Головне управління розвідки, зокрема один зі спецпідрозділів "Артан", славиться унікальними спецопераціями. Серед дивовижних здобутків "Артану" операції на Запоріжжі та Донбасі. Бійці спецпідрозділу вдало нищать окупантів, а ворог мріє захопити їх у полон. Та навіть коли це вдається – українських бійців втримати вкрай складно.

Одну з таких історій, де окупанти захопили українського військового в полон і поплатилися за це життям, – в ексклюзивному інтерв'ю 24 Каналу розповів боєць спецпідрозділу "Артан" із позивним "Свят". Військовий пройшов шлях від штурмовика до заступника командира роти. Брав участь у ключових боях: за острів Зміїний, на Сумщині, у районах Куп'янська, Липців та Лимана, а тепер – на Запоріжжі.

Про дивовижні спецоперації бійців, як росіяни пошкодували, що зв'язалися з "Артаном" та як стати частиною спецпідрозділу – читайте далі у матеріалі.

Зверніть увагу Велика загроза на полі бою: як працює елітний російський підрозділ "Рубікон" і чим відповідає Україна

Біля Степногірська на Запорізькому напрямку вам вдалося відбити ключові позиції, довідмінусувати й техніку, і окупантів. А також прорвати оборону ворога і перекрити йому можливість просунутися на Запоріжжя. Як вам це вдалося, скільки тривала підготовка?

Це було помірно нервове завдання – готувалися до нього близько двох тижнів. Детально планували, обирали місця висадки десанту. Це були ключові місця передньої лінії противника, які успішно зайняв наш особовий склад і втримує по цей день, перервавши лінії логістичних шляхів. Це покращило наше тактичне положення на лінії бойового зіткнення.

Під час операції всі люди, які були до неї залучені насамперед на лінії бойового зіткнення, живі та цілі. Техніка також виїхала. У нас був лише один 300-й, який наступив на міну "Пелюстка". Але евакуація прийшла дуже швидко, тому вважаємо цю операцію вдалою, з огляду на те, що пів року туди ніхто не заїжджав. Територія була щільно замінована, а кількість окупантів, яка перебувала на цих ключових ділянках, була досить значною.

Але кожного окупанта, який перебував на тій частині, було знищено або взято у полон.

Повне інтерв'ю бійця "Артану": дивіться відео

Що було для вас найважчим, тому що навіть підібратися до лінії бойового зіткнення – це вже величезне завдання. Кілзона з кожним днем збільшується. Як вам вдалося прорватися?

Зараз такі завдання мало хто виконує, насамперед за участю бойової техніки. Нам на руку зіграли насамперед погодні умови. Якби не вони, ми б навіть за 5 кілометрів до лінії боєзіткнення не доїхали. Тоді був перепад температури, висока вологість повітря, що і створило густий туман, хоча температура була мінусовою.

На цьому напрямку всі наші завдання плануємо переважно під погоду, тому що немає погоди – немає ніяких переміщень. Водночас противник не підлаштовується під погодні умови. Він втрачає можливості інфільтруватися за межі лінії бойового зіткнення – нам в тил. Але коли погода хороша, наші дрони літають, виявляють і уражають противника. Тому ці спроби марні.

Найскладнішою у цій операції була дорога, яка була дуже сильно замінована. Тож насамперед нам було потрібно її розмінувати. Під час двотижневої підготовки ми приділили велику увагу саме нашому шляху – виявленню мінування і розмінуванню такими засобами, як скиди, дрони й потім наземним транспортом, який йшов в голові колони та дорозмінував те, що ми не розмінували за допомогою дронів.

Тож це було найскладнішим. І тут 50 на 50 – доїдемо чи ні. Але на нашій стороні правда, і тому ми виконали завдання успішно.

Цікаво, як окупанти могли не помітити ваш штурм? Через погоду, коли їхні розвіддрони не літали?

Цікава ситуація була, коли ми проїжджали біля позиції росіян, і вони навіть не почули звуку техніки. Це була колісна техніка, не гусенична, а вона рухається набагато тихіше.

Навіть попри те, що працювала великокаліберна зброя Browning, МК-19 40-міліметрів, – противник не зрозумів, що відбувається. Хоча, можливо, всі спали чи так глибоко зарилися, що навіть не чули. Туман ще досить сильно приховує звук, і він просочується важче. Також там є невеликий перепад висот, тому все збіглося на нашу користь.

