Перший етап битви за Атлантику: Гітлер зробив ставку на гігантів надводного флоту

Катастрофа на лайнері "Атенія"

3 вересня 1939 року. Годинники на англійському пасажирському лайнері "Атенія" відрахували 19:39. З моменту, коли Велика Британія оголосила війну Німеччині, минуло всього кілька годин. Але судно вже було приреченим – в його напрямку йшли 2 торпеди.

У першій частині Битва за Атлантику: як Німеччина кинула виклик Великій Британії

"Стався потужний вибух. Мою бабусю штовхнуло до поручнів, вона впала з лавки на палубу. Вона чула, як діти плачуть, а дорослі кричать. Вона не розуміла, що відбувається. На палубі була вода. Бабуся подивилася вбік і десь за півмилі від корабля побачила довгий темний об'єкт, навколо якого звивався дим", – пригадав внук жінки, яка вижила на "Атенії" Томас Сенджер.

Тим темним об'єктом була субмарина U-30 під керівництвом Фріца-Юліуса Лемпа. Вона без попередження атакувала цивільне судно. Сам Лемп згодом запевняв, що потопив його випадково, бо сприйняв "Атенію" за допоміжний крейсер. У тій катастрофі загинуло більше ніж сотня людей, серед яких 28 громадян США.

Наслідки удару

"Атенія" стала першою жертвою битви за Атлантику у Другій світовій війні. Кривавої боротьби за морські комунікації, яка охопила Атлантичний і Північний льодовитий океани.

Битва за Атлантику охопила Атлантичний і Північний льодовитий океани / Фото 24 каналу

Після поразки у Першій світовій Німеччину змусили відмовитися від військових потужностей. За Версальським договором, їй дозволяли утримувати лише:

• 15 тисяч моряків;
• 3 лінкори;
• 6 легких крейсерів для охорони кордонів у Балтійському і Північному морях.

Переможці диктували правила. У Німеччини забрали колонії і залишили мінімальний флот, але із забороною озброюватися. Нові правила на морі регулював договір, укладений у Вашингтоні в 1922 році. Америці дозволили у перспективі зрівняти свій флот із британським. Франція та Італія могли мати кораблі у співвідношенні 1,75 до флоту США і Британії. Натомість Японія почувала себе ошуканою.

Та й Німеччина, м'яко кажучи, не бажала миритися зі своїм становищем, тож шукала різноманітні способи прокачати м'язи. Наприклад, обходити обмеження щодо тоннажу до 10 тисяч тонн.

Будівництво кораблів у Німеччині

Будувати нові субмарини Німеччині заборонялося. Але тіньовими способами вона побудувала 3 у-боти в Нідерландах, ще стільки ж – у Фінляндії. І один купила в Туреччини. Окрім того, до нейтральних Нідерландів перенесла розробки в цій галузі. Тож коли у 1935 році Гітлер домігся від Британії дозволу відновити будівництво підводних човнів, то в Німеччини вже були готові проєкти і ресурси на верфях.

"І Німеччина інвестує в асиметричну війну, якщо можна так висловитись, починає масово будувати підводні човни. Великі кораблі теж будувала – престижні, потужні. Лінійні кораблі, швидкісні. Але це фактично одиничні – "Бісмарк" і "Тірпіц"", – пояснив доктор історичних наук Національної академії Сухопутних військ України Андрій Харук.

Цікаво Вирішальна битва під Капьонгом: як 2 піхотні батальйони зупинили Китайський весняний наступ

Натомість Велика Британія будувала великі кораблі крупними серіями. До того ж володіла авіаносцями. Німеччина теж будувала авіаносці, однак, не встигла ввести їх до бойового складу перед початком війни. У Другу світову, як це, зрештою, було і під час Першої, у штабі військово-морських сил Німеччини існували 2 полярні думки. Кому надати перевагу: надводним чи підводним кораблям.

Головнокомандувач Крігсмаріне Еріх Редер був переконаний, що насамперед треба розбудовувати надводний флот. Тож на першому етапі війни ставку зробили саме на рейдерів, які переслідували судна Британії і союзників на поверхні.

Вихід крейсерів "Адмірал Шеєр" і "Адмірал граф Шпеє"

У серпні 1939 року 2 важкі крейсери "Адмірал Шеєр" і "Адмірал граф Шпеє" вийшли полювати за ворожими кораблями. Після того, як "Адмірал граф Шпеє" потопив у Південній Атлантиці кілька торговельних суден, Англія відправила за ним аж 3 з'єднання свого флоту.

