Промисловість називають найбільшою проблемою та найбільшою надією української економіки. Тобто, ця галузь сьогодні викликає чи не найбільше переживань в економістів на фоні відносних успіхів українських аграріїв. З іншого боку, саме за розвитком промислового комплексу стоїть спроможність динамічного розвитку української економіки. Адже, наскільки б ефективно не використовувати можливості сільськогосподарської сфери, вони не дають настільки великих доходів (ренти), як торгівля промтоварами.

Історична справедливість

Після розпаду СРСР саме зниження ефективності роботи промоб’єктів відчули на собі мільйони українців. Безробіття, зменшення кількості товарів та інфляція – до спричинення цих результатів «доклалося» закриття підприємств. За часом це збіглося із процесами деіндустрілізації у європейських країнах. Так що підтримки у молодої ринкової української економіки у вигляді «зразка» не залишалося. Зрештою, свіжим було враження від нездорової радянської індустріальної економіки, тотально орієнтованої на забезпечення оборонної галузі.

Зрештою, пройшовши період кримінальних воєн, "приватизації" найбільших державних підприємств і монополізації окремих галузей промисловості, Україна вступила у відносно спокійні 2000-ні роки.

Справжнім шоком для промвиробництва стали 2013-2014 роки. Переживши кризу 2008 року, підприємства різного типу тільки-но почали відновлюватися. З одного боку, із країни зникли деякі представники колишньої влади, які суміжно володіли багатьма потужними промисловими підприємствами. З іншого боку, дестабілізація усієї політичної системи, війна і поступове закриття ринку основного зовнішньоекономічного партнера України – Росії – також відіграли у цьому роль.

Відтак, із кінця 2013 року у нашій країн незмінно скорочувалося промвиробництво. І лише у першому кварталі 2016 року промисловість України знову показала зростання. Але член "Економічного дискусійного клубу" Володимир Власюк застерігає від надмірного оптимізму, пов’язаного із цим фактом:

Якщо ми говоримо про зростання промислового виробництва, то воно було спричинене зростанням цін на сталь (руду і металопрокат) у світі. Наша економіка структурно така, що залежить від цих сировинних циклів. Зараз вони знову знижуються, що скажеться на обсягах нашого промислового виробництва,
– пояснив Володимир Власюк.

Також експерт додав, що вагому роль зіграв фактор падіння виробництва у минулому році: його рівень був настільки високим, що навіть невелике зростання зараз оцінюється як прогрес.

Якою є українська промисловість зараз

Ще десять років тому товари промислового виробництва займали частку у 85-87% у структурі українського експорту, за даними Держкомстату. Через низьку конкурентоспроможність, різні внутрішньо- та зовнішньополітичні чинники, а також фінансову кризу цей показник впав майже до 57%. Відповідно, обсяг зароблених коштів на експорті промтоварів скоротився майже на третину.

Якщо зростання частки сільськогосподарських продуктів в українському експорті буде й надалі зростати із такими ж темпами, за декілька років Україна перетвориться на аграрну країну. Саме тому зростання промвиробництва у першому кварталі 2016 року є настільки очікуваним і дещо перебільшуваним за своїм значенням.

Натомість Володимир Власюк зазначив, що для нашої країни дуже важливо зберегти подібні показники протягом тривалого часу.

Треба не рік-два, а принаймні два десятки років із приростом не менше 5%, аби ми отримали «наздоганяльний» темп. Адже ми дуже сильно відстали від розвинених економік. Але за нинішньої структури промислового виробництва це неможливо,
– пояснив експерт.

До необхідних структурних змін Володимир Власюк насамперед відніс збільшення частки переробної промисловості у структурі ВВП України. На сьогодні, за даними Держкомстату, цей показник становить 14%. Тобто, основні доходи від українського "промислового експорту" належать відправленій за кордон сировині: металева руда, прокат, мінерали, деревина тощо. Саме тому зростання показників нашої економіки так залежне від світових цін на сировину. Це показник відсталості української промисловості, недостатня кількість підприємств середнього- і високотехнічного виробництва.

Також значними слабкостями, які заважають українській промисловості розвиватися можна назвати наявність монополій (найбільші підприємства країни належать декільком особам), страх конкуренції і відсутність стратегічного бачення розвитку галузі з боку держави.

ЄС – панацея промисловості?

Із підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом Україна отримала нові можливості для розвитку промислового виробництва. Вони стосуються змін у законодавстві, принципах співпраці та митних обмежень.

Відтак наша держава бере на себе зобов’язання спростити та раціоналізувати нормативно-правові акти, що стосуються роботи промислових підприємств. Також в Україні мають бути створені нормальні умови для обміну досвідом між вітчизняними та європейськими підприємствами, експорту західних товарів, реструктуризації та модернізації українських виробництв згідно із найновішими вимогами.

Але попередні вимоги (крім переходу та стандарти виробництв) поки є певною мірою декларативними. Найбільшою конкретною зміною, яка вже відбулася, є тимчасове запровадження дії Зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. Відтак відбулося скасування мит на продукцію українських підприємств, що експортується на Захід.

Сказати, що ми почнемо більше експортувати до ЄС, завдяки відкриттю ринку, ми не можемо. Адже в нас немає готової продукції для постачання на європейський ринок. Для того, щоб ми використали всі ці можливості, нам потрібен час. Протягом цього часу компаніям треба адаптуватися до умов конкуренції,
– резюмував перспективи використання ЗВТ з ЄС Володимир Власюк.

Адаптація до конкуренції є необхідним фактором подальшого розвитку економіки, оскільки мита скасовують і для товарів з ЄС. А ментально та технологічно українські підприємці у своїй більшості не готові до цього.

Але це не привід думати, що Угода про асоціацію не готує ніяких преференцій для наших виробників. Як жартома зазначив Володимир Власюк, Китай може тільки мріяти про постачання своєї продукції на ринки ЄС.

Дуже важливо зараз змінити психологію українського підприємця, який займається промисловим виробництвом, зацікавити його у створенні готового товару, а не видобутку сировини. Зрозуміло, що для цього в Україні просто недостатньо капіталу. Для його залучення необхідні відповідні рішення з боку керівництва держави. Адже тривалий час податковий тиск та правове свавілля залишалися головними інтересами у руках монополістів у справі збереження свого виключного становища на ринку.

Звісно, співпраця із ЄС приносить як зміни у підходах до роботи промислового виробництва, так і конкретні фінансові гарантії. Але вони нічого не означатимуть без структурних змін самої промисловості. У цьому напрямку в Україні поки зроблено надто мало: великі фінансово-промислові групи разом із ментальністю українського підприємця серйозно гальмують наші спільні надії на розвинену економіку.

Читайте також: Чи реально збільшити український експорт в ЄС: шанси і перспективи