Надії на повернення додому не існує
Ті, хто тримався за надію жити там, де звучало "додому" – цю надію втратили.
До теми Після Авдіївки росіяни хочуть розвинути новий наступ
Люди назавжди покидають свої домівки. Хтось намагається вивезти вантажівками меблі, техніку, максимально все набуте працею майно. Хтось пакує легковий автомобіль з причепом найціннішим та найнеобхіднішим. Вони востаннє провертають ключ в замку вхідних дверей свого будинку.
Ці люди розуміють, що скоро сюди прийдуть росіяни. А разом із ними – невідворотне, безкомпромісне руйнування й знищення всього.
Бердичі, Семенівка, Орлівка, Ласточкине, Степове, Тоненьке, Уманське, Очеретине та Новобахмутівка на Донеччині – вже фактично мертві. Там майже немає жодного вцілілого будинку. Все знищене російською артилерією та авіабомбами. Рівняється із землею щогодини. Вони повторюють долі багатьох інших міст та сіл України. Скоро від цих населених пунктів також залишаться лише спогади й старі фотографії, якщо останні встигнуть забрати із собою.
Скринька спогадів все більше "поповнюється". У лютому 2024 року на карті світу стало на одне велике місто менше. І ми, українці, його не втрачали. Його знищили росіяни.
Зауважте Навальних було два, і Путін вбив саме того, якого любить Захід
Так, ми втратили там наших людей. Сміливих, вмотивованих, сильних. Але кожен наш воїн, що на щиті, разом з тими кому доля чи боги зберегли життя – відправили назавжди в землю, де колись було українське місто Авдіївка, тисячі ворогів державності та нації України.
Я був в Авдіївці багато років тому, ще під час так званої АТО добровольцем. 10 років це місто боронили, й воно виживало. "Промка", Кам'янка, Крута Балка – були фактично зруйновані ще до повномасштабного вторгнення, але тримали лінію оборони даючи шанс на життя тим, хто подалі. Сьогодні їх також більше не існує.
Цивільні, що зараз покидають свій дім зовсім поруч з руїнами Авдіївки – роблять це назавжди. Існує перспектива лише повернення на рідну землю. Але не в дім. Ті місця більше не будуть схожими на звичні. Надії не існує. Є лише холодна, раціональна реальність. Вона складніша за надію й сподівання. Її набагато важче прийняти.
Кожен має усвідомити просту істину й долучитися до оборони держави
Все оце: "Молимось за вас наші герої", – не має ані крихти сенсу. Коли ваші сини, чоловіки, абсолютно спроможні воювати хлопці та чоловіки сидять за кордоном чи не виходять з будинків в страху перед мобілізацією. Росіяни просуваються вперед. Роблять це не лише на Авдіївському напрямку, а й на більшості ділянках фронту. Далі буде ще гірше.
Читайте також Тиск силовиків, телемарафон та війна: виклики для свободи слова в Україні
Нам не вистачає багато чого з озброєння, але найбільше не вистачає людей. Людей, котрі нарешті усвідомили просту істину – або йдеш воювати, або все, що ти знаєш і любиш, все буде стерто з лиця землі. Зруйновано, розбомблено, спалено. Знищено. Закінчуйте молитися в нікуди. Закінчуйте нарікати на когось, шукати відмовки. Закінчуйте створювати собі ідолів, символів незламності, фортеці. Перестаньте слухати експертів з телевізора. Це війна.
У нашому випадку війна з одвічним ворогом. Тут є і будуть лише переможці й переможені. Тут будуть лише мертві та живі. Тут будуть лише герої та принижені. Тут будуть лише з власною історією, або з чужою. По середині – не буде.
Приїдьте в Оріхів чи Орлівку і скажіть мені, де тут "по середині"? Закінчуйте чекати й покладати справу виживання на інших. Інакше закінчимося ми всі. Зберіться з усім своїм життям, поговоріть із ним на одинці, при світлі приліжкової лампи згадайте увесь свій життєвий шлях і скажіть собі "я готовий". Воюйте за життя.