Українські біженці в США вже незабаром можуть опинитися в нелегальному статусі і стати офіційною ціллю для агентів сумнозвісної служби ICE.

Чому так сталося, як українці в США стали заручниками політики і чому про них "забули" – читайте в статті відомого дипломата, голови правління Українського медіацентру Валерія Чалого, яку він підготував спеціально для 24 Каналу.

19 жовтня понад сто тисяч громадян України, які переїхали від війни в США, прокинуться зранку і вже звично, першим ділом, зателефонують рідним, друзям, знайомим в Україні, щоб перевірити, як ті пережили цей день та ніч під ворожими ракетами та дронами.

А одразу після цього вони не стануть шукати відео офіційних осіб України на YouTube або заходити на українські сайти, зокрема МЗС чи Посольства України в США. Вони всі відкриють сайт Служби громадянства та імміграції США (U.S. Citizenship and Immigration Services, USCIS) у Міністерстві внутрішньої безпеки США (DHS), щоб прочитати кілька рядків, які можуть визначити їх долю на наступні місяці, роки, а в когось, можливо, і на все життя.

Річ у тім, що саме сьогодні (або найближчими днями) має з'явитися інформація щодо того, чи є в них можливість перебувати в США і надалі у "статусі тимчасово захищених" (TPS, Temporary Protected Status – Тимчасовий захищений статус), на який ще період і чи буде можливість отримати дозвіл на роботу (EAD) та оплатити всі рахунки. Чи вже треба терміново збирати речі і купувати квитки, щоб не бути затриманими агентами ICE (U.S. Immigration and Customs Enforcement – Імміграційна та митна поліція США) та депортованими із США.

Хоча міграційні адвокати не одностайні в тлумаченні імплементації відповідних нормативних актів DHS, в умовах, коли роз'яснення не надаються або публікуються з величезною затримкою, все ж таки зрозуміло, що основних варіантів – три.

  • Перший (оптимістичний) – буде повідомлено, що TPS продовжено ще на певний період (шість місяців, рік чи 18 місяців) і відкрита можливість тим, хто його не мав, подати заявку на новий період.
  • Другий (песимістичний) – буде ухвалене рішення, що вже з 19 жовтня цього року перебування в США з TPS стане нелегальним і буде запропоновано громадянам розпочати процедуру самодепортації у визначені терміни. Якщо вони цього не зроблять, то можуть бути затриманими ICE та депортованими примусово зі США.
  • Третій (реалістичний) – автоматичне продовження TPS на шість місяців. Згідно з Immigration and Nationality Act (INA) §244(b)(3)(A), DHS зобов’язане було щонайменше за 60 днів до завершення чинного періоду TPS визначити, чи зберігаються підстави для надання тимчасового захищеного статусу. Цього не було зроблено до 20 серпня 2026 року. Цей-таки закон (§244(b)(3)(C), 8 U.S.C. §1254a(b)(3)(C)) передбачає механізм автоматичного продовження TPS на шість місяців (до 19 квітня 2027), оскільки рішення не було ухвалено.

Саме третій варіант було застосовано у випадках аналогічних рішень щодо громадян Гондурасу (2018-й рік) та Південного Судану (2025-й рік). До того ж в тих випадках DHS не лише підтвердило автоматичне продовження TPS, але й окремо продовжило дію відповідних дозволів на працевлаштування, без яких більшість тих, хто перебуває тимчасово в США і відмовились від будь-яких пільг (безкоштовної страховки, талонів на продукти, тощо) не зможуть далі утримувати себе й свої сім’ї, якщо не підуть працювати нелегально зі всіма відповідними наслідками.

Краща ситуація наразі у громадян України, що продовжують перебування в США під гуманітарним паролем (програма Uniting for Ukraine (U4U) – Єднання заради України), але це лише питання часу, коли закінчаться і їх "дедлайни".

Чому така невизначеність до останнього дня (а, можливо, й надалі)? Основних причин три.

