На кордоні між Таїландом і Камбоджею розпочався черговий виток давнього збройного конфлікту, фактично звівши нанівець всі миротворчі зусилля останніх місяців. Таїланд вимагає від Камбоджі припинити мінування прикордонної зони після інциденту із загибеллю кількох тайських військових від підриву міни.

Водночас Камбоджа звинувачує Бангкок в агресії та відмовляється визнавати свою причетність до мінування прикордонної зони. Тим часом Дональд Трамп пообіцяв і цього разу завершити конфлікт "одним дзвінком".

24 Канал проаналізував, чому зірвалося перемир'я, що зараз відбувається на полі бою та чому нова ескалація війни між Камбоджею та Таїландом підриває образ Дональда Трампа як глобального миротворця.

(текст оновлено 9 грудня 2025 року)

Протягом останніх кількох днів з новою силою розгорівся прикордонний конфлікт між Камбоджею та Таїландом. Дуже стрімко чергова серія прикордонних збройних сутичок переросла у масштабні бої із застосуванням авіації, артилерії та масовою евакуацією населення з прифронтової зони.

Таїланд визнав, що використав винищувачі для ударів по камбоджійських позиціях, пояснюючи це необхідністю "знешкодити військовий потенціал" сусіда після того, як його війська нібито потрапили під вогонь із камбоджійського боку. Камбоджа у відповідь заявляє про "брутальні акти агресії", запевняючи, що протягом доби утримувалася від ударів у відповідь, аби забезпечити евакуацію цивільних.

За офіційними даними з боку Пномпеню, вже загинули від 6 до 9 цивільних, а десятки людей зазнали поранень. Своєю чергою, Бангкок повідомляє про загибель чотирьох солдатів та десятки поранених військових. Цифри втрат важко перевірити через "туман війни", але медіа сходяться в одному – те, що ми бачимо сьогодні – стало найкривавішим загостренням з липня цього року, коли п'ятиденні бої забрали щонайменше 48 життів.


Тайські військові надають допомогу пораненому / Фото ЗС Таїланду

Тайська армія заявляє про застосування та удари своїх танків по прикордонному казино-комплексу, який, за їх версією, камбоджійські військові перетворили на вогневу позицію та склад зброї. На додачу, авіація Таїланду вже другий день поспіль б'є по "стратегічних військових цілях" Камбоджі. Натомість камбоджійська сторона говорить про обстріли прикордонних сіл та звинувачує Бангкок в атаках проти цивільної інфраструктури.

Окремим напрямком нових зіткнень стало узбережжя. Командування тайського флоту заявляє, що їм вдалося виявити камбоджійські підрозділи на своїй території в провінції Трат і наразі триває операція з їх "витіснення", тоді як Камбоджа визнає, що після більш ніж доби "стриманості" все ж почала завдавати удари у відповідь, а збройні сили країни отримали наказ "відбивати атаки на всіх напрямках", де противник намагається просунутися.

Паралельно з бойовими діями відбувається також масова евакуація цивільного населення по обидва боки кордону. За попередніми оцінками, Таїланд вивіз до 438 тисяч людей з п'яти прикордонних провінцій, а камбоджійська влада говорить вже про "сотні тисяч" переміщених. Люди ночують у таборах тимчасового розміщення, організованих по обидві сторони кордону. Місцеві розповідають, що їм доводиться ночувати у наметах та шкільних спортзалах, а також ховатися в укриттях, адже ті, хто залишився трохи ближче до лінії вогню, постійно чують гуркіт артилерії та авіабомб.


Прем'єр-міністр Таїланду Анутін Чарнвіракул / Фото Bloomberg

На фоні масштабних зіткнень двох армій абсолютно непримиренними виглядають заяви прем'єр-міністра Таїланду Анутіна Чарнвіракула. Він прямо говорить, що "перемовин не буде" до тих пір, поки Камбоджа не виконає всі умови, висунуті Бангкоком. Втім, якихось конкретних "умов" в офіційних заявах досі не пролунало.

Ймовірно, Чанвіракул має на увазі свою вимогу до "розслідування інциденту з мінами" від листопада 2025 року, коли щонайменше четверо тайських солдатів підірвались на міні та зазнали поранень під час патрулювання спірної ділянки кордону, Тоді Бангкок звинуватив Камбоджу в умисному встановленні нових мінних полів вже після жовтневого перемир'я.

