Переговорний процес навколо України, який ще місяць тому був основною темою для обговорень у західних медіа сьогодні відсунутий на другий план через війну США та Ізраїлю проти Ірану. Втім, самі перемовини досі тривають і проблема лише в тому, що реальних змін у максималістських вимогах Росії не сталося. Ба більше, подекуди вони стали ще більш ультимативними.

24 Канал проаналізував публікації західних ЗМІ щодо "дедлайну" Росії про вихід українських військ з території Донбасу, розібрався чому США змінюють свою позицію в бік підігравання Росії, чому Європа змушена почати діяти автономно та чи з'явилися в України "карти", які б дозволили посилити свої позиції на майбутніх переговорах.

Останні кілька тижнів переговорний процес формується навколо ключового питання, через яке сама дипломатія зрештою і зайшла в глухий кут, повідомляє The Washington Post. Президент України Володимир Зеленський публічно заявив, що Сполучені Штати тиснуть на Київ, щоб там погодилися з вимогою виведення ЗСУ з неокупованих частин Донецької та Луганської областей.

Мовляв, лише після такого кроку з боку України американці згодні надати Україні гарантії безпеки.


Держсекретар США Марко Рубіо запевнив, що США не відправляють зброю, призначену для України, на Близький Схід / Фото Getty Images

Водночас Штати це так само публічно заперечили та наголосили, що ніхто Києву умови не диктує, а сам Вашингтон лише "передає позиції сторін". Втім, якщо подивитися як на цьому напрямку активізувалася Росія – слова американців можна поставити під сумнів.

Кремль набагато прямолінійніший у своїх заявах, пише Reuters. На додачу до вимоги вивести ЗСУ з Донбасу, росіяни в ультимативній формі встановили "дедлайн" у два місяці для прийняття Україною відповідного рішення. Мовляв, це має відкрити шлях для завершення гарячої фази війни. Речник Володимира Путіна Дмитро Пєсков прямо заявив, що у випадку незгоди Києва з цим ультиматумом, російські "пропозиції" на цих перемовинах зміняться.

У цьому контексті ключове питання, яке підіймають західні аналітики полягає не в тому, чи дійсно США напряму тиснуть на Україну, а скоріше – чому саме російські вимоги стають базовою точкою відліку для подальших обговорень, фактично зміщуючи ідею припинення вогню по лінії зіткнення з порядку денного?

Ба більше, французький аналітичний центр FRS описує нинішню фазу переговорів як перехід Росії від "війни на виснаження" до "війни до примусу", де дипломатія напряму інтегрується в стратегію тиску, яку росіяни використовують безпосередньо на полі бою, намагаючись ціною величезних втрат продовжувати просування. У цьому контексті ультиматум щодо Донбасу вийшов за межі переговорного торгу і перетворився на фінальну вимогу з боку Росії.


Зеленський закликав США підтримати ідею великоднього перемир'я / Фото Getty Images

На додачу, журнал Forbes звертає увагу і на часовий аспект цієї ситуації. Сьогодні США надзвичайно глибоко залучені у війну з Іраном, а отже їм необхідне швидке розв'язання "другорядних проблем" для вивільнення ресурсів та уваги союзників. Москва це розуміє, і намагається у максимально швидкому темпі нав'язати американцям свої вимоги щодо України.

Зрештою, Україна залишається єдиною стороною, яка послідовно відмовляється від логіки територіальних поступок, тим більше за відсутності реальних гарантій безпеки з боку США. І саме відмова Києва наразі ламає сценарій швидкого "компромісу", що викликає роздратування як у Москві, так і у Вашингтоні.

Україна вчергове демонструє, що навіть під подвійним тиском здатна втримувати свою позицію, однак робити це власноруч навряд чи вдасться, і врешті саме Європа опиняється перед необхідністю взяти на себе більшу роль у підтримці України – як фінансову, так і політичну.

Та поки США все більше розмивають свою позицію, подекуди відкрито підіграючи вимогам росіян, для Європи останній місяць став моментом чергового протверезіння, і справа тут не лише в Україні. Риторика Дональда Трампа щодо можливого виходу США з НАТО і його вимоги до союзників брати активнішу участь у війні з Іраном змушують європейців готуватися до сценарію, який ще рік тому здавався практично неможливим – остаточного розриву відносин зі США у сфері безпеки.

Видання Politico повідомляє, що європейські уряди вже розглядають варіанти "часткової автономії" від США у забезпечені своєї оборони. Про повний розрив такої взаємодії поки прямо не говорять, але усвідомлюють необхідність діяти самостійно, якщо Вашингтон остаточно змінить свою роль у підтримці України та захисті всього континенту.


Трамп публічно образив Макрона та його дружину через відсутність підтримки США у війні з Іраном / Фото Getty Images

Справа не лише в спробах Європи забрати на себе основну частину фінансування України у боротьбі з Росією, змінюється також і риторика європейських лідерів. Зокрема, президент Франції Емманюель Макрон вже прямо визнає, що "Європа більше не може повністю покладатися на НАТО", особливо за такої демонстративної непередбачуваності з боку Штатів. Риторика досі доволі дипломатична, але сенси досить прямі – гарантії безпеки вже нічого не гарантують.

