Сайт 24 каналу згадує, ким був Георгій Гонгадзе, як розслідували його вбивство та яка ситуація зі свободою преси в Україні сьогодні.
Дивіться також Георгій Гонгадзе: яким він був і чому його вбили
Що треба знати про Георгія Гонгадзе
Народився 21 травня 1969 року у Тбілісі. Закінчив факультет філології Львівського університету імені Івана Франка.
В Україні починав кар'єру у кінці 1980-х в інформслужбі Народного фронту Грузії, працював у львівській організації Народного Руху. З 1991 року співпрацював з багатьма українськими ЗМІ, як журналіст та ведучий: газета "Пост-Поступ" (Львів), Львівське ТБ, творче об'єднання "Центр Європи", Міжнародний медіа-центр, СТБ ("Вікна-новини"), ТРК "Гравіс", радіо "Континент".
У 1993 році був тяжко поранений під час зйомок документального фільму про війну в Абхазії – у його тілі назавжди залишилися осколки.
Засновник та перший головний редактор інтернет-видання "Українська правда", яке створили 17 квітня 2000 року – після ініційованого тодішнім президентом Леонідом Кучмою всеукраїнського референдуму про посилення влади президента. Тут, зокрема, публікували гострі матеріали про очільника держави та його оточення.
Крім того, Гонгадзе був автором документальних фільмів "Біль землі" (1993), "Тіні війни" (1994), "Колиска" (1995), "Охоронці мрії" (1996).
Архівне відео з Георгієм Гонгадзе: журналіст говорить про свободу вибору
16 вересня 2000 року Гонгадзе викрали, коли той повертався додому. До цього він сам повідомляв про те, що за ним стежили з кінця червня 2000 року.
2 листопада 2000 року під Таращею (Київська область) у лісі знайшли обезголовлене тіло, яке, як визнала ГПУ 3 вересня 2002 року, належало Георгієві Гонгадзе. Вбивство викликало значний резонанс як в Україні, так і за кордоном.
Посмертно журналіст отримав звання Герой України. На його честь названо проспект у Києві та вулиці в різних містах України. У залі Меморіалу загиблим журналістам вашингтонського "Музею новин" на скляній стіні викарбувано й ім'я Георгія Гонгадзе.
Поховали Гонгадзе лише у 2016 році / Фото Kyiv Post
Поховали тіло Георгія Гонгадзе 22 березня 2016 року у Києві у дворі церкви Миколи Набережного, прихожанином якої він був.
Справа Гонгадзе: основні деталі
Кримінальну справу за фактом зникнення Гонгадзе відкрили 17 вересня 2000 року – наступного дня після викрадення журналіста. Її розслідування взяв під особистий контроль Леонід Кучма.
28 вересня 2000 року лідер СПУ Олександр Мороз у Верховній Раді оприлюднив аудіозаписи, що згодом стали відомі як "плівки Мельниченка". Записи були нібито таємно зроблені в кабінеті Кучми майором президентської охорони Миколою Мельниченком.
На них президент з очільником МВС Юрієм Кравченком, генпрокурором Михайлом Потебеньком, очільником СБУ Леонідом Деркачем і головою президентської адміністрації Володимиром Литвином говорить про Гонгадзе, як про проблему. І наказує Кравченку "розібратися" з журналістом. У більш пізніх записах очільник МВС звітує про успішну виконану роботу.
Автентичність голосу Кучми підтвердили низка американських та європейських експертиз. Проте сам президент всі звинувачення категорично відкинув. Також неможливо довести або спростувати монтування записів через те, що їх здійснювали на цифровий диктофон.
15 травня 2001 року Леонід Кучма оголосив, що йому відомі імена вбивць журналіста. А наступного дня міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов заявив, нібито саме вбивство скоїли "з хуліганських міркувань" дві особи, які загинули у кінці 2000 року, і жодних політичних мотивів тут немає.
22 жовтня 2003 року генеральний прокурор Святослав Піскун підписав ордер на арешт начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС України, генерала Олексія Пукача.
29 жовтня 2003 року Кучма звільнив Піскуна і склад слідчої групи було змінено.
