Дехто з наших співгромадян в такий спосіб шукає психологічної підтримки від друзів та знайомих. Дехто – потребує раціональних аргументів, чому саме він (вона) має продовжувати інвестувати в національний спротив, тоді як на найвищому рівні його саботують. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Ахіллесова п'ята Зеленського

Зменшення підтримки війська призводить до ефекту доміно

Підозрюю, що більшість тих, хто відчуває зараз розчарування, тримає свої почуття в собі. Хтось – тому що так вихований (спадок совкового тоталітарного суспільства), хтось – тому що боїться суспільного осуду.

Але ж всі ми добре знаємо: кип'ятіння в замкненому просторі неминуче призводить до вивільнення того, що кипить. Тобто всі ці розмови з часом почнуть поширюватися на кухнях, у курилках, на лавках біля будинків. Сарафанне радіо залишається одним із ключових методів поширення інформації в Україні – за 4 роки повномасштабної війни всі в цьому вже переконалися.

Тож: чи можемо ми собі дозволити відчувати такі емоції та ділитися ними один з одним? Транслювати назовні своє розчарування, відчай, обурення та, як наслідок, агресію?

Певно, це – неминуче. Українське суспільство дуже добре відчуває, що не заслуговує бути кинутим і зрадженим. Бо ж давно довело собі та світові, що є одним з найсильніших, найзгуртованіших та найбільш винахідливих суспільств в сучасній історії людства. Зрада такого суспільства неминуче викликає злість.

Але чи маємо ми право опускати руки й припиняти чи навіть послаблювати спротив? Навіть якщо весь наш спротив полягав у донаті 100 гривень раз на місяць.

Ми не можемо собі цього дозволити в жодному разі – навіть якщо комусь із нас здається, що його внесок "і так маленький". Припиняючи чи зменшуючи підтримку війська, ми запускаємо ефект доміно, який може призвести до набагато гірших наслідків, ніж може здатися на перший погляд. Поясню, що маю на увазі.

Є дехто, хто розчарований ще більше

Свої донати українці найчастіше спрямовують волонтерам або військовим. Коли йдеться про волонтерів, ми маємо на увазі або своїх знайомих, або великі фонди, яким ми довіряємо. Наскільки я розумію, пов'язувати їх із всілякими міндічами нікому на думку не спадає.

Мабуть, іще складніше пов'язати із топ-корупцією військових, які з зони бойових дій просять про термінову допомогу. Тим паче що це, як правило, – знайомі (або знайомі знайомих), і люди завжди самі обирають, кому допомогти донатом.

Отже, ані військових, ані волонтерів звинуватити у "розчаруванні року" ми не можемо, правда? А тепер уявіть, наскільки КОЛОСАЛЬНЕ розчарування відчувають вони самі, волонтери й військові. Ті, хто цілковито і цілодобово присвячує себе боротьбі. Ті, хто не обирає, на штурм якої посадки іти та де просити грошей на відновлення пошкоджених автівок.

Водночас саме від морально-психологічного стану цих людей найбільше залежить хід російсько-української війни – як би державний апарат їх не знецінював. От вже хоча б через це військові та волонтери не мають втратити підтримки цивільних.

Чому без донатів фронт просто не вистоїть?

Це був психологічний аспект. А тепер найцікавіше – математика. Колись, ще до міндічгейту, популярним було запитання: "А чому я маю донатити? Держава має всім забезпечувати армію, я ж плачу податки".

Отож слухайте прикол (несмішний).

Загальна потреба війська, яку ще називають бюджетом перемоги, становить 15 трильйонів гривень на рік. Ці цифри не раз озвучували різні фахівці, зокрема і представники Сил оборони. Який бюджет на оборону ми маємо де-факто? Близько 2,5 трильйонів гривень, тобто вшестеро менше. Навіть з допомогою західних партнерів потягнути бюджет в 15 трильйонів наразі неможливо.

Та найголовніше: навіть якби ці гроші в один момент знайшлися, реалізувати весь цей потенціал на 100%, на жаль, було б неможливо. Чому? Тому що технології на полі бою розвиваються настільки швидко, що будь-яка держава, закладаючи бюджет на наступний рік, не в змозі прорахувати поточні потреби своїх підрозділів.

Сьогодні, в листопаді 2025 року, ніхто не може точно сказати, що стане найбільш затребуваною зброєю наприкінці 2026 року.

Саме тому донати українців мають (і завжди матимуть) колосальне значення. Коли командир роти просить у своїх командирів 5 пікапів, він знає, що машини отримає не раніше, ніж за кілька місяців. Бо їх треба провести через всі тендери, поставити на облік тощо. З високою імовірністю, коли приїдуть пікапи, це вже буде не найголовніша потреба підрозділу. Ситуація може змінитися настільки, що в пріоритеті будуть маскувальні та антидронові сітки або дрони, багі чи мотоцикли.

А коли цей ротний звертається до волонтерів, він розуміє, що машини, скоріш за все, приїдуть за кілька тижнів. А тому вони встигнуть виконати свої завдання й уникнути зайвих втрат.

Грубо кажучи: одна гривня донату на полі бою може вирішити більше, ніж 10 бюджетних гривень, виділених на оборону на початку року. До того ж кожна гривня донатів додає духовних сил тим, хто у війську. Тож ваша підтримка – неоціненна і незамінна. Тим паче у часи, коли з боку "еліт" така підтримка не відчувається.

Будь ласка, не залишайте військо та волонтерів сам-на-сам із ворогом. Навпаки: ПОСИЛЮЙТЕ ваш спротив. Лише так, разом, ми можемо перемогти.

Де вже зараз потрібні ваші донати?

Я буду вдячний вам за кожен донат на поточні потреби мого підрозділу, 122-ї окремої бригади сил ТрО. Наші батальйони виконують завдання на різних напрямках від Сумщини – і аж до Чорного моря. Конкретно зараз актуальна потреба: паливо, ремонт та підготовка автівок до зими.

Підтримати Збір для 122 ОБр можна за посиланням: https://send.monobank.ua/jar/6o2BRjqpMU.

Також запрошую вас підтримати збір, оголошений редакцією сайту 24 Каналу, на бусик VW T5 для 46 окремої десантно-штурмової Бригади: https://send.monobank.ua/jar/3dEvVg8Twt

Дякую! Слава Україні!