Маленька дівчинка мріяла ходити подіумом, але коріння мистецької родини взяло гору і Теліженко вирішила шити.
“Кожного вечора я лягала спати. Я пам’ятаю своє ліжко, дивилась там десь у стелю і думала, ким я буду”, - згадує дизайнер Олеся Теліженко.
Продовжувати навчання дівчина вирішила у Львові. Почуте на мистецьких посиденьках у рідних Черкасах, у колі батьків та друзів родини, вона переосмислює у своїх перших самостійних роботах. Експериментує, шукає сучасних підходів.
“Я ходила по львівських базарах, збирала мішки такі синтетичні - червоного, зеленого кольорів. Люди на мене великими очима дивилися, типу, що це таке, а нашо?”, - розповідає Олеся.
Перші професійні кроки Теліженко робить вже у Києві. Для цього вивчає орнаменти – древню мову українців у столичному Музеї Івана Гончара.
“Там он черкаський аплікаційний рушник. Вона на базі цього рушника, такого рушника розробила першу свою колекцію, яка мала успіх”, - каже директор музею ім. І. Гончара Петро Гончар.
“Наша культура - вона є величезним багажем і знань, і мудрості. Надсучасні навіть варіанти можна знайти в народній культурі”, - вважає Олеся Теліженко.
Після першої колекції пошуки себе дівчина не полишає. Етніка стає її “фішкою”. Втім Україна у її роботах своя, переосмислена. Нові періоди української історії знаходять втілення у сучасних фасонах, модних тканинах. Теліженко випускає колекції за мотивами робіт Марії Примаченко, зі скіфськими орнаментами, вводить в одяг витинанки з робіт батька-художника, знаходить натхнення в прадавній вишивці східного поділля і надихає інших.
“Небагато модельєрів в Україні працюють в стилі етно. Тут спрацювало – “свій до свого по своє””, - каже музикант Іван Леньо.
“Етніка завжди актуальна, бо це наша природа, це наша країна, тому нам треба чимось пишатися”, - вважає музикант Едуард Приступа.
Етнічні мотиви стають модними - декоровані вишивкою сорочки, піджаки та сукні тепер - невід’ємні атрибути сучасного гардеробу. Щоправда, боротьба з “шараварщиною” не завжди минає просто, адже гламурна сучасність часто вимагає у модельєрів інших образів.
“Це дано дуже небагатьом людям - не вироджувати формально цю історію, а бути її носієм. І, я думаю, Леся, одна з тих людей, яка це розуміє, розуміє цю справжню суть і може звести воєдино те, що називається українська культура і надати цьому форму”, - сказав кінорежисер Олесь Санін.
Та Теліженко не здається, вперто шукає нове “звучання” старовинних символів. Мотивами з рушників черкаської України оздоблюює форму для служби хостесу на ЄВРО-2012. В захопленні від її робіт навіть всесвітньовідомий Кензо Такада – в гардеробі модельєра тепер є ручної роботи вишиванка, за його словами – одна з улюблених речей.