Рушені Абкерімовій було 12 років, коли вона вперше почула розповіді бабусі про депортацію родини до Узбекистану. Її спогади дівчина обіцяє передати вже своїм дітям.
"Людей везли в товарних вагонах. Дуже багато людей загинуло саме там, в вагонах, як люди їхали. На дорозі зупинялися і трупи скидали з самих поїздів. Коли приїхали в Узбекистан, в основному, треба дякувати людям, які жили там. Хтось дав притулок у себе, когось заселяли в бараки," – розповіла Рушена.
Депортація кримських татар у 1944 році
У селищ, де "вивантажували" людей, навіть назв не було. Сім'я Рушени опинилася в населеному пункті "сьоме відділення". На нове місце родина із шістьма дітьми приїхала із невеличким клунком, який дозволили взяти НКВСники.
Читайте також: Світ вшановує жертв геноциду кримськотатарського народу
Дивом цій родині вдалося зберегти всіх близьких. У 90-ті вони почали повертатися назад на батьківщину – у Крим . З тих пір громадою вшановували День депортації.
Молитву читали обов'язково. Потім ми збиралися районом. Усі з прапорами. А зараз такого немає, бо забороняють такі масові мітинги,
– сказала Рушена.
У Криму досі живе уся родина Рушени. Сама вона у Харкові, куди поїхала навчатися ще за рік до окупації. Сьогодні дівчина обов'язково запалить свічку пам'яті про ту страшну історію.
Читайте також: Геноцид кримських татар: історія зсередини товарного вагону