У Білорусі придумали, як Лукашенку "піти не йдучи"

Як змінилася риторика Лукашенка

Для тих, хто не стежить за білоруськими подіями, наведу найближчу паралель – раду експертів Ірану. Вона обирає факіха – вищого керівника держави, якого помилково називають аятолою.

Читайте також Партія капітуляції та партія перемоги: політика США остаточно змінилася

Отож завершується перший етап трансформації політичної системи Білорусі. Логічно, що перший виступ на такому хуралі був відведений саме Алєксандру Лукашенку. Його виступ був, м'яко кажучи, нетиповим з огляду на попередні виходи на публіку. Коротко пройдуся основними тезами.

1. Виступ більше схожий на підбиття підсумків. Але не за рік, як це було б логічно, а з умовного приходу Лукашенка до влади. Чимось нагадує радянський підхід, коли школярам у підручниках давали порівнювати обсяги виробництва 1913 та умовно 1985 років. Проте тема економіки та якості життя проходила червоною ниткою. Лукашенко переконував і аудиторію, і себе, що "білоруси ще ніколи так добре не жили".

2. Регулярні звернення до теми геополітичної трансформації. Тут, звісно, відводилася роль "помилковій політиці Заходу", але головним було інше. Раніше, говорячи про геополітику, Лукашенко підкреслював роль Росії та свою "історично правильну" політику щодо орієнтації на Москву. На цей раз Росії була відведена умовну роль "другого порядку".

Зате багато і докладно Лукашенко говорив про Китай, його геополітичні амбіції та активності. Про "Союзну державу Росії та Білорусі" побіжно, про Євроазійський митний союз однією пропозицією, натомість багато, барвисто і з натхненням політик говорив про ШОС, БРІКС та ініціативу "Пояс та Шлях".

3. Говорячи про ворогів, куди без них, явно було зміщення акцентів. Умовний Захід перестав бути "породженням пекла". Добрим він не став. Мовляв, країни ЄС та США керуються своїми інтересами й примушують до цього інших, зокрема стимулюючи розвиток конфліктів. Тобто тепер Захід не ворог, а конкурент.

Цікаво Як міжнародна допомога впливає на ринок нерухомості в Україні

Дійшло до нечуваного для білоруських чиновників початку промови: "Ми спокійно ставимося до неприйняття західними лібералами політичної моделі нашого розвитку (звертаю увагу – вже не Заходу, а "деяких лібералів"), при цьому не заперечуємо прогресивні форми західноєвропейської демократії. Ми їх інтегруємо, якщо вони не суперечать нашим традиціям".

4. Внутрішні вороги чи опозиція. Тут мова Лукашенка була набагато м'якшою, можливо найближчою до нейтральної за останні 3 роки. Згадок було відносно небагато. Тема політичного протистояння пішла на четвертий план після економіки, геополітики та "якості життя".

Було помітно, що Лукашенка тригерить тема протестів та несприйняття його персони значною частиною суспільства. Але опозиціонерам відведено дві ролі: або тих, хто ненавидить країну (буквально декілька прикладів, один з яких, вигаданий, відсилає до 90-х), або "заблуканих", які повірили тим самим "західним лібералам".

Окремо проступає підсвідомий чи то страх, чи то ненависть до носіїв білоруської культури. Білоруська мова з вуст Лукашенка звучала тричі, щоразу нібито ілюструючи тему антинародної позиції опонентів Лукашенка. При цьому вкрай важливо, що не було згадано ні Варшавського, ні Віленського центрів білоруської опозиції.

Лукашенко переконував всіх у своїй важливості

5. Україна. О диво, Володимир Зеленський вже не "несповна розуму" і вже не "фашист". Просто Україна нібито стала полем протистояння геополітичних гравців та "полем битви ядерних держав". Тема війни підмінюється темою безпеки для білорусів. Як негативний приклад політик наводить регулярні повітряні тривоги, які "лякають дітей" і як позитив – "у нас цього немає". Лукашенко явно продавав себе як "необхідну умову мирного життя".

Зауважте Кремль шукає "сакральну жертву" для дестабілізації Молдови

6. Тема безпеки країни та силового блоку. У виступі згадані лише побіжно. Причому у зв'язку з боротьбою зі злочинністю у 90-х та зростанням авторитету армії останніми роками. Звичного брязкання зброєю не було. Точніше, воно буде — ВНС затверджуватимуть нову військову доктрину. Проте спічрайтери Лукашенка свідомо розвели ці теми. Я не здивуюся, якщо доповідачами на тему доктрини, крім Лукашенка будуть й інші особи. Примітно, що лише побіжно згадана роль силовиків у придушенні протестів 2020 – 2021 років.

7. Вкрай багато було посилань на "експерти стверджують", "експерти говорять". Явна спроба демонстрації чи поінформованості, чи готовності сприймати інформацію. Практично нічого не було про події останніх 2 – 3 років у Білорусі. Натомість у фіналі виступу слова про те, що "створило наше покоління" та "як важливо це зберегти".

Іранська модель для Білорусі

У тих, хто прочитав ці пункти або прослухав виступ, може скластися враження, що це була чи не перша з серії прощальних промов Лукашенко. Але це не так. З одного боку, вся трансформація політичної системи відбувається, щоб цей персонаж міг піти не йдучи. Саме під нього створюється посада "голови президії ВНС" з функціоналом іранського факіха. Але йти з президентської посади до 2025 року, тобто достроково, Лукашенко навряд чи буде.

Рекомендуємо ЗСУ "викошують" цю техніку росіян на фронті

Щодо 2025 року перспективи також не зрозумілі. З одного боку є тиск частини його власного оточення, що, мовляв, пора, є напруга системи і є навіть натяки з Москви. Але є невгамовна жага влади й поки що немає прохання звільнити місце з Китаю.

Тому Лукашенко з великою ймовірністю піде на вибори 2025 року і йому намалюють 90%. Але повторю свій прогноз, який дав 8 серпня 2020 року (до початку протестів), – це його останній електоральний термін. Вибратися знову він може, досидіти буде дуже складно.

Лукашенко відчуває проблему і тому для нього вкрай важливим є впровадження іранської моделі. Щоб була можливість піти з посади президента, але зберегти владу. Але на відміну від Ірану, де є релігійно-ідеологічний стрижень у вигляді ісламу, оточення Лукашенка так і не змогло народити ідеологію білоруської влади (не кажучи про державну). Тому з'являються і з'являтимуться такі виступи, де старий автократ переконуватиме, навіть не аудиторію, а насамперед себе самого, що він молодець, що він великий політик та великий лідер.