Нюанс у тому, що катастрофа – це лише один із варіантів і вона – "минуча". Як не парадоксально, але українське суспільство та держава останніми роками – практично чемпіони світу з проходження катастроф (частину з яких ми самі і створили).
Читайте також Чи потрібне насправді Україні економічне бронювання
Плани Путіна на цей рік не здійснилися
Якщо трохи озирнутися, то траєкторія наступна.
1. Усі зусилля Кремля у 2024 році були спрямовані на те, щоб після 6 листопада для України залишався лише один сценарій – жахливий. Беззастережна капітуляція, величезні територіальні втрати, знищення суверенітету, тимчасове збереження декоративної державності або взагалі без такої.
Весною 2024 року Кремль вибирав варіанти кампанії до кінця року. Найсмачніший варіант – обвал Харкова, а також рух кількома напрямками на Донбасі.
На секунду уявіть, що Росії вдалося б обвалити Харків. Де був би зараз фронт? Що ми зараз обговорювали б? З якими картами Владімір Путін виходив би на саміт БРІКС? У яких рамках був би змушений діяти новий лідер США, не кажучи вже про ЄС, Німеччину, Італію тощо.
Харків двічі масштабно обламав задуми Путіна:
- взимку – навесні 2022 року – коли не здався;
- у травні 2024 року – коли (завдяки підтримці всієї країни) не здригнувся і не посипався.
У результаті у Росії залишився один варіант – тиснути на Донбасі. Українська армія та громадяни позбавили його вибору, залишивши неоптимальний шлях.
2. Через 8 місяців (після Авдіївки) в "активі" у Путіна руїни Вугледара та кількох десятків інших (не)населених пунктів, вихід до Осколу (який ще треба конвертувати у більший успіх), "пропущений" у Курській області, пара десятків хворобливих "пропущених" у різних регіонах Росії та флот, який ховається у Чорному морі. Такий собі тріумф.
Рекомендуємо 10 років тому я покидав Крим з чітким усвідомленням щодо майбутнього
У перспективі на зиму для росіян – створення умов для операції із захоплення Слов'янсько-Краматорської агломерації (рух із півночі на південь уздовж Оскола). А також "кривава м'ясорубка" на пів року навіть за умови гальмування допомоги Заходу. І навпаки. Людина, яка сидітиме на кранику з допомогою, може перетворити завдання для росіян на самогубно-нездійсненне.
Вибори у США покажуть, який буде компроміс
Жодне з великих завдань Кремля на весну – літо – до виборів не вирішене. Жодних підстав для виконання червневого ультиматуму немає. Це означає, що окрім російського сценарію "ультиматум – катастрофа" на столі є сценарій зустрічних ультиматумів та перетворення їх на компроміс.
Після 6 листопада розпочнеться боротьба за "модальність" компромісу. Чи буде він ближчим до російського ультиматуму (тобто компроміс завдяки жертві агресії) чи більш-менш збалансований – залежить від того, чи не розвалимося ми в процесі через дикий психологічний тиск з усіх боків.
Також на процес вплине характер підбиття підсумків голосування в США, (не)визнання результатів одним із лідерів. Зависання на пару місяців – це можливість для Росії придумати ще якусь мерзоту, на яку просто не буде кому реагувати.
Зупинити Китай можна лише вгамувавши Путіна
3. У ширшій рамці за метушнею Путіна наочно проявилася потужна постать Китаю. Події в Грузії, бродіння серед окремих недочленів ЄС та НАТО, підстрибування північних корейців – це маркери (можливої) перемоги Китаю у реалізації його стратегічних задумів щодо встановлення "безполюсного" світу.
Цікаво "Москва і Кавказ проти Росії": що "не так" з цими регіонами
Якщо грубо не вгамувати Путіна, то зупинити китайську ковзанку і перевести її в якийсь режим конкуренції-співіснування не вийде. А жодних засобів від російської хвороби, крім України, "вільний світ" не має. Російська опозиція, навіть за умови наявності там окремих гідних людей, на голову перевершила навіть нас у справі взаємопоборювання.
Ми дуже залежні від західної підтримки, тому слово "суб'єктність" доводиться брати в лапки. Однак Україна, безумовно, є важливою бойовою одиницею, втрата якої (а дестабілізація та розвал – це втрата бойової одиниці) не відповідає інтересам демократій.
Що зараз треба, окрім підтримки фронту, так це морально готуватися до настання ясності. Коли з усіх боків є туман невизначення – можна жити в ілюзіях.
Визначеності може раптово побільшати, але вона далеко не всім сподобається. Це не має вибити. Тому що реалізація навіть найкращого для нас сценарію вимагатиме часу, єдності, сил.