Перша причина: рішення про надання захисту українкам і українцям та їх дітям ухвалювалось ще попередньою Адміністрацією у 2022 році, коли міграційна політика була набагато м’якша, а позиція офіційного Вашингтона – спрямована на активну підтримку України у війні.

Тоді мільйони українців виїхали переважно в Європу, США та Канаду, що стало частиною партнерської допомоги для України, яка опинилася під ударами росіян. Нині міграційна політика США – жорстка, а бажання офіційного Вашингтона виконати показники депортації (мільйон на рік) зачіпає й українців.

Друга причина: можна припустити, що, очікуючи завершення переговорів про завершення війни, причетні до імплементації зовнішньої та міграційної політики американські відомства якомога довше затягували рішення, сподіваючись на зміну обставин, принаймні на публічну заяву Дональда Трампа про те, що він “війну вже зупинив”. І такий варіант вже дійсно був близький (і ще досі не виключений).

Зробив же заяву президент США про "енергетичну зупинку вогню" (двічі) в умовах, коли ситуація не давала підтверджень такої можливості. Чому би не очікувати подібну заяву і стосовно всієї війни?!

Третя причина: розуміючи, куди "дме вітер" нової міграційної політики Адміністрації США, чиновники почали виконувати "депортаційні плани".

З одного боку, перевірки помилок минулих років, уточнення інформації з метою боротьби з нелегальною міграцією викликали величезне навантаження на відповідні служби і, звісно, – затримку у розгляді заяв громадян на отримання чи продовження статусів тимчасового перебування в США і всіх супровідних питань. У десятках тисяч випадків заявник очікує рішення стосовно своєї справи навіть довше, ніж визначені нормативними актами крайні терміни розгляду. І це при тому, що плата за такий розгляд (наразі для сім’ї може вимірюватися кількома тисячами доларів), по суті стала "податком на захист в США". З іншого боку, така невизначеність у конкретних справах переводила заявників у правовий стан, який фактично прирівнюється до нелегального перебування в США з відповідним розширенням бази для роботи правоохоронних міграційних структур (DHS разом з CBP та ICE).

Найгірше у всіх цих варіантах – саме невизначеність. Якби чинна Адміністрація США пішла шляхом країн Європи або Канади, які надали прихисток українцям і в належні строки його продовжували, то нормативно-правові акти ухвалювалися би вчасно і було би зрозумілішим, що буде після завершення тимчасового перебування українських громадян за кордоном.

Ці проблеми очевидні не лише для українців, але й для політичних опонентів Білого дому в Конгресі США. І не лише для демократів. Про це свідчать внесені в обох палатах Конгресу законодавчі акти, які передбачають продовження TPS для українців до 2029 року, або створюють механізм переходу з цих тимчасових інструментів на оформлення статусів постійного перебування в США.

Ukrainian Adjustment Act (Акт про коригування статусу українців) – довгостроковий законопроєкт, який пропонує надати українцям шлях до постійного резидентства (грін-карти). Він був внесений в Палаті представників (H.R.3104) Вільямом Кітінгом, а в Сенаті (S.5521) – Лізою Мурковські.

У ньому пропонується дозволити громадянам України та членам їхніх родин, які в'їхали до США за гуманітарним паролем (зокрема через програму Uniting for Ukraine), подати документи на отримання статусу законного постійного мешканця (грін-карти). Проєкт передбачає звільнення від стандартних імміграційних зборів і проходження перевірок, аналогічних до біженських програм.

Законопроєкти про продовження Тимчасового захищеного статусу (TPS) – у Сенаті (S. 5490) – ініціатива Річарда Блументаля та Лізи Мурковскі, в Палаті представників (H.R.9918) – конгресмена Джейсона Кроу, мають на меті законодавчо закріпити захист українців від депортації та зберегти їхні дозволи на роботу до липня 2029 року, включаючи тих, хто прибули пізніше перших хвиль.

