Що називають словом "клечання", розповідаємо з посиланням на SPADOK.ORG.UA.
Дивіться також Не лише "маргаритка": як ще красиво назвати українською цю квітку
Що означає слово "клечання"?
За кілька днів – Трійця чи Зелені свята, його відзначатимуть 31 травня. І це свято має свої традиції – красиві і незвичні, і свої слова, які ми чуємо напередодні.
Перш за все ці свята мають свій колір і запах – знову в хатах запахне м’ятою, любистком, лепехою та свіжими гілками і навколо – зелено. Усе це українці здавна називали одним красивим словом – клечання.
Клечання – це зелень, гілля, трави, якими прикрашають оселю, подвір’я чи церкву на Трійцю. Казали: "клечати хату", тобто оздоблювати її зеленню.
Звідси й:
- клечаний двір – прикрашений зеленню;
- клечальна неділя – народна назва Трійці;
- клечання – саме це святкове гілля й трави.
Сьогодні його чують завдяки медіа частіше і не дарма, бо слово надзвичайно колоритне. І тут починається найцікавіше – походження слова.
До речі, синонімом до слова "клечання" є – "май", тобто можна заклечати зіллям, а можна – "замаїти" чи "обмаїти" хату.
Етимологічний словник української мови зводить його до давньоруського "клекнуть" – "в’янути‚ зморщуватися‚ висихати"‚ припускаючи первісне значення "зелень для висихання".
Є й інша версія. Слово клечання походить від праслов’янської форми *klekъ(клєк) – "яловець/ялівець", що стосується вічнозеленої хвойної рослини з сильним запахом, якою, як магічним оберегом прикрашали оселю. Такої думки дотримується Василь Німчук у своїй праці "Давньоруська спадщина в лексиці української мови".
Тобто первісно йшлося саме про щось зелене, свіже, живе. Мовознавці пов’язують його зі старослов’янськими словами на позначення пагіння, гілля, молодої рослинності і спочатку – це було оберегове зілля з сильним запахом – ялівець, м'ята, полин, чебрець, лепеха.
Що варто знати про Трійцю та чому прикрашають оселю зеленню: дивіться відео
Поступово "клечання" стало позначати саме зелень для прикрашання оселі до Трійці. У кожному регіоні є своє дерево, яким переважно зазеленюють двір та оселю, але найчастіше це липа, клен, дуб та береза. Гілочками цих дерев зеленили чи "маїли" вікна, двері, стріху, ворота хати та господарських будівель. А в середині хати долівку встеляли травами та лепехою.
Цікаво! Особливе місце мала лепеха – та сама болотяна рослина з довгими пахучими листками, яку стелили на долівку. Коли по ній ходили, хата наповнювалася свіжим літнім ароматом. Для багатьох це й досі справжній запах Зелених свят і дитинства. Часто довгі стебла цієї рослини ще називають очеретом, осокою чи рогозом – але це різні рослини.
Цікаво, що для українців клечання було не просто декором. Наші предки вірили, що свіжа зелень має захисну силу: оберігає дім від усього злого, приносить здоров’я, достаток і добрий урожай.
Саме в суботу на Зелені свята перед Святою неділею ламають зранку зелене гілля та збирають зілля і прикрашають ними хату. Вважається, що у цьому клечанні ховаються душі померлих, які приходять, щоб оберегти рідних від злих духів.
- Діждалися, Уквітчали [батько і Ярина] хату І любистком, і клечанням. (Тарас Шевченко).
- Наталка ламала клечання і обвішувала ним коні [коней]. (Іван Багряний).
Клечання – це про зв’язок із природою, початок літа, живу зелень у хаті й давню традицію, яка пережила століття.
До речі, слово "клечання" дуже українське за звучанням – м’яке, соковите, "зелене". Воно ніби саме шелестить листям. І в ньому є щось більше за просто "декор" чи "прикраси". Тож якщо цими днями будете клечати оселю – знайте: ви не просто ставите гілки у вазу, а продовжуєте дуже старий український звичай.