Як з’явились воїни-камікадзе
Після поразки в битві за Мідвей у червні 1942 року імператорський флот втратив велику кількість бойових одиниць техніки, а водночас й ініціативу у веденні війни проти США. Через два роки поблизу Маріанських островів між ворожими військами відбулася ще одна масштабна баталія, яка стала черговою катастрофою для Японії.
Варто знати: Друга світова війна 1939-45: історія, як почалася і закінчилася
Ситуація в імперії щораз погіршувалася. У жовтні того ж року американці висадилися на філіппінському острові Лейте, звідки планували масове вторгнення на архіпелаг. Вони хотіли перекрити японцям доступ до ресурсів Південно-Східної Азії. Тоді адмірал Такідзіро Онісі, який мав у своєму розпорядженні всього 40 літаків, отримав наказ допомогти залишкам морського флоту Японії, які саме скерували до берегів Філіппін.
Під час штабної наради командувач не приховував своїх песимістичних очікувань та зазначив, що, на його думку, існує лише один спосіб виконати поставлене перед ним завдання. А саме – протаранити американський авіаносець літаком "Зеро", який буде озброєний 250-кілограмовою бомбою. З цього моменту й розпочалася історія воїнів-камікадзе.
Відбір японців до загонів
Назва їхня походить ще з ХІІІ століття. Камікадзе в перекладі означає "божественний вітер" – так називали тайфуни, які неодноразово рятували береги Японії від монгольського війська. Руйнівна негода, яка сьогодні часто спричиняє багато лиха в країні, в той час знищувала ворожі кораблі, через що й отримала таку милозвучну назву.
До слова: Морська баталія у Тихому океані: вражаючі факти про битву за Мідвей між США та Японією
Перший загін льотчиків-смертників було сформовано вже через два дні – 21 жовтня 1944 року. Групу очолив один із найдосвідченіших пілотів, які залишилися на той час, Юкіо Секі.
Юкіо Секі
Звичайно, приречений на вірну загибель лейтенант був не в захваті від такого рішення, проте не підкоритися наказу не мав права. Згодом процедуру відбору камікадзе удосконалили: були створені спеціальні анкети. Кожен льотчик мав написати свою ствердну чи заперечну відповідь щодо готовності бути зарахованим до лав смертників. Тоді охочих поділяли на чотири групи за рівнем бажання померти за свою країну. Враховуючи потужну пропаганду, а також загрозу наслідків у випадку відмови від суїцидальної атаки – охочих було більш ніж достатньо.
Японські воїни-камікадзе
Відмовляли в бажанні доєднатися до загону лише єдиним синам у сім’ї та чоловікам, які були годувальниками родин. Та іноді і їм вдавалося брати участь у спецопераціях, адже завдяки успішній пропаганді більшість населення вважало таке самогубство справою честі.
Перші бої воїнів-камікадзе
Перша атака загону камікадзе відбулася 25 жовтня 1944 року. Японці виявили понад пів сотні кораблів, які прикривали висадку американського десанту на Лейте. О 10:45 лейтенант Юкіо Секі полетів до авіаносця "Сент-Ло", скинув на нього бомбу, перекинувся та врізався в неї. Відтак пролунав вибух і вогонь швидко дістався до палива, арсеналу бомб і торпед на кораблі.
"Сент-Ло" пішов на дно, загинуло понад сотня моряків. Після перших успішних атак, упродовж наступного місяця ведення боїв кількість таранів смертниками значно зросла. За цей час за допомогою "спеціальних ударних загонів" поблизу Філіппін японцям вдалося знищити 79 потужних одиниць техніки американського флоту.
Зброя
Невдовзі японці вдосконалили озброєння для смертників. У листопаді 1944 року почали використовувати дерев’яні планери з ніжною назвою "Ока", тобто "квітка сакури". На носі розміщувалося більше тонни вибухівки, у хвості – ракетний двигун. Таким чином місце для камікадзе було посередині. Проте більшість таких ракет були успішно збиті американською обороною.
Японський торпедоносець , який використовували для запуску літака-камікадзе
Американці розбирають боєголовку на захопленому літаку камікадзе
Наступним винаходом японської інженерії були керовані торпеди "Кайтен". Спершу розробки передбачали можливість порятунку пілота за допомогою катапульти, та потім конструкцію вирішили спростити. 20 листопада одна з таких торпед, якою керував лейтенант, що брав участь у розробці цієї зброї, потопила американський танкер Mississinewa. Тоді загинуло 63 члени екіпажу. Після такого успіху імперія збільшила виробництво торпед.
Діти з гілками сакури в руках прощаються з камікадзе
Битва за Окінаву
Наступна запекла битва за допомогою камікадзе відбулася біля острова Окінава. Упродовж 10 тижнів у баталіях взяли участь 1465 літаків, якими керували смертники. Майже всі офіцери загинули. Більшість літаків американці збивали ще до здійснення атаки, проте японці не зупинялися. Командування військами імперії заявляло про підготовку тисяч льотчиків-самогубців, водолазів-камікадзе, начинених вибухівкою катерів і торпед "Кайтен". Така загроза підштовхнула Америку до радикальних дій.
Авіаносець горить після потрапляння в нього камікадзе
6 і 9 серпня 1945 року ВПС США здійснили атомне бомбардування міст Хіросіма та Нагасакі. Такідзіро Онісі й після цього був рішуче налаштований на продовження війни. Ще 13 серпня він заявляв про перемогу та готовність пожертвувати 20 мільйонами громадян, які будуть зараховані до загонів камікадзе. Проте вже через два дні імператор оголосив про капітуляцію. Того ж вечора "батько смертників" Онісі здійснив ритуальне самогубство. У записці адмірал просив вибачення в душ загиблих пілотів та закликав народ саможертовно боротися за добробут країни та мир у всьому світі.
Такідзіро Онісі
Скільки воїнів загинуло
Дані щодо загиблих камікадзе у різних списках суттєво різняться. Цифри коливаються від 2 до 4 тисяч смертників. Ефективність та виправданість таких втрат і досі викликає суперечки в дослідників. Японська пропаганда під час війни приписувала до досягнень камікадзе набагато більшу кількість знищених одиниць флоту США, ніж їх узагалі було в Тихому океані.
Американці ж своєю чергою применшували свої втрати, щоб показати атаки самогубців повним безглуздям. Попри це така тактика ведення бою глибоко вразила світову спільноту. Хтось називає це героїзмом, інші – нісенітницею та невиправданими жертвами.
Згодом поняття камікадзе поширилося й на німецькі загони зельбстопфер, що в перекладі означає "люди, які готові до самопожертви". А від другої половини ХХ століття назву почали використовувати й для позначення терористів-смертників.