З ваших слів зрозуміло, що ця позиція була ключовою, тому що ви перерізали логістику ворога на Запоріжжі. Тому і для окупантів важливо було втримати ці позиції. І тепер завдяки вам вдається тримати вже нашу територію під контролем України?

Ми забрали декілька ключових позицій противника. Через них проходив його наступний особовий склад, інфільтрувався наверх.

Тому завдяки цим позиціям, які ми взяли, можемо тримати щільнішу оборону з нашими суміжниками, з якими стоїмо біля Степногірська. І противнику стало набагато важче – він вимушений шукати обхідні шляхи. Пройти через наші позиції йому не вдається, тому ворог вимушений пробувати рухатися з того чи іншого боку, але ці його спроби також марні.

На сьогодні на вашому напрямку з'явилося більше безпілотників і техніки? Як росіяни змінюють свою тактику, чи намагаються відправляти малі штурмові групи, або зараз війна суто технологічна, і ворог збільшує кількість розвідувальних та ударних безпілотників?

З огляду на те що противник доповідає своєму вищому командуванню, що він вже далеко за межами нашої реальної лінії бойового зіткнення, він вимушений відправляти свою піхоту, навіть тоді, коли це недоцільно. Ймовірність того, що вона дійде туди, де їй було визначено закріпитися, дуже невелика.

Тому, залучаючи малі групи, по дві-три, максимум чотири особи, за поганої погоди вони можуть і більше особового складу відправити виконувати завдання. Це не дає їм ніяких додаткових можливостей просочитись, інфільтруватися через наші позиції. Ворог запускав їх і коли була хороша погода.

Окупанти доповідають, що вони перебувають нібито на визначених точках, куди було поставлене завдання дійти. Але по факту їх там немає. Така ситуація з населеним пунктом Веселянка, що розташована західніше Степногірська. Росіяни доповідають, що вони там і населений пункт під їхнім контролем. Але можу сказати, що станом на зараз Степногірськ, Приморське повністю під нашим контролем, і противника там немає і не буде.

Ситуація біля Степногірська, що на Запоріжжі: дивіться на карті

Поки ми ліквідуємо противника і продовжимо це робити, всі його спроби будуть невдалими. А якщо і будуть вдалі, то ми його знайдемо і ліквідуємо.

Коли росіяни чують, що працює "Артан", чи підтягують так само свої елітні війська, чи наразі у них нічого не змінюється? Чи стежать вони за вашими переміщеннями, коли приїжджаєте до суміжників і починаєте з ними працювати?

Вони вже досить давно нас знають. Ми вже їм неодноразово показували, що коли приїжджаємо, то їхнього особового складу стає набагато менше, як це відбувається і сьогодні. Тут проти нас стоїть 7 десантно-штурмова дивізія і 19 повітряно-десантна бригада. Це більш забезпечені та навчені військовослужбовці ніж решта. Тому є достатньо сильний спротив під час наших активних дій. Водночас ми даємо спротив під час їхніх активних дій.

Противник дуже сильно хоче взяти в полон наших військовослужбовців, а тим більше військовослужбовців Головного управління розвідки "Артан", які успішно виконують достатньо багато операцій. Але в них це не виходить зробити й не вийде.

Була цікава ситуація з нашим військовослужбовцем підрозділу "Артан Х", командир – "Фаворит", коли противник у складі двох десантників взяв у полон нашого військовослужбовця. Росіяни утримували його на своїй позиції понад дві доби, змушували копати собі укриття.

Але на третю добу наш військовослужбовець знайшов момент, коли противники у передранковий час доби: один – був сонливий, а другий – трошки задрімав, – заволодів їхньою зброєю, ліквідував двох осіб і повернувся на свою позицію. Тому наші люди не здаються – вони незламні та знають свою роботу.

Довідка. Спецпідрозділ Головного управління розвідки "Артан Х" складається здебільшого з колишніх в'язнів, які отримали другий шанс. Командир та його підлеглі відбирають бійців за певними критеріями. Бійці "Артан Х" брали участь в операціях на Харківщині, Донеччині та Запоріжжі. Більше про роботу спецпідрозділу – читайте за посиланням.

Як вплинуло на окупантів відключення Starlink? Можливо, вони намагаються частіше використовувати оптоволокно або ж чимось іншим заміняють відсутність Starlink?

