Його засудили до тринадцяти років позбавлення волі. За те, що як громадянин, в час війни виконав свій обов’язок і пішов боронити свою державу і нас з вами. За те, що як прикордонник входив до групи швидкого реагування. За те, що разом з іншими виконував наказ затримати автомобіль, в тому числі стріляти на ураження. За те, що в наслідок виконання наказу загинула людина.

Слідство вели військові прокурори. Сергія засудили за умисне вбивство. Судді та прокурори нижчих інстанцій сміялися з Сергія, коли він намагався пояснити, що він, як і його колеги, виконував наказ в умовах війни. 2 листопада військові прокуратури, які вимагали ув’язнення Сергія Колмогорова у судове засідання не з’явилася. Бо справою, як виявилося, зацікавився особисто Генеральний прокурор. І саме в день судового засідання.

Натомість у судове засідання прибуло чимало народних депутатів. Більшість з них зійшлося в думці, що винними у незаконному переслідуванні є виключно судді-сепаратисти. До маріупольських суддів і їхніх зв'язків, чи то пак залежностей, звичайно запитань більш, ніж достатньо. І ці запитання потрібно було поставити ще у 2014 році. Так само як і знайти на них відповіді.

Читайте також: Хто може врятувати Україну від корупційного "болота"

Не менше запитань є й до прокурорів. Адже таких справ проти українських військовослужбовців сьогодні налічуються сотні. Самі військовослужбовці кажуть про те що військова прокуратура "відкрила супермаркет" в Донецькій та Луганській областях. Військові прокурори формують списки з військовослужбовців, які діяли на передовій, зокрема в розвідувальних підрозділах, відкривають провадження і виставляють ціну за звільнення від кримінальної відповідальності.

Головний військовий прокурор при цьому насолоджується своєю вульгарністю, свавіллям і безкарністю. А Генеральний прокурор, коментуючи справу Колмогорова, договорився до того, що в Маріуполі у 2014 році ніхто не воював і в принципі війни ж не було.

Тому головне запитання, яке хоч і страшно, але потрібно поставити – чому в принципі такі переслідування стали можливими. Ніхто не заперечує що серед солдатів є люди, які по-різному розуміють місію людини зі зброєю. Ніхто не заперечує, що всі є рівними перед законом і повинні відповідати за свої вчинки.

Проте солдат зі зброєю в умовах війни є найвразливішим серед громадян, як би це парадоксально не звучало. Саме зброя і її застосування роблять солдата вразливим. За будь-яке застосування зброї солдат може постати перед судом як Сергій Колмогоров. І лише рішення Верховного Головнокомандувача про те, що була загроза для держави і що ця загроза була достатня для застосування зброї може захистити вояків від переслідування за діяння, які в умовах воєнного стану, не є кримінально караними.

Справа Сергія Колмогорова показує, що держава досі не визначилася, чи ми воюємо. А якщо воюємо, то з ким і за що? Не можна перемогти ворога, якого боїшся назвати. Назвати не з трибуни парламенту чи міжнародної трибуни, але юридично. Бо з трибуни ми воюємо з Росією за свободу, а відповідно до закону – з терористами-трактористами за реінтеграцію.

Читайте також: Порошенко і "зрадофіли": чому влада боїться протестів?

Впродовж трьох років Президент розповідає про російську агресію і війну, але не приймає рішення про введення воєнного стану і використання збройних сил у зв’язку з російською агресією. Але Президента як Верховного Головнокомандувача обирають не для виступів з трибуни. Його завдання – у випадку загрози державі прийняти рішення про введення воєнного стану і про застосування збройних сил. Ці рішення потрібні не лише для захисту території і цивільного населення, вони потрібні для захисту солдатів і підтримання боєздатності війська.

Якщо військовослужбовці, які видавали або виконували накази в умовах бойових дій будуть переслідуватися за законами мирного часу, то це неминуче призведе до занепаду армії і її обороноздатності. Якщо Верховний Головнокомандувач не захищає солдатів, то він втрачає моральне право посилати їх на війну.

Для капітуляції не обов’язково програвати битви, достатньо втратити мотивованого солдата і його довіру до Верховного Головнокомандувача.