Чому так? Ігор Тишкевич розібрався по-кроково.

Читайте також Світ остаточно змінився – настав час об'єднатися проти тиску великих країн

Трамп придумав, як трансформувати світовий порядок

1. Дональд Трамп у Давосі підписав статут Ради миру – органу, який керуватиме відновленням і просто керуватиме Сектором Гази. У структурі передбачається умовних три рівні учасників:

  • ядро – тобто ті, хто керуватиме процесом;
  • другий рівень – важливі партнери та ті, хто визначатиме пріоритети;
  • третій – решта.

Начебто з правом голосу, але голос куплений за гроші у фонд, яким збирається керувати Трамп. Ціна входу – 1 мільярд доларів.

2. Паралельно з цим, США різко критикують ООН і виходять із низки структур, що функціонують у системі Організації. Логічно – ООН це формально рівна вага голосу (за винятком Ради безпеки) і це аж ніяк не America First. Крім того, право вето в Раді безпеки є не тільки у США. І там можуть заблокувати, зокрема ініціативи самого Трампа.

3. Була надія на викручування рук партнерам з НАТО і затвердження беззастережного американського лідерства. Але більшість європейських країн раптом не запалали ентузіазмом від перспективи стати ресурсним донором американських ініціатив без права на власний голос. Криза НАТО стала очевидною. Події навколо Гренландії – лише один (і не головний) її прояв. Але він може "поховати" функціонал Альянсу.

Таким чином, Трамп опинився у ситуації, коли немає жодної міжнародної структури, яка була б здатна виконати роль легітимації його ідей щодо трансформації світового порядку.

Ключовий конкурент США за 2025 рік – Китай – істотно наростив свій вплив у БРІК та створив формат ШОС+ – однозначно синоцентричну організацію. Варто зазначити, що партнери Пекіна зібралися не на основі ціннісної близькості, а розуміючи ризики періоду розвалу старої світової системи та ризики від надмірної активності президента США. Принаймні, частину учасників ШОС+ ще недавно можна було називати насамперед "партнерами США".

Тобто Китай створює паралельні до ООН структури, а США своєю політикою швидше розлякують партнерів.

Як Трамп змусить держави долучитися до його Ради миру?

Ось на цьому тлі з'являється ідея трансформації Ради миру. Яку, зважаючи на все, США позиціюватимуть як ключову міжнародну структуру, що працює для заморожування міждержавних конфліктів. І можливо не лише.

Але вузьке коло можливих учасників та дорогий "вхідний квиток" для інших робили таку ідею неможливою для реалізації.

Вихід – відтермінування вступного внеску (нагадаю, мовиться про 1 мільярд доларів) на три роки. Тобто початкове запрошення учасників тимчасове. Далі Трамп вирішує хто з "тимчасових" залишиться, а хто – піде. Альтернатива та гарантія постійного членства не змінюється – 1 мільярд під управління американського президента.

Далі дві хвилі запрошень. Перша хвиля дає розуміння завдань цієї структури. Серед перших запрошених (крім низки європейських держав) – В'єтнам, Південна Корея, Японія, Саудівська Аравія, ОАЕ, та Індія. Тобто держави, які США хотіли використати як стримувальний фактор китайського впливу. Далі Росія, Туреччина, Таїланд, Індонезія, Пакистан, держави Центральної Азії і навіть Білорусь – країни, в яких США мають намір врівноважити вплив Пекіна і навіть спробувати зіграти проти нього.

При цьому для більшості таких запрошених якраз і пропонується варіант "три роки з відтермінуванням платежу". Такий формат може видатися привабливим способом тимчасово убезпечити себе від нових тарифних (і не тільки) поривів американського президента.

Значна частина держав погодиться. Тим самим потрапляючи в пастку – голосувати проти американських ініціатив у такій Раді ще небезпечніше, ніж демонстративно не вступати до неї.

І, нарешті, ще один пункт – запрошення Китаю. Не відразу, трохи згодом. Створюючи пастки для Пекіна, який декларує готовність обговорювати проблеми у широких форматах на рівноправній основі. Йому пропонують приєднатися і обговорити, але тільки в організації, яка існуватиме за лідерства США. Це розтяжка для держави, яка претендує на статус другого полюса сили:

  • не увійти – означає спростити для Трампа створення вибору "або" для низки країн, які тільки починають входити в зону китайського впливу;
  • увійти без застережень – визнати формальне лідерство США, що політично для Китаю сьогодні є неприйнятним.

Найімовірніше, Пекін приєднатися. Але зі специфічним, зміненим форматом. Він може бути обумовлений на зустрічі Трампа та Сі Цзіньпіна. Причина – допустити створення виключно проамериканської структури, до якої входять твої партнери, є надто ризиковано.

Цікаво Трамп не перший – США завжди шукали ворогів за кордоном

Коли ООН остаточно "помре"?

Ось на цьому моменті можна буде замовляти панахиди по ООН. Адже ця структура насамперед створювалася для підтримки миру в усьому світі. Але є нова – "Рада Трампа" або "Рада Трампа і Сі", або буде інша назва. Не так важливо. Важливе питання – а навіщо тоді потрібна ООН?

Момент, коли питання буде озвучене, стане ключовим для старої світової системи. Він означатиме її смерть. А паралельно з цим – "смерть" надій на міжнародні норми та принципи, що ґрунтуються на механізмах ООН чи документах організації.

Тому для невеликих держав украй важливим стає питання виживання. Вже зараз. Зважаючи на все, ключовою відповіддю на нього буде створення і розвиток різноманітних регіональних союзів. Як великих і комплексних, так і просто систем економічної, гуманітарної чи військової кооперації країн-сусідів.

Важливою стає гра на інтересах та балансі сил не лише гегемонів, а й регіональних супердержав. Які, до речі, не вважатимуть ганебним брати участь у таких регіональних коаліціях. У нашому регіоні претендентів на такий статус три – Туреччина, Польща та, можливо, Румунія.

Ініціативи Трампа (разом із ідеєю захоплення Гренландії) прискорили процеси трансформації ЄС. Для Євросоюзу часи старої політики, тривалого пошуку компромісів у ухваленні рішень, минули. Час – уже не гроші, а питання виживання. Адже великий і багатий союз, який нездатний до швидких дій, – це природна кормова база для рішучіших геополітичних гравців. Тому в ЄС також будуть внутрішні коаліції. Частина з них починає формуватися вже сьогодні. Це ще одна можливість для невеликих держав у питаннях пошуку опори під час розвалу старої системи.

Писати про внутрішню ефективність для держави вважаю зайвим. Якщо цього не буде – жодні спроби знайти зовнішні опори у світі, де всі їдять усіх, не допоможуть.