Це принесло їм деякі проблеми. Росіяни були вимушені залучати додаткові ресурси, додаткових людей, шукати нові можливості. Це все час, а на війні час має дуже велике значення, тому ми використовуємо його на свою користь. Але противник не зупиняється, і це питання часу, коли він вийде на власний стабільний супутниковий інтернет.

Спроби росіян завербувати українську людину, щоб відбілити Starlink, є марними, тому що відбувається моніторинг. Ми все бачимо і дистанційно вимикаємо такі засоби, які з'являються у противника. Адже дуже дивно, коли людина, наприклад, з Донецької області, відбілює Starlink – тобто він закріплений за нею, а працює зовсім в іншому місці, тому що ми бачимо геолокацію.

Тож такі спроби є безрезультатними – це все виявляється і відрізається. Є спроби тягнути через FPV, але це також значно важко, і зробити це на всі лінії боєзіткнення не буде можливості.

Чим відрізнялися операції на Донеччині та Лиманському напрямку, і завдяки чому вдавалося успішно проводити штурми? Знаю про унікальну операцію цього літа, де четверо бійців втримували ключову для нас ділянку. Як тоді це вдалося?

Відпочинок між задачами був невеликий, тому працювати доводилося багато. Якщо говорити про Ізюмський напрямок, то географія там справді зовсім інша. Якщо на одному напрямку місцевість більш степова, то там вона, навпаки, більш лісиста.

Щодо тієї значної операції, про яку ви згадали, то її виконували мої бійці. Початкова задача була з трохи іншою кінцевою метою, але під час виконання такі задачі дуже часто змінюються. На це впливає багато чинників безпосередньо вже під час роботи, тому доводиться імпровізувати й адаптуватися до того, що є в конкретний момент.

Якщо коротко, там було два лісомасиви, які з'єднувала так звана посадка, "спичка", як ми її називали. Саме цією посадкою група переміщалася до іншого лісомасиву, де потрібно було закріпитися і знищити противника. Цю посадку ми зачистили, і вона мала протяжність один кілометр. Уже наприкінці було кілька контактів, і останній бій трохи вибив нашу групу з боєздатності. Тоді противник почав застосовувати FPV-дрони та скиди.

На той момент посадка була ще зелена, і це додатково допомагало прихованому переміщенню нашої групи. Але були поранені, і, на жаль, був один загиблий. Ми швидко змінили бойовий порядок. Це вже був вечір, сутеніло.

Поки група QRF (Quick Reaction Force/сили швидкого реагування, – 24 Канал) підтягувалася до групи "Альфа", яка йшла попереду і вже мала своїх поранених, наші тримали позицію. Противник досить швидко почав контрдії, намагався відбити свою позицію, але марно. Ми спостерігали за ним з неба, виявляли його і коригували нашого кулеметника, який утримував передній край цієї позиції.

Далі, коли поранених уже евакуювали та група QRF підтягнулася, вони об'єдналися з тими, хто залишався боєздатним у групі "Альфа", і вже разом утримували позицію. На позиції були два кулеметники та два стрільці. Наші люди мають достатньо засобів і гарне забезпечення. Розуміючи, як поводитися на позиції і які дії потрібно виконувати, вони вибрали вдале тактичне положення.

Так, бійці зустрічали не одну групу противника, яка намагалася намацати передній край, виявити та знищити нашу піхоту. Але все вийшло навпаки. Після третьої ліквідованої групи окупантів противник уже почав накривати цю посадку артилерією і скидами. Вона була дуже важлива, бо, утримуючи її, ми фактично тримали ситуацію позаду себе.

Цікаво! У складі ГУР Міноборони також є спецпідрозділ "Тимура". Він брав участь у звільненні Зміїного і поверненні під контроль України "вишок Бойка" та деокупації Вовчанського агрегатного заводу на Харківщині. Бійці робили рейди в Крим і на Енергодар, билися за Бахмут та Авдіївку. Більше про це – читайте в інтерв'ю 24 Каналу.

Друга частина лісомасиву теж була під контролем противника, і поки ми утримували цю лісосмугу, в іншій – продовжували натиск і проводили штурмові дії. Там також були нестандартні рішення. Ми заїжджали противнику за спину на техніці. Це було майже нереально, тому що туди техніка досить довго взагалі не заходила. Але ми зробили це успішно завдяки злагодженій роботі наших людей і Третьої штурмової, яка також була на цій лінії бойового зіткнення.