Їх зустріч відбулася за 150 миль від гирла Ла-Плати – місця злиття річок Уругвай і Парана на південно-східному узбережжі Південної Америки.

Зустріч суден відбулася за 150 миль від гирла Ла-Плати / Карта Вікіпедії

13 грудня о 5:52 ранку біля узбережжя Уругваю на борту "Графа фон Шпеє" помітили верхівки щогл 3 британських кораблів. Адмірал Лангсдорф вирішив, що це ескорт торгових суден і віддав наказ атакувати. Насправді це були англійські крейсери "Аякс" і "Ексетер" та новозеландський "Ахіллес". Уже через 8 хвилин Лангсдорф зрозумів, що не розрахував сил.

Як тривала і чим закінчилась битва у морі

Після того, як у німецький крейсер влучило 20 снарядів, він пішов прямим курсом до Монтевідео – столиці нейтрального Уругваю. "Адміралу графу Шпеє" вдалося вивести з ладу "Ексетер". Однак "Аякс" і "Ахіллес" почали переслідування.

"Адмірал граф Шпеє" / Фото IWMCollections

На своєму шляху німецький крейсер зустрів торгове судно "Шекспір". Лангсдорф передав на "Аякс" повідомлення: "Підберіть шлюпки з моряками англійського пароплава". Однак, коли британці наблизилися до "Шекспіра", виявилося, що допомога йому не потрібна. Це був маневр німців, щоби затримати супротивників.

Правління Уругваю під тиском Великої Британії виділило "Графу адміралу Шпеє" лише 3 дні для ремонту.

Капітан піднявся на борт і сказав екіпажу, що немає надії вийти з гавані без бою. Ми маємо недостатньо снарядів для важкої артилерії. Тож не зможемо перетнути всю Атлантику, Ла-Манш і дістатися Німеччини. Ми всі це знали,
– зазначив торпедний механік "Графа Шпеє" Ганс Юбель.

Аби корабель не потрапив у руки англійцям, німці просто підірвали його. 900 моряків інтернували, а капітан Лангсдорф застрелився в Буенос-Айресі. Успіх в битві біля Ла-Плати британці розцінювали, як певний реванш за лінкор "Роял Оук". Який за кілька місяців до того потопив німецький ас-підводник Гюнтер Прін під час нахабної вилазки у Скапа Флоу.

24 травня 1941 року німецький лінкор "Бісмарк" і важкий крейсер "Принц Ойген" намагалися прорватися через Данську протоку у Північну Атлантику. І атакувати конвої альянтів. Але наштовхнулися на опір британців. Спочатку все йшло за планом. У битві титанів перемогли німці. Лінійний крейсер "Худ" накрило одним махом "Бісмарка" з дистанції 15 – 18 кілометрів. Один зі снарядів поцілив у склад боєприпасів. Після потужного вибуху англійський флагман розірвало навпіл. За спогадами очевидців: "Худ тріснув, як різдвяне печиво".

Друга частина програми Ютландська битва: чому Німеччина затопила власні військові кораблі

Води Данської протоки поховали майже півтори тисячі моряків, серед яких був і британський адмірал Голланд. Трагічна схожість із битвою біля Коронеля та загибеллю адмірала Кредока у Першій світовій.

Дні "Бісмарка" теж були пораховані. Він отримав кілька пробоїн і почав втрачати паливо. Найближчим портом був Сан-Назер в окупованій частині Франції. Лінкор попрямував туди, але шлях відступу йому перерізали британці. Після поразки у Данській протоці морські й повітряні судна Королівського флоту і Королівських ВПС розшукували "Бісмарк" по всій акваторії Північної Атлантики. Проти одного німця йшла ескадра із 13 британських кораблів.

Внаслідок першого ж влучання снаряда загинув німецький офіцер Адальберт Шнайдер. Усього за кілька годин до того його нагородили Лицарським Хрестом за потоплення лінійного крейсера "Худ". Бій тривав 100 хвилин. Після того, як замовкла остання гармата "Бісмарка", британці наблизилися і вже впритул розстрілювали німецьке судно. "Бісмарк" отримав до 400 попадань по своїх бортах.

Адальберт Шнайдер / Фото KBismarck.com

1 червня 1941 року гордість Крігсмаріне пішла на дно. У тому бою загинули майже 2 тисячі людей. Крейсер "Дорчестер" і есмінець "Маорі" залишилися, щоби підібрати живих. Але несподівано з'явилася німецька субмарина, і британські кораблі покинули місце битви. Вони встигли підняти на борт лише 110 моряків, решту покинули у воді. Серед врятованих був і корабельний кіт.

Про новий етап битви за Атлантику – дивіться в програмі.