Дружина померла на місці, мене врятували солдати, – Сергій про артобстріл Харкова

У циклі історій СВОЇ 24 канал розповідає історії українців, які змушені втікати від війни. Сергій Гордієнко не планував покидати Харків – вважав, це принизливо і непатріотично полишати дім, рідне місто, країну. Та війна, яку розпочали росіяни, немає правил і принципів – обстріл житлових кварталів крилатими ракетами для них не військовий злочин, а "спецоперація". Просто пересидіти війну в підвалі сім'я не змогла – ворожий снаряд забрав життя дружини, залишив доньку без мами. Сергій дивом вижив і тепер житиме за двох, аби, як він сказав, "закінчити їх з дружиною справу життя – виховати доньку". 

Увага У реанімації снились сни, чи реальна війна: Дмитро вижив під час ракетного обстрілу Харкова

СВОЇ. Історії тих, хто поїхав, аби повернутись.

Сергій втратив під час артобстрілу ногу. Дружина померла на місці: дивіться відео

Розмова з Сергієм Гордієнком: як потрапили під обстріл і першу допомогу

Ми записували розмову з Сергієм у госпіталі у Львові. Сюди з Харкова його доставили евакуаційним потягом, попереду лікування та реабілітація в Німеччині. Позаду – найтрагічніший день у житті. Ми залишаємо розмову у форматі інтерв'ю. Бо кожне слово Сергія звучало як молот. 

Попрошу вас пригадати події того дня. Як ви отримали поранення?

19 квітня ми з дружиною пішли в магазин за продуктами. На щастя, наша дитина, у нас дочка, 9 років, залишилась вдома – не захотіла йти просто.

Приблизно о 13 дня почався обстріл, коли ми повертались додому. Нам залишалося пройти зовсім небагато. Буквально другим снарядом нас накрило.

Дружина загинула на місці, я отримав уламкове поранення в живіт. В результаті мені ампутували ліву ногу. Крім того, в мене роздроблена права нога. Мене врятували солдати, блокпост недалеко, мені вчасно наклали джгут.

Вони побачили, що сталося, і підійшли до вас, так?

Я кричав. Дружина одразу померла, я це побачив. Вона не мучилась. А я став кричати, і вони підбігли, так. Почали мене рятувати. Я ні секунди не втратив свідомість. Пам'ятаю, що діяли вони дуже професійно. Власне, вони врятували мені життя.

Ви весь час були у свідомості? 

Весь час. Аж до того, як одяг різали в операційній.

Вас одразу направили в харківську лікарню?

У військовий госпіталь. 

Першу допомогу ви отримали в харківській лікарні, і тоді вже евакуаційним поїздом вас доправили у Львів?

Так.

Ви виїжджали з донькою?

Так, звичайно, і ще мама зі мною поїхала. Доньці 9 років, вона маленька.

Сергій втратив ногу та отримав складні поранення внаслідок обстрілу росіян / Фото Наталя Боднар, 24 канал

Дружина не мучилась, я перші дні їй заздрив: Сергій про смерть дружини

А з дружиною у вас скільки років був шлюб?

12 травня мало бути 10 років. Їй пощастило, вона не мучилась, я їй перші дні заздрив. Просто мене рятували наші професіонали: лікарі, військові, взагалі всі. Ну і якось – чого ж пропадати праці.

Ви кажете, що заздрите дружині, бо вона не мучилась. У вас досі болі, ви не почуваєте себе краще?

Дуже важко описати. Вмирати приємно, насправді. Це спокій. Солдати мене постійно штовхали, давали мені якийсь нашатир – я вже пошкодував, що їх покликав. 

Я ж все розумів, якась така дивовижна ясність розуму. Розумів, що втратив дружину. Бачив, що мені ногу відірвало. Та і взагалі сам вибуховий ефект він дуже такий, ну як вам так пояснити. Ну, як смерть. Я залишився там лежати частково, з нею.

Дякую дочці – заради неї треба ж жити комусь. Я закінчу справу, яку ми почали. Хоча, напевно, це мені буде коштувати дуже багато зусиль. Я любив свою дружину. Мені дуже шкода, що такої доброї людини більше немає.

