Декомунізація під питанням: чим це загрожує Україні

20 липня 2019, 16:30

Останнім часом, на жаль, ми бачимо усе більше спроб так чи інакше послабити декомунізацію. 46 народних депутатів з політсил, які прийнято вважати антиукраїнськими, ще у 2017 році підготували подання до Конституційного суду заяву, щоб декомунізацію було визнано неконституційною, і його розгляд триває досі .

У цей же час лідер найрейтинговішої на сьогодні політсили припустив, що декомунізацію можна відміняти на місцевих референдумах, за бажанням громади.

Читайте також: У Києві люди вийшли на протест проти відміни декомунізації: фото

Ці два факти обурили нас настільки, що наш фонд "Повернись живим" вперше у своїй історії вивів людей на вулицю, щоб висловити протест.

Ми часто ставимося до комунізму з посмішкою. Нас веселять анекдоти про Леніна. Манера його промов здається нам смішною. І стається те, про що казав Вацлав Гавел: коли ви перестаєте помічати тоталітарну пропаганду, це означає лише одне – вона перемогла. Багато з нас виросло на вулицях Косіора, Артема, Кірова і звичайно – Леніна. І багато з нас і досі не хочуть розуміти: а що тут такого? Нумо, я спробую пояснити.

Злочини радянського режиму

100 років тому Українська Народна Республіка була повноцінною державою з усіма атрибутами: вона мала народ, кордон, мову, валюту, систему влади, армію і була визнана іншими державами. Але потім, без оголошення війни, на неї напала уже Радянська Росія. При чому, у кращих традиціях сьогодення, вони відмовлялися визнавати і заперечували факт військового вторгнення. Ну, а після окупації України вони почали роботу з вгамування місцевого населення та придушення будь-якої свободи світогляду.

Читайте також: Конституційний суд визнав декомунізацію законною: опубліковане рішення

Для Радянського Союзу проведення терору проти людей, можна сказати, було державної ідеологією, саме тому в багатьох країнах Європі нацизм та комунізм стоять на одній сходинці. Щоб перерахувати усі злочини комуністів знадобиться не одна передача, тому я зупинюсь на ключових.

"Червоний терор"

Радянська влада з 1918 проводила "Червоний терор". Звірства, захоплення в заручники, розстріл без рішення суду, відправка в концтабори ідеологічних, політичних опонентів та "соціально чужих" верств населення були регламентовані відповідною директивою. Точну цифру жертв репресивної режиму досі історики назвати не можуть. Радянські війська лише у лютому 1918 року розстріляли у Києві більше ніж 2 тисячі мирних жителів. До 1921 року було закатовано один мільйон сімсот тисяч людей.

Період "великого терору"

Але в 20-х роках терор не закінчився, наприкінці 30-х розпочався період "великого терору". На розкуркулення, репресії різного спрямування влада тоді спрямувала 75 мільйонів радянських карбованців. За інформацією деяких істориків, в Україні в 1937 – 1938 роках було засуджено 198 918 осіб, з яких приблизно дві третини – до розстрілу. Решту було відправлено до в'язниць та таборів.

Від 20 до 100 осіб поховано в Биківнянському лісі – це жертви радянського режиму. Вони були закатовані під час допитів або розстріляні без суду органами НКВС у Києві.

Голод

Крім того уряд СРСР умисно створив штучний голод на території України. Понад 352 тисячі селянських господарств було ліквідовано у 1928 – 1931 роках. 285 тисяч сімей (а це майже один мільйон осіб) виселено за межі України до середини 30-х років.

Читайте також: Палата представників Конгресу США визнала Голодомор геноцидом українського народу

В 1932 – 1933 роках і від голоду померло 3,9 мільйона українців. Вдумайтесь: у червні 1933 року в Україні помирали щодоби – 34 170 осіб, щогодини – 1 420 осіб, щохвилини – 24 особи. Голод був політичним інструментом та спрямувався на придушення українського національно-визвольного руху та винищення українського селянства.

Відео з головними фактами про Голодомор в Україні:

Репресії проти української інтелігенції

Водночас з терором проти селянства комуністичний режим проводив репресії проти української інтелігенції (вчених, вчителів, письменників, режисерів, діячів культури). Розстріляне відродження – цей термін використовують, коли згадують про знищення української інтелігенції у 20-х роках. До кола репресованих належали письменники, музиканти, діячі культури, художники, тощо. Точна кількість репресованих українських інтелігентів невідома. Однак, за певними даними, це число сягало 30 000 людей.

"Тактику випаленої землі"

Після нападу Німеччини на СРСР Сталін проголосив "тактику випаленої землі". Тобто знищували все, що не можна вивезти, щоб жодні цінності, промислові об'єкти не дістались німцям. Одним із найстрашніших проявів цього курсу став підрив НКВСистами греблі Дніпрогесу в серпні 1941 року. Тоді 20-метрова хвиля змила прибережну смугу, її жертвами стали понад 80 тисяч мирних мешканців Запоріжжя та приблизно 20 тисяч радянських солдатів, які залишались в місті. Постраждали також міста Марганець та Нікополь. Окрім того, були підірвані алюмінієвий комбінат у Запоріжжі, 324 будівлі у центрі Києва та інші об'єкти.