Попри це, Євросоюз продовжує стикатися із внутрішнім спротивом, зокрема блокуванням нового великого кредиту для України зі сторони Угорщини. Financial Times пише, що Брюссель змушений шукати обхідні механізми, щоб забезпечити Київ всім необхідним, а це прямий шлях до реалізації внутрішніх змін та реформації системи прийняття рішень всередині блоку.

Водночас, як зазначає Reuters, зростає напруга всередині НАТО. Дональд Трамп вже напряму погрожує вивести США з Альянсу, блокує участь Європи у переговорах щодо врегулювання російсько-української війни та загалом не сприймає європейські країни серйозно. Європейців дедалі частіше ставлять перед фактом щодо тих чи інших рішень, позбавляючи можливості брати участь у процесі їх ухвалення.

Це лише посилює відчуття, що ЄС доведеться грати самостійнішу роль – навіть якщо формально трансатлантичний альянс ще зберігається.


Трамп знову заявив, що США не треба було "лізти в Україну" / Фото Getty Images

У підсумку Європа опиняється в позиції, яку тривалий час намагалася уникати – необхідністю стати повноцінним безпековим актором. Постійний тиск з боку США, ультиматуми та загрози від Росії, а також власні внутрішні суперечності створюють для ЄС ситуацію, в якій ігнорувати проблему більше не вдається, а приймати необхідні рішення потрібно вже зараз.

Однак саме ця ситуація дає Україні додатковий простір для маневру. Поки Вашингтон схиляється до швидких рішень, а Москва робить свої вимоги ще жорсткішими, Європа, нехай повільно, але починає формувати альтернативний центр підтримки. Водночас така загрозлива ситуація створює для Європи певну залежність від України, як держави, яка має практичні навички в захисті від агресії, розвинений і сучасний ВПК та велику військову силу.

Поки переговори буксують, а глобальна увага частково зміщується на Близький Схід, війна в Україні переходить у фазу, коли вирішальним стає не лише утримання тих чи інших територій, а контроль ресурсів та логістики противника. За даними Bloomberg, обидві сторони готуються до інтенсифікації бойових дій навесні – саме з метою посилення своїх позицій перед можливим фінальним етапом переговорів.

Водночас ця ескалація відбувається на фоні дедалі очевидніших обмежень, які накопичуються у самої Росії. Москва зберігає свої максималістські вимоги, але стикається з браком ресурсів для їх реалізації військовим шляхом. Тобто ситуація зводиться до того, що вимогу отримати повний контроль над Донбасом, у випадку відмови України, реалізувати іншим шляхом без проведення мобілізації росіянам навряд чи вдасться.


Україна підписала 10-річні оборонні угоди з країнами Перської затоки / Фото Офісу Президента

На цьому фоні Україна поступово змінює сам характер війни. Як пише Bloomberg, Київ несподівано ефективно використовує глобальний контекст, зокрема війну в Ірані, для підсилення свої позиції. Ключовим елементом нової стратегії стали далекобійні удари по енергетичній і логістичній інфраструктурі Росії.

Україна системно намагається зменшити здатність Росії фінансувати війну, атакуючи нафтоперероблення, склади та транспортні вузли, що прямо впливає на її експортні можливості, що в контексті зростання цін на нафту, фактично, не дозволяє Кремлю отримати надприбутки, навіть в умовах зняття частини санкцій проти російського нафтового експорту.

Паралельно з цим Україна нарощує власний оборонний потенціал – передусім у сфері дронів і протидронових систем. За даними Reuters, саме цей компонент стає ключовим у зміні балансу на полі бою, адже завдяки дешевим дронам за таких масштабів виробництва дозволяють Україні компенсувати нестачу традиційних засобів та людей і стримувати чисельну перевагу росіян у живій силі.


Одразу кілька російських посадовців заявили, що Росії "не потрібна" загальна мобілізація / Фото Getty Images

Такий підхід напряму впливає на економіку війни з боку Росії. Попри зростання цін на нафту Кремль зазнає такого обсягу людських та ресурсних втрат, що Володимир Путін навіть змушений викликати на особисту розмову своїх олігархів та бізнесменів. Кремлівський диктатор прямо вимагає у російського бізнесу фінансувати свою забаганку зі знищення України власними коштами.

Фактично ж, розмови про відсутність "карт" в України вже не відповідають дійсності:

  • Перш за все, Київ наразі здатен не допустити стратегічного прориву росіян на Донбасі, і своїми силами забезпечувати стабільну ситуацію на фронті.

  • По-друге, Україна системно знищує інфраструктуру Росії, перш за все ту, яка дозволяє Кремлю заробляти гроші для продовження війни.

  • І на додачу, українське ВПК показало свою здатність до швидкої технологічної адаптації, яка дозволяє не лише захищати власні міста від російських атак, а ще й конкурувати з іншими у Перській затоці, пропонуючи дешевші та практичніші системи захисту від БПЛА.

Зрештою, поєднання цих факторів і пояснює, чому Україна не виглядає стороною, змушеною приймати будь-які умови у найкоротші терміни. Позиція Києва на переговорах спирається не лише на політичну неприйнятність російських вимог, а й на змінений баланс сил, у якому Росія вже не має достатнього ресурсу для швидкої перемоги, а Захід – попри внутрішні суперечності – не відмовляється від підтримки. Саме в цьому контексті варто розглядати перемовини щодо врегулювання війни та межі можливого компромісу, якщо він взагалі з'явиться.