У Скагеррацькій протоці зійшлися майже 300 кораблів британського Королівського Grand Fleet і німецького Hochseeflotte. В останній день весни 1916 року Скагеррацьку протоку біля данського півострова Ютландія накрили хмари вогню і диму – повітря здригалося від грому гармат.

У попередньому випуску Битва за Атлантику: як Німеччина кинула виклик Великій Британії

На арену виходили наймогутніші морські гіганти того часу. У смертоносному поєдинку зійшлися німецький Hochseeflotte на чолі із Рейнхардом Шеєром і британський Grand Fleet під командуванням Джона Джелліко.

Це була Ютландська битва – єдине повномасштабне зіткнення військово-морських сил Британії та Німеччини у Битві за Атлантику.

Старший викладач Національного університету "Львівська політехніка" Роман Кузьмин розповів, що це було спробою переламати хід протистояння, оскільки на сухопутних фронтах Битва під Верденом не дала того результату, потрібно було змінював хід війни стратегічно.

У 1916 році серія набігів німецьких лінкорів під командуванням адмірала Хіппера на британське узбережжя змусила англійців відтягнути частину своїх сил на південь острова. Розділений британський флот був уже не такою недосяжною ціллю.

Німці прагнули виманити частину Grand Fleet назустріч Флотові відкритого моря. Кайзерівські субмарини чатували біля виходів із британських баз, а повітря патрулювали розвідувальні дирижаблі. Однак британські криптографи дізналися, що супротивник готує повномасштабну операцію.


Німецькі судна отримали закодований радіосигнал / Фото Dietrich

30 травня о 14 годині німецькі судна отримали закодований радіосигнал 31 Gg.2490 – це означало, що операція повинна стартувати 31 травня о 15:40. Британці не змогли розгадати текст повідомлення, але зрозуміли, що ворог почав розгортати сили.

Британці зіграли на випередження, ввечері 30 травня зі Скапа-Флоу вирушили лінкори під керівництвом адмірала Джеліко. О 14 годині наступного дня вони мали зустрітися із бойовими крейсерами віцеадмірала Бітті, які виступали із Ферт-о-Форту.

Актуально Навахо – шифр, який неможливо зламати: секретні прийоми США під час Другої світової війни

Об'єднавши сили, Grand Fleet хотів першим нав'язати німцям бій на своїх умовах. Назустріч їм йшла армада німецького адмірала Шеєєра. В авангарді були бойові розвідувальні крейсери під командуванням віцеадмірала Хіппера.

О 14:20 розпочався великий бій, сили Grand Fleet налічували 151 корабель, а Флоту відкритого моря – 99.

Доктор історичних наук Національної академії Сухопутних військ України Андрій Харук зазначив, що до того часу такої морської битви в історії не було і, напевно, вже не буде.

В повітря злітали склади з боєприпасами, вогняні стовпи звивалися вгору на десятки метрів, кораблі розколювалися навпіл. Моряки падали в крижану воду і через один вибух гинули сотнями. Британські кораблі Indefatigable, Invisible та Queen Mary хоронили зі собою екіпажі у повному складі.


Британський корабель Queen Mary / Фото Imperial War Museums

Англійцям довелося битися за умов гіршої видимості, бо їх засліплювало сонце. Тож навідникам важче було коригувати вогонь. Британці занадто близько підпустили противника, змарнувавши змогу використати перевагу у далекобійності.

Окрім того, в ескадрі Бітті погано організували зв'язок, коли розподіляли цілі. Тож на першому етапі бою втрати Grand Fleet були більшими. Невдовзі до Хіппера приєдналися і лінкори Шеєєра, тож Бітті почав відводити ескадру.


Віцеадмірал Бітті почав відводити ескадру / Фото Speaght Ltd

Німці кинулися наздоганяти і о 18:20 напоролися на вогонь головних сил супротивника. Лише тоді Шеєр зрозумів, що в море вийшов весь Grand Fleet, а не частина, як він сподівався.

Під орудою Джелліко було 60 тисяч моряків, Шеєєра — 45 тисяч. Grand Fleet випустив 4,5 тисячі снарядів, і лише 2% з них потрапили в ціль. Результативність німців була не значно вищою, із 3,5 тисяч снарядів ворога знайшли 3%

Вже о 18:35, прикриваючись димовою завісою, довелося втікати німцям. Наприкінці дня Hochseeflotte вдалося відірватися від переслідувачів.

