ – безпосередні заняття у воді.

Також передбачаються стрибки з парашутом. Оскільки в нас є відповідні підрозділи, то надалі передбачається і це.

Наші найелітніші підрозділи у морській піхоті відомі як підрозділи, які діють і з води, і з парашутом. Відповідно, вимоги для проходження служби там будуть ще вищими.

А як щодо підготовки військовослужбовців бригади до служби в морській піхоті? Ви казали, що базова триває приблизно три місяці. Що саме включає ця підготовка? Які навички людина може там отримати та як визначають, у якому напрямку їх розвивати?

Базова загальновійськова підготовка у ЗСУ фактично досить однакова. Відмінність полягає у тому, що у морської піхоти є свій навчальний центр, де вже є елементи, більше притаманні саме морській піхоті.

Загальна навчальна програма також включає виконання завдань на воді, весь спектр озброєння, яке є на озброєнні морської піхоти: важкі кулемети, гранатомети, стрілецьку зброю різних типів. Також є підготовка з використання БпЛА, інженерна та тактична підготовка.

Після цього військовослужбовець прибуває до нашої частини, де проходить адаптацію. Це близько 2 тижнів на базі бригади, на нашому полігоні. Там він закріплює знання щодо зброї та її застосування. Також відбувається відбір для подальшого професійного розвитку військовослужбовця.

Якщо людина показує досить непогані результати в певному напрямку: чи то дрони, чи інженерне забезпечення, чи управління технікою, – надалі її направляють на відповідну фахову підготовку до навчального центру, також приблизно на півтора місяця.

Тобто фактично до моменту, коли людина потрапить на фронт, вона проходить приблизно тримісячний шлях – від навчання й адаптації до набуття професійних навичок.

Я б сказав, що це саме професійна підготовка. Людину забезпечує армія, одягає армія, навчає армія. Таких безкоштовних курсів у такій кількості й за такою кількістю напрямків у цивільному житті немає.

"Люди боялися повторення Кринок": як військові сприйняли трансформацію

Частина військовослужбовців спочатку сприймала трансформацію насторожено. Які побоювання вони висловлювали найчастіше та як ви намагалися їх заспокоїти?

Найбільше люди побоювалися через повторення операції у Кринках. З того боку, і це досить суттєвий момент, ситуація була медійно неправильно висвітлена. Люди боялися, що їм знову доведеться досить важко форсувати Дніпро та вони можуть опинитися там, де буде дуже складно.

Важливо знати! Операція Сил оборони України в районі Кринок на лівобережжі Херсонщини тривала близько 9 місяців і завершилася відходом ЗСУ улітку 2024 року. Під час неї були проблеми з розвідданими, управлінням, логістикою, забезпеченням і ППО. У Кринках, які фактично були зруйновані внаслідок бойових дій, за офіційними даними, безвісти зникли 788 українських військових. Водночас громадська організація "Кринки. Шлях додому" оцінює кількість захисників, доля яких невідома, щонайменше у 2 тисячі. Однак командир 220-го батальйону 126-ї бригади ТрО Артем Христін заявляв, що співвідношення втрат щонайменше 1 до 8 на користь України – тобто росіяни могли втратити вбитими мінімум у 8 разів більше військових.

Відповідно, ми провели бесіди, пояснили, що такого не буде, а якщо будуть подібні операції, то вони проводитимуться зовсім по-іншому, оскільки враховані всі методики проведення таких операцій.

Також пояснили, що загалом для них практично нічого не зміниться, оскільки всі Збройні Сили – і штурмові, і гарнізонні бригади – виконують одне завдання: оборону нашої держави.

Артем Холодкевич на позиціях / Соцмережі

Тому продовжувати службу далі можна, нічого страшного в цьому немає. Якщо виникатимуть якісь складнощі, військовослужбовці можуть звертатися до командування, і ми будемо вирішувати їх безпосередньо.

Це досить важка й кропітка робота. Певна кількість військовослужбовців висловила бажання продовжити службу в інших частинах Збройних Сил, але більшість вдалося переконати.

Одним із чинників, який допоміг військовослужбовцям змінити ставлення до трансформації, були можливості для кар'єрного зростання. Що саме змінилося у цьому напрямку?

На сьогодні, можна сказати, за перший місяць роботи складу корпусу у нас уже понад 10 військовослужбовців отримали первинні офіцерські звання – молодшого лейтенанта.

Відповідно, це показує, що якщо є освіта, бажання та відповідний досвід, можна обіймати офіцерські посади, тобто розвиватися та зростати.

Військовослужбовців направляють на курси підвищення кваліфікації. Це все тримається на контролі у бригаді, і цей процес організований.

