У 20 столітті військову могутність вимірювали запасами нафти, виплавкою сталі та кількістю заводів, здатних складати танки й літаки. У 21 столітті до цього переліку входить здатність генерувати, зберігати й спрямовувати електроенергію. Детальніше читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.
Бойова спроможність тепер вимірюється батареями
FPV-дрони, наземні роботи, безпілотні катери, системи зв’язку, сенсори, засоби радіоелектронної боротьби та автономна зброя побудовані навколо одного технологічного набору – батарей, електродвигунів, силової електроніки, мікрочипів і програмного забезпечення.
Батарея визначає дальність польоту, швидкість, корисне навантаження і час роботи. Додавання штучного інтелекту створює нову залежність. Дрон має витрачати енергію вже на дві функції – рух і обчислення.
Що складнішими стають алгоритми розпізнавання цілей та автономної навігації, то більше електроенергії треба нести із собою. В прямому сенсі – доступ до електроенергії поступово перетворюється на бойову спроможність.
Україна першою показала масштаб цієї трансформації
За даними РНБО, у 2025 році FPV-дрони забезпечували понад 60% втрат російської армії. В Україні вже працює понад 160 виробників, а сукупна потужність галузі перевищує 8 мільйонів FPV-дронів на рік.
8 мільйонів дронів означають мільйони батарей, десятки мільйонів акумуляторних елементів і постійне постачання двигунів, контролерів та електроніки. До прикладу, сьогодні тільки одна тайванська компанія, постачає українському ринку 5 – 7 мільйонів акумуляторних елементів щомісяця. За рік це 60 – 84 мільйони одиниць.
У 2019 році Тайвань був лише 24 постачальником батарей до України, а у 2025 році став третім після Китаю і В’єтнаму.
Здається, замість ешелонів із вугіллям у час Другої світової, сьогодні ми маємо контейнери з елементами живлення.
Нові виклики війни
Для нас основний виклик криється не в здатності самостійної генерації – вона доволі обмежена, а отже, проблема у самій структурі глобального виробництва.
За даними Світової енергетичної агенції, Китай у 2025 році виготовляв понад 80% акумуляторних елементів у світі, близько 85% катодних матеріалів і понад 90% анодних. У сегменті літій-залізо-фосфатних батарей, які широко використовуються в електромобілях та системах зберігання енергії, китайська частка перевищує 98%.
Європа багато років обговорювала стратегічну автономію, але батареї, очевидно, погано слухали ці дискусії. У 2024 році ЄС імпортував їх на 28 мільярдів євро, в той час як постачання з Китаю становили 22 мільярди євро. Навіть європейські заводи значною мірою залежать від китайського графіту, катодних матеріалів, обладнання і технологій виробництва.
Тому китайська перевага полягає вже не у дешевшому товарі. Китай контролює промислову екосистему, у якій автомобілі, дрони, роботи, енергетика і військова автономність підтримують розвиток одне одного. Великий цивільний ринок фінансує заводи. Заводи накопичують інженерну компетенцію. Компетенція здешевлює компоненти. Дешеві компоненти дозволяють швидко масштабувати військові системи.
Захід поки програє в битві акумуляторів
Саме цього поки бракує США та Європі. Пентагон хоче мільйони дешевих дронів і надійні американські батареї. Водночас американська політика скорочує стимули для електромобілів, які мали створювати масовий попит на ці батареї.
Виходить цікава промислова стратегія – мати заводи воєнного часу без покупців у мирний час.
Під час Другої світової війни американська автомобільна промисловість стала "арсеналом демократії", тому що до війни десятиліттями виробляла мільйони цивільних автомобілів. Завод не виникає після оголошення мобілізації. Він переходить на військові замовлення, якщо вже має обладнання, працівників, постачальників і серійне виробництво.
Сьогодні електромобілі, системи зберігання енергії та побутова електроніка виконують таку саму функцію промислового резерву. Держави, які програють цивільний ринок батарей, згодом можуть виявити, що програли й частину оборонного виробництва.
І це вузьке місце для переважної більшості західних демократій.
Держава, яка контролює центральний вузол виробничої мережі, може обмежити доступ інших учасників до критичних ресурсів. У жовтні 2025 року Китай уже оголосив експортні обмеження на катодні матеріали, графітові аноди, виробниче обладнання і технології. Частину заходів призупинили, але важіль нікуди не зник.
За оцінкою Міжнародного енергетичного агентства, повне припинення торгівлі батарейним графітом поставило б під ризик понад 300 мільярдів доларів виробництва поза Китаєм. Тривалий шок на ринку батарейних металів може підвищити середню ціну батарей на 40 – 50%.
Співпраця України та Європи зменшить залежність від Китаю
Для України відповіддю не може бути повна автаркія. Виробляти самостійно кожен матеріал, елемент і верстат надто дорого.
Потрібно розрізняти типи залежності. Графіт або готові елементи створюють ризик виснаження запасів через кілька тижнів чи місяців. Їх можна накопичувати й закуповувати в Кореї, Японії, Тайвані та в інших партнерів. Програмне забезпечення, системи управління батареями й цифрові контролери здатні створити вразливість у перші хвилини конфлікту. Їх потрібно локалізувати або отримувати лише з довірених ланцюгів.
Україна також може дати Європі те, чого її батарейній промисловості найбільше бракує – великий, передбачуваний і технологічно вимогливий попит. Європейське виробництво елементів, українське складання батарейних блоків, спільна розробка систем управління і бойове тестування могли б створити повний оборонний цикл. Тоді підтримка України одночасно розвивала б європейський промисловий резерв.
Ми поступово входимо в епоху електрифікованої сили. У ній військова перевага виникатиме на перетині енергетики, цивільного виробництва, програмного забезпечення й оборонної промисловості.
Межа між заводом електромобілів і військовим арсеналом стає дедалі умовнішою. У 20 столітті великі держави будували трубопроводи й боролися за нафтові родовища. У 21 столітті вони будуватимуть гігафабрики й змагатимуться за контроль над технологічними вузлами електрифікації.
І США, і Китай вже розпочали цю гонку. Питання не лише, хто із них вийде переможцем, а й хто зможе скласти їм конкуренцію