Сергію важко змиритись зі смертю дружини / Фото Наталя Боднар, 24 канал

Люди вірять у свою невразливість: чому сім'я не виїхала з Харкова

А ви не планували виїжджати з міста, коли почалася війна?

Ми до останнього були патріотично налаштовані. Я вважав неприпустимим, просто так взяти, скласти речі і поїхати.

Людина так влаштована – вона вірить у свою невразливість. Хоча, якраз у переддень цього, я розумів, що бомбардування посилились. Снаряди прилітали уже зовсім поряд, це було постійно. Практично цілодобово. Не встигли трохи. Хотіли після Великодня.

А зараз в місті залишилися ваші рідні, знайомі? Яка там ситуація?

Так, залишились. Ситуація погана. Місто бомблять, вони знищують його. Вважаю це геноцидом – вони не можуть не бачити – ми йшли проспектом. Це не десь ми там лазили, по полям. Це цілеспрямоване знищення інфраструктури і людей мирних.

Так багато дітей загинули. Мені досі важко повірити, що у сучасній історії це може відбуватись – це що, нелюди якісь, чи що? Ворогів вони собі нажили – це правда, навіки. Така от помста за нашу стійкість. 

Вони розуміють тільки закон сили: росіяни ведуть війну на знищення

Ви не вірите, що з часом усе забудеться, і ми зможемо бути з росіянами принаймні сусідами?

Я вірю, як і все наше місто вірить в кінцеву нашу перемогу. І про яке сусідство може йти мова? Це не люди – це якісь такі істоти, які розуміють тільки закон сили. Їх треба тільки перемогти. Про які домовленості може йти мова, якщо нас просто знищують?

Якщо у Харкові така складна ситуація, чому так багато людей і ваші рідні залишаються там? Вони сподіваються боронити місто?

З різних причин. Деяким просто немає куди їхати. Спочатку я вважав для себе образливим, щоб мене просто так взяли і вигнали. Та й не так просто покинути свій дім – за щось треба жити, знайти куди переїхати – це ж різко почалося.

За один день міста не стало, розумієте? 24 о 5 ранку почали бомбити. Одразу закрились заправки, магазини, величезні черги, паніка, і, звичайно ж, обстріли, які не припинилися ні на один день. Це знищення, розумієте! Вважаю, що це воєнний злочин.

А ваша дружина, вона не казала вам виїжджати?

Вона любила мене дуже і не хотіла без мене їхати. Потім я збирався – хотів відвезти їх і повернутись. Але не встиг.

Зруйнований росіяни Харків / Фото Яна Доброносова 

Нас є кому захистити: Сергій не сумнівається у перемозі України та ненавидить маргіналів, які почали війну

Вас відправляють на реабілітацію у Німеччину? Будете їхати?

Якщо чесно, мені було тяжко залишатися в Харкові. Мені все нагадувало дружину. Я з нею прожив щасливе життя – тепер треба почати нове. Заради дочки, а там все нагадує про це. Та і я тепер людина з обмеженими можливостями, тому як мінімум, треба пройти реабілітацію. В Харкові такої можливості немає.

В нас дуже добре працюють наші лікарі, дуже зворушливо було дивитися, як вони рятували мене, інших людей – я бачив, поки в реанімації лежав. Це дійсно справжні герої! Наше місто дуже об'єдналося. Ніхто не сумнівається – ми переможемо, інакше нас просто знищать. 

Чи знайдете у собі сили сказати щось світу?

Ненависть велика до маргіналів, які це влаштовують. Я просто вражений, наскільки люди можуть докотитися до таких вчинків у своїй сліпоті, у підлості.

Скажу одне – я вважаю, що ця війна це цілеспрямоване знищення. Це ненависть до нашого народу, як і до багатьох інших.  

Бажаю всім берегти себе – здоров'я це дуже важливо. Буває сміливість, а буває дурість. В моєму випадку більше дурість, я мало кому допоміг тим, що попав під снаряд.

І ще – я лежав з нашими хлопцями в госпіталі, з військовими – в нас найкраща армія у світі. Нас є кому захистити!