Камбоджійська сторона тоді свою провину категорично заперечила, заявивши, що мова йде про старі міни часів минулих конфліктів та відмовилася визнавати відповідальність. Саме після цього Таїланд офіційно призупинив виконання домовленостей про припинення вогню, зажадав вибачень і гарантій безпеки – і відтоді інцидент з мінами став ключовим формальним приводом для зриву мирного процесу.

Малайзійський прем'єр Анвар Ібрагім, який у жовтні виступав одним із ключових посередників перемир'я, публічно визнав, що ситуація на кордоні "вийшла з-під контролю", і закликав Бангкок та Пномпень негайно повернутися до режиму припинення вогню. За його словами, Малайзія готова знову взяти на себе роль майданчика для переговорів, а механізми АСЕАН залишаються доступними для термінових консультацій на рівні міністрів оборони та закордонних справ.

Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш у своїй заяві також наголосив на необхідності "максимальної стриманості" й підкреслив, що ООН готова підтримати будь-які ініціативи, спрямовані на деескалацію та захист цивільного населення. Втім, на практиці ці дипломатичні сигнали поки що не трансформувалися в реальний вплив на сторони конфлікту. Наразі це все радше походить на фоновий шум, що доповнює нескінченні гарматні залпи.

Сучасні бої між Таїландом і Камбоджею – це не лише сутички за кілька кілометрів прикордонного лісу. У центрі конфлікту – храм Преахвіхеа, перлина кхмерської архітектури 11 століття, що стала політичною бомбою сповільненої дії. Головна проблема – географічне положення храму. Він розміщений на самому кордоні, й саме це перетворило його на символ суперечки між Бангкоком і Пномпенем, що тягнеться вже десятки років.


Зона територіальних суперечок між Камбоджею і Таїландом, храм Преахвіхеа поблизу спірних територій / BBC

У 1962 році Міжнародний суд ООН ухвалив рішення, що храм Преахвіхеа належить Камбоджі. Аргументом стала карта 1907 року, створена за французького колоніального панування. Вона мала визначити межу по "вододілу", однак була настільки нечіткою, що кожна зі сторін трактувала її на свою користь.

Суд визнав, що Таїланд "неявно погодився" з картою, не оскарживши її впродовж десятиліть, і зобов'язав Бангкок вивести війська та повернути артефакти, вивезені з храму ще в 1950-их. Таїланд це рішення прийняв, але з застереженням. Мовляв, довколишні кілька квадратних кілометрів території залишаються спірними. Саме за цю ділянку тривають сутички й досі.

Вже у 2008 році Камбоджа домоглася включення храму до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У Бангкоку це спровокувало бурю націоналістичних протестів, адже, на їхню думку, Камбоджа таким чином "легалізує" спірну територію. Почалися військові зіткнення, що вибухнули з новою силою у 2011-му – тоді загинули щонайменше 15 осіб, а десятки тисяч були змушені тікати.


Поранений цивільний під час загострення конфлікту у 2011 році / Фото AP

Міжнародний суд у 2013 році ще раз підтвердив рішення на користь Камбоджі, визнавши, що земля довкола храму також належить їй. Але в Таїланді це рішення досі вважають несправедливим і сприймають як приниження національного суверенітету.

Глибинною причиною конфлікту вважається історична пам'ять з часів імперій та колоніалізму. У середньовіччі Кхмерська імперія контролювала більшість території сучасного Таїланду, В'єтнаму та Лаосу.

Таїланд (тоді Сіам) у 15 – 19 століттях неодноразово воював із Камбоджею, відсуваючи її кордони все далі на схід. Урешті, в 1907 році Франція – як колоніальна метрополія Камбоджі – змусила Сіам віддати низку провінцій, зокрема Сіємреап і Баттамбанг. Саме тоді й була створена та сама спірна мапа, яка дотепер є основою територіальних претензій Камбоджі.

Для Таїланду ці поступки залишаються символом національного приниження. Для Камбоджі – символом колоніального відновлення справедливості. Отже, це не просто суперечка за кілометри – це глибока суперечка про історію, ідентичність та міжнародне право.

У такій напрузі навіть дрібні епізоди часом перетворюються на широкі політичні скандали.

  • Зокрема, в лютому 2025 року група камбоджійських цивільних у супроводі військових заспівала гімн біля іншого спірного храму – Та Моан Том. Тайські солдати втрутилися, й зрештою Камбоджа заявила про провокацію, а Таїланд – про демонстрацію сили.
  • У липні 2025 року між країнами спалахнули жорсткі сутички із застосуванням практично всіх наявних засобів – від піхоти до артилерії та авіабомб. Під тиском міжнародної спільноти та президента США Дональда Трампа конфлікт вдалося зупинити, а сторони підписали мирну угоду.
  • Ще раніше в Бангкоку звучали побоювання, що енергетична співпраця з Камбоджею в морській зоні навколо острова Кох Куд може "підважити національний суверенітет". Мовиться про район, де досі немає чітко демаркованого морського кордону – і саме там обговорювалась можливість спільної розвідки нафти та газу.


Зона потенційно можливої співпраці між обома країнами у видобутку природних ресурсів / Bangkok Post

У тайських консервативних колах це викликало хвилю критики: мовляв, будь-яке спільне рішення може фактично легалізувати камбоджійські претензії на спірні води. Особливо чутливою є тема острова Ко Куд – популярного туристичного регіону поблизу лінії, яку Камбоджа на картах іноді зображає інакше, ніж Таїланд.

Отже, нинішній конфлікт – не лише про давні храми чи мапи 1907 року. Це також про сучасну геополітику, контроль над ресурсами, енергетичні амбіції та інформаційні війни, де кожен жест, кожен меморандум або заява можуть бути витлумачені як зрада національних інтересів.

Конфлікт між Таїландом і Камбоджею може мати тривале продовження. Сторони вже вийшли за межі прикордонного інциденту та застосували авіацію, зупинили дію мирної угоди та закидають одна одній взаємні звинувачення. Поточна динаміка бойових дій дуже стрімко ескалує, особливо на фоні півторамісячного перемир'я, вона живиться старими образами, внутрішньою нестабільністю та пасивністю зовнішніх гравців.


Чинний прем'єр Камбоджі Хун Манет під час військового параду / Фото Getty Images

У Бангкоку відчуваються відголоси політичної кризи після усунення прем'єрки, що зруйнувала довіру до уряду на тлі зовнішньої загрози. Натомість у Пномпені при владі перебуває прем'єр-міністр генерал армії Камбоджі Хун Манет, який фактично успадкував владу від свого батька експрем'єра Камбоджі Хун Сена. Міжнародні спостерігачі розкритикували такий політичний маневр та поставили під сумнів демократичність процесу.

Західні аналітики також вбачають у правлінні Манета авторитарні елементи, та попри доволі високий рівень підтримки, за сьогоднішніх умов він банально не може дозволити собі виглядати слабким, інакше ризикує підірвати власну легітимність. При цьому націоналістичні настрої з обох боків лише підвищують ціну компромісу, коли будь-які поступки противнику сприйматимуться як зрада національних інтересів.

Регіональні структури, які мали б відігравати посередницьку роль, демонструють пасивність.

  • АСЕАН дотримується звичного принципу невтручання, який парадоксально дозволяє конфліктам розростатися – допоки вони не стануть загрозою для всього регіону.
  • Китай, головний зовнішній гравець, висловлює стурбованість, але фактично підтримує статус-кво. Надає мовчазну підтримку Камбоджі без публічного втручання.
  • Вашингтон тимчасово самоусунувся, обмежившись сухими дипломатичними відмовками про повернення до мирної угоди.

На цьому тлі навіть обмежене прикордонне загострення може мати довготривалі наслідки – не стільки через масштаб боїв, скільки через глибоку політичну недовіру між сторонами. Храм Преахвіхеа став лише приводом. Насправді ж мова про століття нерозв'язаних претензій, взаємних образ і відсутності стабільного механізму для діалогу.

У ситуації, коли офіційні канали заморожені, а внутрішні політичні кризи штовхають уряди до жорсткої риторики, навіть локальні інциденти ризикують надовго отруїти двосторонні відносини – якщо вже цього не зробили.

Дуже показово, що не так давно – в жовтні цього року, Дональд Трамп стояв поруч із лідерами Таїланду й Камбоджі на церемонії підписання "розширеного" перемир'я. Ці домовленості продавали як історичний успіх, а США прив'язували пом'якшення торговельних тарифів для обох сторін із виконанням умов припинення вогню. А сам Трамп за свої "зусилля" навіть отримав у серпні від Камбоджі номінацію на Нобелівську премію миру.


Саміт з підписання мирної угоди між Камбоджею та Таїландом / AFP / Getty Images

Минає всього півтора місяця, і так званий трампівський мир стрімко летить у прірву. Після підриву кількох тайських солдатів на мінах у листопаді Бангкок в односторонньому порядку "поставив на паузу" виконання домовленостей, звинувативши в усьому Камбоджу. Жодного дієвого механізму врегулювання подібних інцидентів або примусу сторін до виконання прописаних умов перемир'я угода не передбачала, а все трималося виключно на особистих обіцянках Трампа й тарифному шантажі. Коли сторони вирішили, що внутрішньополітична ціна такого "миру" стала вищою за ризики нової війни – вся збудована на швидку руку конструкція закономірно розсипалася.

Західні аналітики досить жорстко описують саму архітектуру "мирного плану", адже по суті Трамп нав'язав його обом сторонам через економічний шантаж, залишивши без уваги першопричини конфлікту, а саме суперечки щодо храмів та демаркації кордону, настрої та внутрішню мобілізацію населення обох країн та складні внутрішні баланси в тайській армії. Тайський істеблішмент, за оцінками політологів, із самого початку сприймав паузу в бойових діях як тактичну поразку, адже тамтешні військові вважають, що втратили вигідні позиції, і мали очевидний мотив "відмотати" угоду назад, щойно з'явився привід.

На цьому тлі реакція Вашингтона виглядає максимально беззубою. Білий дім через анонімного посадовця нагадав, що "президент Трамп очікує на повагу до прописаних зобов'язань" і закликає сторони дотримуватися перемир'я. Згодом вже і сам Трамп під час публічного виступу пообіцяв завершити конфлікт "одним дзвінком". Але коли тайський прем'єр публічно заявляє, що "перемовин не буде", а камбоджійські війська вже офіційно "воюють на всіх напрямках", подібні заклики виглядають скоріше не спробою замирити сторони, скільки черговою шаблонною відпискою.

Ще показовіша позиція Бангкока щодо самого американського інструментарію тиску. Міністр закордонних справ Таїланду Сіхасак Пхуангкеткео прямо говорить, що "тарифами не можна змушувати країну до миру", і наполягає, що питання торгівлі треба відокремити від конфлікту з Камбоджею. Фактично це публічне та відверте "ні" ключовому важелю, яким Трамп пишався після жовтневого саміту.

Тривалий час Дональд Трамп продавав внутрішній аудиторії історію про сильного лідера, який силою своєї митної політики зупинив чергову війну, адже не дарма він майже в кожному публічному виступі згадує, що "зупинив вже 8 війн за 8 місяців". Як з'ясувалося, для самих учасників конфлікту це був черговий папірець з "рекомендаціями", і фактично той же ж Таїланд взяв паузу, отримав перепочинок у тарифній та реальній війні, а коли з'явився зручний привід і трохи змістився баланс сил – повернувся до відкритої конфронтації.

Для потенційних "мирних планів" Трампа щодо України це дуже поганий сигнал. Якщо Вашингтон за його керівництва не може втримати навіть середньої інтенсивності прикордонний конфлікт між двома меншими державами, оперуючи своїм улюбленим інструментом – тарифами, то навіщо Україні вірити, що він здатен забезпечити стійкий мир у війні, де ставки набагато вищі, а опонентом виступає ядерна держава з імперськими амбіціями.

Історія тайсько-камбоджійського конфлікту наявно демонструє, що "мирні" угоди, швидко зліплені під красиву дату або для підживлення власного електорату напередодні виборів – нічого не варті. Одразу згадуються нещодавні слова посланця Трампа Стіва Віткоффа про те, що "Україні варто просити зменшення американських мит, ніж гарантій безпеки".

Новий виток війни між Таїландом та Камбоджею став показовим прикладом та лише підтверджує той факт, що вимоги України до США та ЄС – гарантувати безпеку та забезпечити саме довготривалий та стійкий мир не є чимось більшим, ніж реальним прагненням зупинити війну з Росією. Вочевидь, для Києва це стане черговим доказом правильності своєї позиції, адже "швидкий" мир, без глибокого залучення всіх сторін дуже швидко може перетворитися на новий, набагато більш жорстокий етап війни.