Зберігся статус КВО, тобто обидва флоти повернулись до своїх баз і блокада Німеччини не була прорвана. Тобто свого завдання Hochseeflotte не виконав,
– зазначив доктор історичних наук Андрій Харук.

Хоча німці потопили більше англійських суден, однак через велику кількість пошкоджених кораблів Флот відкритого моря на тривалий час втратив боєздатність.

Британці втратили понад 6 тисяч людей і не дорахувалися 3 лінійних і 3 броненосних крейсерів, а також – 8 есмінців. Водночас у Ютландській битві загинуло 3 тисячі німців, на дно пішли:

  • 4 легкі крейсери;
  • 1 лінкор;
  • 1 лінійний крейсер;
  • 5 есмінців.

Протистояння в Скагеррацькій протоці було наймасштабнішою і найкривавішою морською битвою свого часу. Зі 105 тисяч військових, які брали в ній участь майже 10 тисяч загинули чи були поранені. Ютландська битва чимось нагадувала класичні зіткнення давніх часів, коли 2 армії сходилися в одній вирішальній битві.


Ютландська битва нагадувала класичні зіткнення давнини / Фото Wikiwand

Оскільки частина надводного флоту Другого Рейху опинилася поза грою, єдиний шанс залишався у підводників. Перший тріумф субмарини Hochseeflotte відбувся ще 22 вересня 1914 року, коли Grand Fleet за одну годину втратив 3 панцерні крейсери, які патрулювали гирло Темзи у Північному морі:

  • Aboukir;
  • Hogue;
  • Cressy.

Попри хороше озброєння, ці крейсери були морально застарілими. Вони не мали протиторпедного захисту і могли розвивати невисоку швидкість – до 12 вузлів, тобто не більше 22 кілометри за годину. Екіпажі кораблів складалися із погано підготованих резервістів.

Aboukir, Hogue та Cressy стали здобиччю для підводного човна U-9 на чолі з капітаном-лейтенантом Отто Веддігеном. Висока мотивація, сувора дисципліна і щасливий для німців збіг обставин зробили свою справу.


Aboukir став здобиччю для підводного човна U-9 / Фото UK Government

О 6:10 на U-9 помітили ворожі крейсери і Веддіген вирішив атакувати. З відстані пів кілометра німці торпедували Aboukir влучивши у лівий борт.

Доктор історичних наук Національної академії Сухопутних військ України Андрій Харук зазначив, коли перший з крейсерів торпедували, 2 інших вирішили, що цей корабель просто напоровся на міну.

Зупинилися для того, щоб надати допомогу і врятувати потопельників – й одразу були торпедовані. В один влучили 4 торпеди, в інший 3, так вони пішли на дно. 1,5 тисячі моряків загинуло,
– додав Андрій Харук.

Веддіген став героєм у себе на батьківщині, його портретами рясніли газетні шпальти. У Німеччині навіть випустили листівку із портретом Отто на фоні Aboukir, що йде на дно.

До теми Ракетні катери для України: нові судна спеціально спроєктує Велика Британія

"Втратити в одному з перших боїв крейсер з назвою Aboukir, названий на честь славетної перемоги британського флоту Нельсона над флотом Наполеона, це теж доволі символічна втрата", – сказав військовий історик Управління стратегічних комунікацій ЗСУ Василь Павлов.

На початку війни Велика Британія мала приблизно 70 субмарин, а Німеччина – 28. Типові німецькі підводні човни – це приблизно 600 тонн водотоннажності, ті човни були маленькі, у порівнянні з вогненебезпечними бензиновими двигунами.

Затиснувши німців у Північному морі, англійці все ще не могли спати спокійно. З 1915 року військово-морський міністр Тірпіц оголосив, що німецькій підводники починають необмежену підводну війну.


Тірпіц оголосив необмежену підводну війну / Фото Wikimedia Commons

Кайзерівські субмарини отримали наказ атакувати всі ворожі, цивільні та торгові судна. Полювання німців розширилося на кораблі усіх країн союзників Британії

Ірландія, Британські острови, Оркнейські острови та частково узбережжя Бельгії, були оголошені такими, де німці не гарантували безпеку судноплавства. Військові кораблі підлягали знищенню,
– сказав старший викладач Роман Кузьмин.

Хоча були серед "акул" Кайзера ті, хто намагалися дотримуватися так званого призового права і не топили пасажирські лайнери. Як, до прикладу, найуспішніший підводний ас Німеччини Лотар фон Арно де ла Пер'єр.

Британці використовували всі методи, щоб менше потрапляти в перископ німецьких підводників. Обидві сторони дуже швидко зрозуміли, що цю війну не вдасться пройти в білих рукавичках.