Законопроєкт під назвою Protecting our Guests During Hostilities in Ukraine Act («Акт про захист наших гостей під час бойових дій в Україні»), внесений в Палаті представників (H.R.2118) та Сенаті (S.696) пропонує: запровадити спеціальний «Тимчасовий статус гостя для українців» (Temporary Ukrainian guest status).

Відповідно до нього, особи з гуманітарним паролем автоматично вважатимуться законно допущеними гостями із правом на працевлаштування на весь час дії цього статусу. Статус пропонується скасовувати лише через 120 днів після того, як Державний департамент офіційно зафіксує припинення бойових дій в Україні.

Очевидно, не всі ці проєкти стануть законами. Більше того, прийняття їх до проведення проміжних виборів в США 3 листопада 2026-го є фактично нереальним.

Маловірогідно, що їх розгляд, що розпочався в юридичних комітетах, може бути завершено цим складом Конгресу. Але шанс бути внесеними повторно вже в новому складі досить високий. Ба більше, прогнозовані результати виборів до Конгресу США і перехід принаймні однієї палати до демократів створює політичні можливості для результативного проходження якогось з цих законопроєктів у Конгресі і затвердження як закону.

Важко сказати, яка реакція буде в Білому домі, але в будь-якому разі ситуація в наступному році буде більш сприятлива для пошуку адекватного консолідованого політичного рішення, ніж зараз.

Проблема тільки в тому, що громадяни України не знають, як дочекатися цього моменту й цих рішень. “Простий варіант” пропонує офіційний Київ – повертатися в Україну, але при цьому чомусь тим, хто зараз перебуває під масованими ракетними й дроновими атаками, пропонують з великих міст, зокрема з Києва, виїжджати.

Цей варіант, як кажуть, – не на часі. Ба більше, навряд чи, навіть при вимушеному виїзді зі США, українські біженці повернуться в Україну. Більшість з них, скоріше, переїде до Канади та країн Європи, які все ще приймають українців, навіть тих, хто вже мав статус TPS у США, насамперед – до Португалії, Іспанії, Данії, Нідерландів, Німеччини.

Там не лише дають дозвіл на роботу, але й пропонують спеціальні програми й податкові пільги для певних категорій українців, що переїхали зі США (висококваліфіковані кадри; молоді спеціалісти з вищою освітою, особливо – STEM; ті, хто готові переїхати в визначені регіони проживання).

Дещо дивним є те, що попри широкі адвокаційні кампанії задля забезпечення прав українців в самих США, залученість в інформаційну та лобістську роботу багатьох активістів, цих українських громадян фактично "забули" офіційні структури України.

Можна довго вести дискусії про мотивацію, цілі чи структуру цієї вимушеної хвилі виїзду з України (починаючи з лютого 2022 року) і навіть про її склад (адже там є й багато тих, хто поїхав не з України, але скористався такою можливістю й переїхав з інших країн до США) і про механізми повернення українських громадян до України, але 25-ту статтю Конституції України ніхто не скасовував, а там чітко записано, що "Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами".

Задля справедливості треба наголосити, що українські закордонні дипломатичні установи, будучи переобтяженими кількістю заявок, продовжують виконувати функцію надання консульських послуг цим громадянам. Але при тому по суті зайняли вичікувальну позицію, виконуючи неодноразово заявлений підхід офіційного Києва про повернення українців після війни додому.

От тільки "після війни" поки й не видно, а українські громадяни, які тимчасово змушені були переїхати в США і багато з яких продовжують донатити на ЗСУ, фактично залишилися одні, без підтримки й затисненими в "американсько-українських політико-бюрократичних лещатах".

Які б рішення сьогодні (чи цими днями) не були оголошені офіційними американськими міграційними структурами – це буде краще, ніж та невизначеність в умовах війни, яка фактично виштовхала, насамперед, українських жінок і дітей за кордон, а тепер наздоганяє їх і там.