Деконструкція міфу про непереможність Росії відбила у білорусів бажання воювати з Україною

Катастрофа для Лукашенко

У ЗМІ обговорюють можливість вступу Збройних Сил Білорусі у війну проти України. Такий розвиток подій – використання білоруських військовослужбовців як гарматного м'яса для відволікання уваги ЗСУ з важливих для російських окупантів напрямків – бажаний сценарій для Путіна.

Читайте також Ласкаво просимо до пекла, або як рашисти відродили в Україні Козаччину

Але настрої всередині білоруських провладних еліт (попри агресивну риторику) не надто сприяють реалізації "хотілок" Кремля. Для оточення Лукашенка це буде катастрофа.

Можна додати і антивоєнні настрої більшої частини суспільства та суттєвої частини силовиків. Виконувати накази на своїй території вони будуть. Воювати не за свої інтереси проти України не хочеться.

Але це базові тези, так би мовити, загальна картина. А є процес, який поки що не помітний, але має колосальний масштаб впливу на настрої в майбутньому. Спробую пояснити.

Російський взірець

Отже, для білоруських силовиків (військові, міліція, прикордонна служба тощо) силовий блок Росії багато років сприймався як безперечна домінантна сила у регіоні як і зразок боєздатності.

Друга Чеченська (попри сумнівні результати), війна проти Грузії, інформаційний шум навколо операції у Сирії лише зміцнювали цю ментальну конструкцію.

Деяким винятком була Україна. Але й тут факт анексії Криму сприймався як демонстрація сили, а війна на Донбасі… Доводилося чути тезу на кшталт "ну, так туди саме армією Росія входила обмежено, і це призвело до Мінських угод".

Але, починаючи з 2015 року в Білорусі уважно стежили за трансформацією ЗСУ, вивчали досвід, намагалися його запозичити. Це знаходило відбиток навіть у нових зразках озброєнь, які розроблені та поставляються до військ. Той же "кайман", або зроблена для напівпартизанської війни РСЗВ "Флейта", автоматизовані бойові модулі та багато чого іншого.

Причому, тут цікаву роль грала пропаганда (як білоруська, так і російська). ВСУ начебто ставали сильнішими, але базова конструкція про державу Україна — слабка, з обмеженими можливостями.

Тому навіть на тлі визнання прогресу ЗСУ базове сприйняття залишалося в старих рамках — російську армію вважали еталоном боєздатності. Цьому концепту понад 20 років і він встиг стати ключовим.

Розрив шаблону

І тут Росія силами своїх збройних сил, росгвардії та іншого непотрібу вдирається в Україну. Перша реакція та очікування білоруських військових "українців може бути й шкода, але вони розваляться".

Але минає тиждень, другий, третій, а Україна не здається. Ба більше, російське вторгнення загрузло і триває процес планомірної утилізації тієї самої зразка боєздатності. Успіх Росії на Південному напрямку забезпечений класичною російською (і пізніше радянською) політикою "завалити трупами" –  перти попри шалені втрати. І тому туди перекидаються резерви з інших перспективних (для Росії) напрямів.

Ви ще не зрозуміли, що починає відбуватися (поки що починає) у головах білоруських (та й не тільки — можна додати болгарських, румунських, сербських) військових?

Еталон боєздатності забуксував і знищується в державі, яку вони вважали заздалегідь слабкою. При цьому ЗСУ демонструють чудову здатність ставити раціональні цілі (зупинити, знищити наступальний потенціал, по можливості відтіснити) та малими силами досягати їх.

Це, якщо хочете, розрив шаблону, втрата орієнтиру. І заздрість "російським зарплатам" військових починає змінюватися простою тезою "платять краще, але не довго".

Другий аспект — демонстрація російського ставлення до загиблих та полонених. Для середнього білоруса дико не повернути додому і не поховати загиблого. А військовий "приміряє цю роль під себе".

Процес лише починається. І поки що рано говорити про швидкі результати. Але щоденне пробуксовування Росії в Україні додає аргументів.

Щоб він пішов швидше, можна частину інформації націлювати саме на тих, хто бачив у Росії бездоганну військову домінанту в регіоні (ще раз – це не лише Білорусь). Вигадувати історії не варто – це шкідливо. Але відбирати та групувати кейси варто.

Чому Україна перемагає Росію

• Втрати окупанта

Тут не так фото трупів росіян, як підтверджені втрати техніки. Як базу можна брати підтверджені фото та відео матеріали від ЗСУ.

• Тупість російських командирів

Дуже важливі кейси, коли втрати викликані тупістю російського керівництва (ну, тут кейси Гостомеля, Чорнобаївки та інших місць чудово допомагають). Це демонструє якість прийняття рішень у армії.

• Трофеї українців

Трофеї, полонені, результати демотивації супротивника. І тут як приватні історії, і статистика. Вкрай корисними можуть бути відео та фото з таборів військовополонених (після їх можливої ​​організації)

• Співвідношення втрат та трофеїв сторін

Тут можна просто користуватися відкритими іноземними джерелами, які ведуть детальний підрахунок за доступними фото та відео матеріалами. Важливо, оскільки в такому випадку є верифікація від "третьої", "нейтральної" сторони.

• Партизанський рух

Успішні кейси та результати напівпартизанської та партизанської діяльності. Те, що армія Росії не може організувати логістику навіть у коридорі завдовжки 100 кілометрів, багато говорить про її здатність вести масштабну та успішну війну.

• Гумор і меми

Те, що є об'єктом іронії, не може бути страшним і вже точно не є еталоном чого б там не було.
Як доповнення можна і треба говорити про таку річ як повагу до військового з боку населення. А також із боку держави.

Мем як інформаційна зброя / Соцмережі

• Забезпечення, заробітні плати, умови тощо

Демонструвати чим відрізняється підхід "баби народжують" від підходу до створення армії захисників своєї країни. Навіть якщо держава не є світовим чи регіональним економічним лідером.

Все це щохвилини, кожна година впливатиме на настрої. З одного боку, на бажання "повоювати проти України", а з іншого, що важливо для нас у майбутньому — на страх перед "непереможністю" російської армії.

• Важливі кейси успішних тактичних операцій ЗСУ (після війни)

Про стратегічні рішення, з прикладами картинок на картах інформації та аналізу буде купа. А про реалізацію операцій на рівні батальйону/бригади мало. Але це те, що насамперед цікавить військових.

Йдеться, природно, про операції, про які можна розповідати. Така інформація буде "контрольним у голову" у справі руйнування міфу, що створювався Кремлем, про силу своєї армії. І, як наслідок, зміна сприйняття Росії з боку силовиків цілої низки країн.

З іншого боку, це створює новий імідж Україні та її силовому блоку. Сприйняття країни як тієї, якій не варто загрожувати, варте того й окупається в політиці та економіці.

Жорстокі обстріли по цивільних – це симптом, що у Росії проблеми: