Чимало знято фільмів про дорослішання, встановлення особистості та самоствердження. Проте «Френсіс Ха» американського альтернативного режисера Ноа Баумбаха, за оригінальною манерою та якимось неймовірними флюїдами, однозначно один з найкращих в цій тематиці.
Це фільм-імпровізація, фільм-портрет Френсіс (Грета Гервіг) — 27-річної жінки, з обличчям завжди здивованого дівча. Вона, наче, дитина, котру змусили грати в дорослу гру. Френсіс іде по життю «граючись» життєвими негараздами, побутовими незручностями, невдалими стосунками.
Вона мріє стати танцівницею, хоча в неї нема виняткового таланту, проте є один головний — талант до життя. Адже, яким воно не було суворим для провінціалки у великому Нью-Йорку, життя до Френсіс усміхається.
«Френсіс Ха» відзнята повністю в чорно-білому кольорі. Ні — це не вінтажна комедія, і не бажання віднести кіно до конкретного стилю, скоріш за все режисер вирішив, що харизма головної героїні буде яскравішою за будь-які кольори, і не помилився. Переглядаючи фільм, ти просто забуваєш, що він чорно-білий, бо емоційне забарвлення самостійно підбирає потрібні тони.
Цей, на перший погляд, простий фільм містить багато підводних течій. Все завдяки чудовому сценарію, написаному Ноа Баумбахом і, до речі, Гретою Гервіг, а також майстерною акторською грою.
Здається, для самого Баумбаха «Френсіс Ха» — це просто милування улюбленою актрисою в чорно-білих кадрах.
Одна з осьових тем фільму — жіноча дружба. І тут вона зображена дуже правдиво. У Френсіс є найкраща подруга Софі. Вони сплять на одному ліжку, разом їдять, ходять гуляти. Проте ідилія — тимчасова. Це Френсіс готова на все за ради улюбленої Софі, а та — спочатку міняє Френсіс на краще житло, потім на «серйозного» хлопця, потім на комфортніше існування.
Ось така вам «істинна несправжність» справжньої жіночої дружби. З одного боку режисер зображає дорослішання жіночої натури, бажання створити сім’ю і водночас зраду свого «я» — у випадку Софі; з іншого боку ми бачимо наївну Френсіс, яка продовжує годувати себе ілюзіями, що подруга повернеться і все буде, як колись.
Режисер зі всіх сил старається «приземлити» Френсіс, позбавити її надмірної мрійливості.
Постав руку на землю, щоб голова не крутилась»,
— каже у фільмі один з її товаришів.
Але дівчинка не готова дорослішати. Так, всі навколо рвуться стати кимось, а Френсіс — лише танцювати.
Софі зачіпається за «тепле місце» — Френсіс далі метається, змінює квартири, оточення. Тільки Френсіс все та ж.
Легковажність і сміх Френсіс переходить у смуток, проте в стрічці він істинно світлий. Френсіс найсамотніша дівчина в Нью-Йорку, хоча її харизма притягує купу людей. Та самотність для Френсіс — не трагедія, а моменти відпочинку, знову ж таки частина цікавої забави.
У картині панує настрій невизначеності. Що ж далі? Та не відомо. Сьогодні в тебе квартира — завтра порожня вулиця чужого міста, сьогодні добре знайомий красень усміхався лише тобі, а вранці не буде кому сказати і слова, ще цього вечора п’яна подруга спала в тебе на плечі і переконувала — ви знову заживете в купі, завтра її як вітром здуло.
І не те, щоб Френсіс хотілось так жити, вона вже живе так. Ніби, хтось невидимий обрав для неї цю роль, і не помилився, бо Френсіс вона до лиця.
Трейлер до фільму «Френсіс Ха»