Важливо Бойові кораблі Німеччини використовують російські навігаційні системи, – ЗМІ

"Вони рекомендували своїм суднам змінювати прапор, під яким ішли вони в Атлантичному океані. Британці змінювали свій прапор, наприклад, на прапор Нідерландів, які були нейтральними чи Іспанії", – зазначив Кузьмин.

Тактика необмеженої підводної війни призвела до найгучнішої морської катастрофи з часів "Титаніка".

1 травня 1915 року британський пасажирський лайнер "Лузитанія", який з початком війни перетворили на допоміжний крейсер, відчалив із Нью-Йорка в Ліверпуль.


7 травня "Лузитанію" атакували / Фото Library of Congress

Перед зворотним рейсом "Лузитанії" німецькі дипломати у США нагадали пасажирам про небезпеку. Однак капітан Тернер все ж вирішив виходити в море. Щоправда, розпорядився задраїти ілюмінатори, подвоїти кількість людей на спостережних пунктах і розчохлити рятувальні шлюпки.

Тернер намагався триматися ближче до суші, адже думав, що німецькі субмарини небезпечні лише у відкритому морі, він помилився.

7 травня о першій дня "Лузитанію" помітили у перископ на ворожому підводному човні U-20 і атакували. До проміжного пункту призначення "Лузитанії" залишалося лише 70 кілометрів, коли у її правий бік влучила торпеда. Після цього пролунав ще один вибух і судно почало хилитися на правий бік.

Шлюпки перехилялися, їх заповнювали людьми і руками спускали донизу. Човни були переповненими і людей викидало у воду. Трагедія забрала життя 1200 людей.

Німеччина намагалася виправдовуватися, мовляв, "Лузитанія перевозила військову контрабанду, боєприпаси і вони здетонували. В "Лузитанію" потрапила одна торпеда, але сталося 2 вибухи,
– зазначив доктор історичних наук Андрій Харук.

Німеччину звинуватили у недотриманні Гаазької конвенції 1907 року. За словами Андрія Харука, командир підводного човна, якщо має підозру, що атакує цивільне судно, повинен дати змогу екіпажу і пасажирам врятуватися.

Трагедія "Лузитанії" складалася не лише із драматично обірваних доль пасажирів лайнера. Фатальні помилки мали такі ж наслідки. На борту судна були американці, що пришвидшило оголошення США війни Кайзерові, чого Берлін намагався уникати.

Зверніть увагу Вирішальна битва під Капьонгом: як 2 піхотні батальйони зупинили Китайський весняний наступ

Отримавши нового потужного суперника можна було згортати амбітні плани. Військово-морські сили США відправили 9 дивізію лінкорів у Скапа-Флоу для допомоги Grand Fleet. Також скерували есмінців в ірландський Квінстаун і декілька субмарин для охорони конвоїв.

У Битві за Атлантику в Першій Світовій американські ВМС часто залишалися в тіні. Однак їхній вклад в успіх союзників був важливим.

У 1918 році, німці запланували так званий "похід смертників" – останнє протистояння між Grand Fleet і Hochseeflotte. Однак в країні спалахнула Листопадова революція, що завершилася політичним крахом Вільгельма II, Німеччина капітулювала.

Частину кораблів Hochseeflotte інтернували і передислокували в Скапа-Флоу. Щоб не потрапити в руки країнам-переможцям, 21 червня 1919 року німецький Флот відкритого моря добровільно пішов на дно.


Hochseeflotte пішов на дно 21 червня 1919 року / Фото National Archives and Records Administration

21 червня о 10:30 на легкому крейсері Emden подали сигнал "Параграф 11 – підтвердження". Екіпажі підняли імперські прапори і відкрили кінгстони – отвори в зовнішній обшивці кораблів, через які потрапляє вода.

Британці спохопилися надто пізно, на борти кораблів, які ще трималися на плаву, висаджували матросів, але їхні дії були малоефективними. До вечора головні сили Hochseeflotte вкрили води моря. Британці змогли врятувати лише 18 кораблів, 52 пішли на дно.

Під час операції загинули 9 німецьких моряків, їх називають останніми жертвами Першої світової. Після затоплення Флоту відкритого моря розгорівся гучний скандал зі взаємними звинуваченнями і вимогами.

Лише англійський адмірал Уеміс назвав цей інцидент даром небес, адже тепер союзникам не довелося сваритися, ділячи між собою кораблі переможеної Німеччини.