Який напрямок був для вас найважчим і що для вас найважче під час служби?

Я не можу сказати, що десь було легше, а десь важче. Завжди нелегко. Для мене найтяжче, коли хтось із мого особового складу отримує поранення – і легке, і тяжке. І найважче переживати моменти, коли хтось зі штурмової групи не повертається одразу із завдання.

Для мене це найтяжче, тому що немає нічого важливішого за життя нашого військовослужбовця. Це – головне. Завдання були й будуть, а люди – це обмежений ресурс, який у нас є, і його треба дуже цінувати.

Тому потрібно максимально працювати над тим, щоб людина, яка йде на виконання бойового завдання, була добре підготовлена, щоб у неї все було, щоб вона була максимально обізнана і про саме завдання, і про всі суміжні підрозділи, які будуть на лінії бойового зіткнення. Усі ці фактори відіграють дуже важливу роль у загальному виконанні поставленого бойового завдання.

Ще раз підкреслю: найтяжче – це коли ти втрачаєш людей. Усе решта – це просто робота.

Ви отримали поранення, але все одно продовжуєте службу. Чому і чи даються взнаки наслідки цього поранення?

На четвертий рік своєї служби я отримав серйозне поранення, яке, так скажу, на деякий час збило мене з ніг. Але я відновився, бо по-іншому не міг. Здаватися я не буду і не збираюся.

Я з тих командирів, які пройшли шлях від звичайного солдата. Я був людиною, яка сиділа в окопах, ходила на завдання, перебувала під щільними артобстрілами, коли над головою літали кулі. Я розумію всі ці особливості й тонкі моменти, які впливають і на загальну роботу, і взагалі на життя звичайного військовослужбовця.

Моє життя після поранення змінилося. Ту силу і запал, які я мав раніше, я вже не можу повноцінно використовувати, бо організм дає певні обмеження. Уламків дуже багато. Думаю, якби їх усіх дістати, то можна було б половину ворожого FPV зібрати точно.

Поки що я ношу їх із собою. Попереду непроста операція, і там є великі ризики для сідничних нервів, а це ноги. Тому поки вони не настільки заважають, щоб я не міг виконувати свою роботу. Але якщо прийде час, можливо, коли війна закінчиться, тоді вже розглядатиму варіант, щоб їх діставати. Бо роки йтимуть, і, думаю, з часом це тільки більше докучатиме.

Там буде довгий період реабілітації, але нічого. Службу я продовжую і не збираюся відходити від неї, бо це мій вибір, це вже моє життя. Я вже не уявляю свого життя без служби. Іноді задумуюся: от усе закінчилося, перемога, ми ставимо зброю на зберігання. А що далі?

Мені іноді навіть смішно, бо я вже не уявляю свого життя без служби. Це досить велика сім'я, в якій я зараз перебуваю. Тут багато друзів, багато побратимів, і я вже не уявляю життя без них.

Як долучитися до вашої родини – "Артану"? Чи потрібні особливі навички й фізична підготовка? Чи може долучитися кожен охочий?

У нас у багатьох містах України є так звані "Артан-простори". Це місце, куди може прийти будь-яка людина, ознайомитися з нашими історіями, з тим, як у нас відбувається комплектування бійців, поспілкуватися про будь-які питання щодо служби й залишити свою анкету на розгляд.

Після розгляду анкети, якщо всі дані, які потрібні, відповідають нашим вимогам, людина проходить відбір. Якщо вона проходить його успішно, то потрапляє в нашу сім'ю. Звісно, насамперед потрібна хороша фізична підготовка, тому що багато завдань, які ми виконуємо, можуть передбачати переходи пішки по 10 – 15 кілометрів. Тому тут потрібні витривалість і певна сила організму.

Але навіть якщо фізична підготовка десь недостатня, у нас після потрапляння в підрозділ є понад три місяці на підготовку, на навчання всіх необхідних знань. Усе це підтягуємо. Головне – не боятися прийняти цей виклик, правильно налаштуватися і працювати.

Саме собою нічого не прийде, треба просто брати й робити. Тому ми всіх чекаємо, усім дамо можливість спробувати. І якщо не до нас, то, будь ласка, є інші підрозділи в нашій великій сім'ї. Думаю, там теж знайдеться відповідне місце для відповідних людей.