Власне, приємного у цьому насправді нічого немає, але й сприймати таку житейську колізію (говоримо саме про банкрутство фізичної особи) як щось апокаліптичне, після чого життя взагалі закінчується, теж не слід.

Банкрутство як процес визнання своєї неспроможності розрахуватися з боргами знайоме людству не одне століття. У Сполучених Штатах Америки, наприклад, зачатки правового регулювання цієї процедури з’явилися ще у XVIII столітті. Зрозуміло, що сьогодні американське законодавство кардинально змінилося, але юридичні підвалини закладалися саме тоді.

Власне, усі західні країни вже давно навчилися вирішувати доволі болісні питання банкрутства у цілком чіткий і прозорий правовий спосіб. Якщо говорити про особливості функціонування цього інституту у розвинутих країнах, то слід зауважити, що одні віддають перевагу так званому прокредиторському спрямуванню (зокрема Велика Британія), інші – проборжниковому (США, Німеччина, Франція). Однак скрізь намагаються вирішити проблему таким чином, аби кредитор не зазнав тотальної втрати своїх коштів, а боржник міг зберегти обличчя і мати можливість вирішити всі фінансові проблеми у законний спосіб.

В Україні культура банкрутства як така практично відсутня. Зрозуміло, що за часів Радянського Союзу і "планової економіки" ця процедура не мала практичного застосування, хоча на папері вона існувала. На жаль, і за роки незалежності ми не спромоглися створити притомну систему виходу з таких ситуацій. Тобто закони з відповідною назвою приймалися, проте досконалого механізму для їхнього використання не було.

Перший закон "Про банкрутство" Верховна Рада прийняла у 1992 році. 1999 року було оприлюднено новий закон – "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". У порівнянні з попереднім документом він давав набагато ширше поле для вирішення спірних фінансових питань, проте ідеальним його теж важко було назвати. Нарешті у 2013 році Верховна Рада прийняла нову редакцію цього закону, в якій було зроблено спробу удосконалити його і зробити більш дієвим.

До слова, усі згадувані документи стосувалися тільки суб’єктів підприємницької діяльності і не передбачали шляхів банкрутства стосовно фізичних осіб. А тим часом ця проблема вже назріла. У нульових почався так званий кредитний бум – українці масово зверталися за побутовими кредитами до банків, котрі із задоволенням виділяли громадянам чималі кошти на придбання авто, квартир тощо.

Криза 2008 року, падіння гривні (а кредити більшість людей брала у валюті) призвели до того, що багато хто втратив можливість розраховуватися по своїх кредитних зобов’язаннях. Банки почали звертатися в суди з позовами про стягнення боргів, і тут з’ясувалося, що нормальна законодавча база для вирішення цих справ практично відсутня.

Проблема потребувала вирішення. У 2015 році на розгляд Верховної Ради було подано доволі розлогий законопроект за номером 2353а "Про реструктуризацію боргів фізичної особи або визнання її банкрутом", у якому група народних депутатів запропонувала дієвий механізм виходу з цих непростих колізій. Але оскільки було прийнято рішення звести усі закони про банкрутство в один документ, то законопроект зняли з розгляду. Натомість з’явився Кодекс процедури банкрутства. У березні 2018 року Верховна Рада розглянула його у першому читанні.

Це насправді надзвичайно важливий документ, прийняття якого допоможе врегулювати практично всі спірні питання, що виникають при вирішенні справ про банкрутство. Його оприлюдненню передувала велика підготовча робота, консультації з фахівцями провідних фінансових установ (зокрема Світового банку), експертами, економістами, громадськими організаціями, які займаються подібними питаннями, Міністерством юстиції України та іншими впливовими структурами.

Основні тези документа передбачають наступне:

  1. Підвищення ефективності процедур банкрутства та рівня захищеності прав кредиторів.
  2. Вдосконалення процедури продажу майна боржника на аукціоні.
  3. Підвищення рівня виконання контрактів та судових рішень.
  4. Врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави.

Здоровий глузд підказує, що без впровадження процедури банкрутства ми заморожуємо ситуацію на невизначений термін, а якщо бути чесними, то практично назавжди. Борги не зникнуть самі собою, а обслуговувати їх люди, що потрапили у цей капкан, не матимуть жодної можливості навіть при нормальних статках, оскільки штрафні проценти сягатимуть просто захмарних значень.

Кодекс передбачає вирішення цих проблем у правовий спосіб. Проте чимала частина суспільства і досі негативно сприймає банкрутство, до того ж вправні маніпулятори нагнітають ситуацію, лякаючи громадян насамперед втратою житла (а переважна більшість проблемних кредитів стосується саме позики на купівлю квартир).

Аргументи зводяться до двох тез. Перша: недобросовісні позичальники уникатимуть розрахунків за кредит. І друга: недобросовісні кредитори будуть "роздягати" боржників до останньої нитки і в результаті зроблять з них безхатченків. Насправді це просто страшилки. Законопроект виписаний таким чином, аби збалансувати процес і зробити його максимально прийнятним для обох сторін. Тобто повинен бути досягнутий певний компроміс. Справи вирішуватимуться в судах, за участі кваліфікованих суддів, під наглядом інституту уповноважених, словом, запобіжників достатньо.

Крім того, у Кодексі передбачена така дефініція, як "соціальне житло" (розміри його поки що дискутуються у парламенті). І цього житла жодна людина позбавлена не буде. Ну а стосовно апартаментів у сотні "квадратів", то там, звичайно, підходи інші. Такі квартири продаватимуться, а боржник матиме право придбати соціальне житло. А вже далі кожен будуватиме своє життя з того самого чистого аркуша, про який ми говорили на початку статті.

Такий підхід придумали не ми – так діють у ряді країн, саме за такими схемами вирішується проблема "боржник – кредитор" у Сполучених Штатах Америки. І він нам видається розумним, збалансованим і зрозумілим. Суспільству потрібні не озлоблені, позбавлені віри в себе і свою країну, демотивовані невдахи, а цілеспрямовані, активні люди, які спроможні подолати тимчасові (хай і дуже складні) труднощі і жити далі, жити "на повну".