Дуже багато людей не мають військового досвіду. На жаль, уже немає того підготовленого мобілізаційного резерву, який був раніше, тому навичкам і знанням людей потрібно вчити.

За моїм досвідом, щоб стати нормальним офіцером, отримати необхідні знання та мати певний досвід служби, потрібен щонайменше рік. Це з урахуванням того, що він проходить службу у частині, побуває на курсах, повертається у частину, обіймає посаду управління. За цей рік він уже має отримати певний досвід і знання, зокрема юридичні та правничі.

Це досить серйозна надбавка до можливостей військовослужбовців, яку ми тільки вітаємо.

А як щодо традицій, зокрема ритуалів прийняття беретів? Розкажіть, що вони означають для військових і чому це важливо для самої морської піхоти?

Одним із таких чинників, які ми використовували під час роз'яснення трансформації, було те, що фактично інші війська також перейняли у морської піхоти традиції прийняття беретів.

Це історія, яка походить ще з Криму, коли морська піхота там перебувала. Це своєрідний ритуал прийняття в сім'ю. Відповідно, люди це сприймають, зважаючи на старі традиції.

Що стосується зміни, то я свого часу був противником введення нового берета. Нині цей берет стоїть у мене на полиці, а морську піхоту я досі несу в собі. І я радий, що в нас є така сильна спільнота.

Ми це роз'яснювали, показували людям особисту історію морської піхоти, і вони сприйняли це досить позитивно.

У цьому закладена досить потужна ідея єдиної родини. У самій присязі морської піхоти закладена дуже сильна ідея братерства та козацьких традицій.

Холодкевич у береті морської піхоти України / Соцмережі

Як змінилася війна та чому ми повернулися до деяких методів Першої світової?

Ви мали досвід служби й у морській піхоті, і в механізованих підрозділах, зокрема командування ними. Тож можете порівняти ці два формати служби з власного досвіду. У чому для вас головна різниця?

Я дійсно проходив службу з 2014 року до кінця 2020 року в морській піхоті – у 36-й бригаді морської піхоти, 35-й бригаді морської піхоти, 137-й бригаді морської піхоти. Найбільше часу прослужив саме там.

Холодкевич під час служби / Соцмережі

Це постійні навчання, це динаміка. У ті часи готовності в нас взагалі було небагато, тому ми залучалися до багатьох різних завдань на Сході. Після повернення з них робота продовжувалась і в тилу – це міжнародні навчання, такі як Sea Breeze. Особисто брав участь в останньому навчанні на посаді начальника штабу батальйону. Були навчання з висадки на Півдні, проведення операцій на островах. Відповідно, у нас завжди була робота, і ми її виконували.

Військовий під час роботи у зоні бойових дій / Соцмережі

Щодо механізованих військ – там дещо інша специфіка служби. Там були свої завдання на Сході, свої пріоритети. Водночас бригади також проходили цікаву підготовку, були залучені до виконання завдань із використанням сучасних засобів.

У 2022 році я повністю зустрів повномасштабне вторгнення у 28-й механізованій бригаді. І завдяки всій підготовці ми досить успішно проводили наступальні дії на Миколаївщині, відсуваючи лінію фронту від Миколаєва. Це був і важкий, і цікавий досвід.

Згодом я був направлений на посаду начальника штабу механізованої бригади. І в мене було з чим порівняти. Механізована бригада, яка була сформована ще до повномасштабного вторгнення, і бригада, яка формувалася вже під час війни, досить сильно відрізнялися – починаючи від рівня підготовки, технічного оснащення та закінчуючи укомплектованістю особовим складом.

Для мене це справило враження: наскільки великою насправді може бути різниця навіть між бригадами одного виду військ.

А зараз, повернувшись у морську піхоту, я розумію, що в нас зараз рівень підготовки по бригадах знизився, бо, на жаль, не вистачає підготовлених кадрів. Але в нас є наш стандарт. Ми – морська піхота, тому маємо його дотримуватися. Відповідно, зараз намагаємося набути цього рівня підготовки.

Ви зустріли повномасштабне вторгнення вже маючи бойовий досвід і воювали ще до 2022 року. Якщо порівняти ці періоди, як змінився спосіб ведення бойових дій? Що змінилося найбільше, а що залишилося незмінним?

Якщо розглядати по роках, то зміни відбувалися поступово.

У 2022 році сам спосіб ведення бойових дій майже не відрізнявся від того, що ми бачили під час активних фаз ООС. Переважно була оборона на місці, використовувалися танки, бойові машини піхоти. Тобто все те, що ми вже мали з досвіду використання під час ООС в активних фазах, продовжувало застосовуватися.

