Меркантильний проєкт Трампа: навіщо Рада миру, якщо є ООН

Про що мова? Звісно, про так звану Раду миру, про створення якої президент США офіційно оголосив на Всесвітньому економічному форумі у Давосі 22 січня 2026 року. Там же було підписано установчий документ та створено виконавчий комітет, до складу якого, серед інших, увійдуть держсекретар США Марко Рубіо, зять президента США Джаред Кушнер та колишній прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер. Далі читайте в ексклюзивній колонці для 24 Каналу.

До теми Трамп хоронить ООН, а разом з нею і старий світовий порядок

Для чого Трампу Рада миру, якщо можна реформувати ООН?

На одну міжнародну організацію у світі стало більше. Головні питання – навіщо її створили та чи стане вона впливовою – значною мірою риторичні. І, впевнений, відповідей на них немає й у самого господаря Білого дому. Адже це якраз та ситуація, коли мета – ніщо, а от рух – все. 

Водночас, принаймні формально, головна мета та перше завдання новоствореної Ради миру були озвучені: вирішення конфліктів у світі та реалізація угоди про припинення війни між Ізраїлем та ХАМАС у Секторі Гази. Також Трамп заявив, що нова організація співпрацюватиме з ООН, однак не буде намагатися замінити останню у розв'язанні глобальних проблем. 

І ось це уточнення викликає найбільше запитань: якщо ви не збираєтесь когось заміщати, то навіщо створювати нову організацію? Чи не краще було б реформувати ООН, зробити її більш ефективною та дієвою? 

Врешті-решт, кардинально реформувати – про що вже давно говорять безліч експертів, політиків та громадських діячів. Однак Трамп пропонує створити нову організацію. То навіщо? 

Відповідь очевидна: Трампом рухає його власне его та банальний розрахунок. Іноді здається, що хтось в оточенні президента США підкинув йому цю ідею, прив'язавши її до другого (і останнього) президентського терміну. 

Бо й дійсно – ким буде Трамп після завершення своєї каденції (тим більше, що третій термін – абсолютно нереальна історія)? Одним із багатьох своїх попередників, які створюють благодійні фонди та мандрують по всьому світу, виступаючи з лекціями за непогані гонорари? Чи політиком на пенсії, який буде займатися розведенням коней на ранчо та підготовкою мемуарів? 

Для Трампа це все немає жодного сенсу. А от глава Ради миру – це вже щось. З практичного таке собі, але ж звучить. І дає змогу регулярно публічно збиратися і нагадувати про себе. Бо хто сказав, що Трамп задовольниться однією Нобелівською премією?

Меркантильний розрахунок

З іншого боку, є й чисто меркантильний розрахунок у створенні нової організації. По-перше, гроші. Улюблена тема президента США, який все оцінює через призму долара або криптовалют. 

По-друге, однозначне і беззаперечне лідерство США (і особисто Трампа). Так, в ООН у США є право вето, але воно є й ще у чотирьох країн. А тут все буде залежати від Трампа, адже саме голова ради остаточно затверджує її рішення. 

По-третє, можливість впливати на глобальні процеси та втілювати у життя ідеї Трампа і його найближчого оточення (якщо хтось думає, що доктрина Монро виключно про Західну півкулю, то це не так). Щоправда, не зрозуміло, якими інструментами або механізмами послуговуватиметься Рада задля досягнення своїх цілей. 

По-четверте, знову гроші. Тільки вже не у вигляді внесків, а конкретних проєктів. Прикладом останнього повинна стати модель завершення війни та повоєнного врегулювання у Секторі Гази, яка передбачає, зокрема, суттєву економічно-туристичну складову. 

Читайте також В одному човні, але з різною вагою: як Європа і Україна перетягують канат війни

Зять президента США вже розписав останню, причому єдине, що спадає на думку, це Нью-Васюки. Тож якщо така модель спрацює в Газі, то її можна буде використовувати для вирішення й інших конфліктів по всьому світу.

Інші країни не в захваті від ідеї Трампа

Однак поки не схоже, що ідея Ради миру з ентузіазмом була сприйнята тими країнами, яких до неї запросили. Попри активні зусилля Білого дому та прямий, неприхований піар, до неї увійшло трохи більше як 20 країн, переважно – не надто впливових. А запросили – близько п'яти десятків. 

Схоже, що більшість країн вирішили поки почекати та подивитися, чим закінчиться історія в Секторі Гази, яка стане певним маркером ефективності Ради миру. Ті ж, хто вже приєднався, просто вирішили або зробити приємне Трампу, або розцінюють це як можливість нагадати/заявити про себе. Або ж їм просто немає чого втрачати (наприклад, як Білорусі). 

Україна у цьому контексті обрала правильну та виважену позицію. Формально ми "за", але до завершення війни зробити цього не можемо. Тож і Трампа не образили, і двері залишили відкритими. На всякий випадок. 

Хоча схоже, що ця історія з Радою миру стане одним з тих проєктів, якими Трамп щиро захоплювався, але кидав на півдорозі, бо просто з'явилося щось цікавіше. Ну або ж стане пафосним аксесуаром для нинішнього президента США, можливістю в черговий раз потішити власне самолюбство.