Операція "Запад"

У 1944 році на Заході України розпочалася активна "радянізація" населення. Місцеве населення депортували у віддалені регіони СРСР, зокрема, в Сибір. У 1945 році у віддалених регіонах СРСР було понад 2 мільйонів спецпоселенців. Операція "Запад" – наймасовіша депортація, здійснена радянською владою в Західній Україні у 1947 році. Однією з її головних цілей було нейтралізувати діяльність Української повстанської армії. Щоб ви розуміли масштаб: в один із днів до віддалених районів вивезли приблизно 78 тисяч українців.

Депортація кримських татар

18 травня 1944 року розпочалась операція примусового виселення кримських татар. Понад 32 тисячі бійців військ НКВС обійшли усі помешкання кримських татар і наказували їм зібрати все необхідне. Часу на збори майже не було – повантажитили на вантажівки та їхали на залізничні станції. Тих, хто не погоджувався, – розстрілювали на місці.

Читайте також: Як радянська влада знищувала кримських татар: перші висновки слідства від прокуратури Криму

І вже 20 травня 1944 року Сталіну повідомили про завершення операції. В офіційній телеграмі говорилось про депортацію 183 155 осіб. Проте в реальності були інші цифри. Всього було виселено 238,5 тисяч кримських татар, без урахування демобілізованих військових. У результаті депортації загинуло 46% чисельності кримськотатарського населення, серед яких половина – це діти до 18 років. Кримських татар відправили на Урал, в Костромську область, Узбекистан, Казахстан, Таджикистан та в інші регіони СРСР. Переважно, це були жінки, діти та люди похилого віку.

Відео про депортацію кримських татар:

Комунізація України торкнулась кожної родини. Так мого прапрадіда розкуркулили. Він був заможною людиною і всиновлював сиріт. Уся його вина зводилася до того, що він зміг заробити грошей і побудувати господарство. Він просто пропав. Пропав, як мільйони інших українців. Мій дід застав Голодомор. Тоді він був іще дитиною. Він не любив розказувати про той період. Просто казав, що пам'ятає як сильно хотілося їсти.

Коли в Україні почалась декомунізація

Після набуття незалежності Україна, на відміну від частини сусідів, не була послідовною у питаннях декомунізації і люстрації колишніх комуністів. До Майдану ми навіть не спромоглися повалити пам'ятники Леніну. Бо їх присутність здавалась нам нормальною. Бо вони були тоталітарною пропагандою, якої ми вже просто не помічали.

Але після того, як почалася війна, і ми зрозуміли дуже просту кореляцію. Що карта бойових дій і заворушень дуже непогано співпадає з картою населених пунктів, у яких центральні вулиці, площі та назви самих міст та сіл носили імена комуністичних злочинців і убивць. І невдовзі розпочалась декомунізація.

Читайте також: Як працює російська пропаганда та як з нею боротися

Це сталося в 2015 році. 21 травня вступила в дію низка законів, серед яких – закон "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки". Імплементація декомунізаційного законодавства забезпечила перейменування назв вулиць, підприємств, населених пунктів України, що мають комуністичне походження.

В Україні за чотири роки в межах декомунізації демонтували 2,5 тисячі пам'ятників та пам'ятних знаків, які пропагували тоталітарний режим, з яких 1,5 тисячі були на честь Леніна. Було перейменовано приблизно тисячу населених пунктів і 25 районів, майже 52 тисячі топонімів. Проте в селищах, селах, невеликих містечках досі залишаються пам'ятники Леніну чи червоними командирам.

Ще один важливий аспект декомунізації – відкриття доступу до архівів репресивних органів тоталітарного режиму Радянського Союзу 1917 – 1991 років. Якщо раніше лідером по відкритості архівів комуністичних спецслужб була Чехія, то зараз це Україна. Проте, судячи з того, що люди радіють рішенням судів про можливе скасування перейменування географічних назв чи топомінів, масова декомунізація свідомості в нас іще триває. На думку Голови Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича, продовженням декомунізації повинна стати деколонізація, частиною якої є, зокрема, прийнятий закон про мову.

Читайте також: Декомунізації бути? Чому в Україні скасовують перейменування вулиць

В дослідженні інтернет-видання "Тексти.орг" зазначалось, що в Україні до декомунізації 4463 головних вулиць населених пунктів носили ім'я Леніна, в той час, як вулиць Грушевського було усього 101. Якщо порівняти співвідношення назв головних вулиць до 2015 року, то 52,2% мали радянські назви, 45,4% – нейтральні назви і тільки 2,4% пов'язувались з незалежністю України. Ось так виглядала карта України в 2013 році, червоним відмінчені вулиці, названі іменем Леніна.


Кількість вулиць Леніна

А так виглядає карта населених пунктів, де центральною була вулиця Незалежності. Можете подумки накласти її на ось цю – карту бойових дій 2014 року.


Кількість вулиць Незалежності


Карта бойових дій 2014 року

Таке співпадіння не є випадковим. Комуністичні рудименти і винищення ознак нашої незалежності є частиною так званої ідеології "руського миру" разом із, як це не смішно – московською церквою, яку більшовики спочатку знищували, а потім почали використовувати, але уже під свої потреби.

Тому декомунізація – це не питання політики. Це питання національної безпеки. Бо якщо через 100 років після репресій і убивств, Голодомору і знищення дисидентів, підриву Дніпрогес і закону про колективізацію, в українських містах може з'явитись вулиця Леніна – то значить що іще через 100 років там обов'язково з'явиться вулиця "Мотороли". Бо хто забуває власну історію – приречений її повторити. Так само, як і той, хто не хоче годувати свою армію – буде приречений годувати чужу.

Тому не забудьте допомогти своїй армії, тримайте голову холодною і зустрінемось за тиждень.