Єдине – з'явилася вразливість від авіації та артилерійського вогню. Тобто зона безпеки вже не обмежувалася дальністю стрільби артилерії. Небезпечно було фактично на всю глибину нашої країни. Потрібно було всюди шукати укриття, відповідно організовувати різні технічні способи приховування. У часи АТО такого було набагато менше.

2023 рік – це вже такий етап, коли артилерія почала втрачати свою колишню перевагу. Основним засобом ураження залишалася артилерія, але вже було менше стрільб через проблеми з боєприпасами. Водночас почалася технологічна прогресія: все більше використовувалися безпілотні системи, з'явилися скиди. Артилерія вже не займала такої панівної позиції.

У 2025 році роль безпілотних систем ще більше зросла. Уже досить широко використовувалися важкі бомби та інші засоби ураження. Артилерія почала виконувати завдання переважно у складних або критичних ситуаціях, коли вогонь дійсно був необхідний.

2026 рік – це, по суті, уже рік безпілотних систем. І далі технологічний розвиток продовжується, збільшується кількість ударних груп. Ми вже починаємо переходити до іншого характеру ведення бойових дій, відповідно, противник зазнає більше втрат. Артилерія виходить на позицію саме такого засобу, який застосовується у критичних ситуаціях.

Тому це досить складна історія з артилерією. Якщо технологічний розвиток і надалі йтиме у цьому напрямку, можливо, з часом ми частково відійдемо від її використання. Але я думаю, що артилерія все одно залишиться основним засобом, оскільки снаряд тепер знищити неможливо. Дрони чи інші засоби можна збивати. А з артилерією так не вийде. Тому віримо, що це все не зникне і надалі буде використовуватися в іншому форматі.

Практично у 2025 – 2026 роках за всіма напрямками відбулися трансформації. Щось, що раніше було на перших позиціях, сьогодні відійшло на другий план. Те саме можна сказати й про танкові війська. Танки сьогодні використовуються в значно меншій кількості – переважно в найбільш критичні моменти бою.

Якщо говорити про те, що залишилося незмінним за всі ці роки, то це система управління, етапи передачі інформації, інженерне обладнання. Воно не зникне, тому що ці принципи закладені вже дуже давно.

Мінно-вибухові загородження, інженерне обладнання, створення укриттів – такі речі нам і надалі будуть дуже потрібні. Вони якраз закривають ту прогалину, яка виникає через нестачу піхоти. Оскільки сьогодні піхоти не так багато, інженерне забезпечення також допомагає утримувати позиції.

Фактично сьогодні ми повернулися до деяких методів Першої світової війни: підземні тунелі, укриття, ходи сполучення. Вони навіть не завжди будуються за класичним принципом окопів – застосовуються інші способи облаштування позицій.

Ну і засоби протиповітряної оборони сьогодні також дуже важливі. Ще 10 років тому вони виконували передусім функцію прикриття важливих об'єктів, а сьогодні значною мірою прикривають наші тили. Тому ППО – це те, що й надалі залишатиметься надзвичайно важливим.

Від 17-річного курсанта до начальника штабу: особиста історія Артема Холодкевича

Тепер хотіла поговорити вже про вас. Ви пішли в армію у 17 років. Чому тоді вирішили стати військовим?

Сама думка піти в армію в мене з'явилася у 15 років. Надалі на це вплинули події в Грузії у 2008 році. Тоді вперше з'явилася думка, що може бути якась ескалація і в нас, і потрібно буде захищати Батьківщину.

Я на той час займався спортом, займався страйкболом. Тому вирішив, що треба вступати до військового навчального закладу. Розглядав кілька варіантів – Київський військовий інститут, Харківський університет і Львівський інститут Сухопутних військ.

Але свій вибір зупинив на останньому, який якраз на момент мого вступу був заснований в академії Сухопутних військ. Вступав на спеціалізацію "військова розвідка", але конкурс був дуже великий. Оскільки на цю спеціалізацію не пройшов, вступив на артилерійську розвідку.

І не пошкодував. Надалі я отримав дві освіти. Друга – електромеханіка, магістр. Моя військова спеціалізація допомогла здобути технічну освіту, оскільки дуже багато чого пов'язано зі специфічною апаратурою та обладнанням.

Це досить серйозна спеціалізація. І, по суті, за 5 років я жодного разу не пожалів, що обрав військову професію та саме цю спеціалізацію.

Вручення диплома після навчання у Львівському інституті Сухопутних військ / Соцмережі

Якби переді мною стояв 17-річний Артем Холодкевич і запитав, чи варто йому йти в армію, знаючи весь шлях, який я пройшов, то я б сказав нічого не міняти. Рухатися в тому ж напрямку, але не поспішати з кар'єрним зростанням, більш плавно проходити цей шлях, більше читати, навчатися та подорожувати.