Олексій Пукач зізнався у вбивстві Гонгадзе / Фото AFP
У листопаді 2003 року Пукача відпустили з-під арешту під підписку про невиїзд. Він сховався від слідства.
У грудні 2004 року (під час Помаранчевої революції) Піскуна поновили на посаді, а Пукача оголосили у розшук.
1 березня 2005 року президент Віктор Ющенко офіційно заявив про затримання вбивць Гонгадзе.
4 березня 2005 року ексочільника МВС Кравченка знайшли мертвим на власній дачі під Києвом – подвійне кульове поранення в голову. Слідство назвало це самогубством. Однак є важлива деталь: за день до цього Піскун оголосив про те, що його підлеглі 4 березня збираються допитати Кравченка у справі Гонгадзе.
23 листопада 2005 року столичний Апеляційний суд розпочав розгляд кримінальної справи щодо ексспівробітників Департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки МВС Миколи Протасова, Валерія Костенка і Олексія Поповича, яких обвинувачували в убивстві Гонгадзе.
Щороку українці вшановують пам'ять убитого журналіста / Фото Kyiv Post
15 березня 2008 року причетного до вбивства Протасова засудили до 13 років за гратами (помер у колонії у березні 2015 року), а Костенка і Поповича – до 12 років.
21 липня 2009 року співробітники ГПУ та СБУ затримали Пукача. Слідство визнало його головним виконавцем убивства і він підтвердив свою безпосередню причетність до злочину.
У грудні 2010 року з Пукача зняли звинувачення в убивстві журналіста на замовлення, формулювання натомість змінили на "вбивство через особисті мотиви". Потерпіла сторона подала апеляцію з вимогою визнати злочин замовним і покарати замовників.
21 березня 2011 року ГПУ порушила кримінальну справу проти Кучми у рамках справи про вбивство Гонгадзе. Пізніше кримінальне провадження припинили. Як повідомляв ексзаступник Генпрокурора Ренат Кузьмін, це коштувало Кучмі мільярд доларів.
30 серпня 2011 року Пукач зізнався, що особисто вбив та перепоховав Георгія Гонгадзе (пізніше змінив свідчення, нібито зробив це "випадково") і назвав замовників злочину: Леонід Кучма, Володимир Литвин та Юрій Кравченко. Безпосередньо від останнього він отримав наказ вести спостереження і вбити журналіста.
29 січня 2013 року Печерський районний суд Києва виніс вирок Пукачеві: довічне ув'язнення.
До теми "У 20 років мої діти стали сивими": вбивця Гонгадзе звинуватив журналістів у бідах його родини
1 червня 2017 року Пукач заявив про тиск. За словами колишнього генерала, невідомі в масках обшукують його камеру та забирають ліки. Це він сприймає як вимогу надати потрібні покази.
11 вересня 2020 року адвокатка родини Гонгадзе Тетяна Костіна повідомила, що з матеріалів справи зникли слова Пукача про причетність Кучми та Литвина.
Справа досі не є закритою – замовників злочину так і не встановили.
Що відомо про родину Гонгадзе
Дружина журналіста, Мирослава Гонгадзе, у 2001 році переїхала до США, де отримала політичний притулок. Нині вона – телеведуча та очільниця української служби "Голосу Америки" у Вашингтоні.
У 2018 році стала однією з 27 стипендіатів програми Nieman Fellowship, за якою рік вивчала пропаганду та стратегії боротьби з нею в світлі нової ери російської дезінформації у Гарвардському університеті.
Журнал НВ включив Мирославу Гонгадзе до списку 100 найуспішніших жінок України.
Мирослава Гонгадзе / Фото Myroslava Gongadze, Fаcebook
У загиблого журналіста залишилися доньки-близнята Соломія та Нана, яким зараз по 23 роки. Як розповідала Мирослава Гонгадзе, доньки батька не пам'ятають – лише за фотографіями.
Соломія зараз живе у Лондоні, де вивчає глобальну політику та досліджує, зокрема, проблеми сучасних міст. У 2018 році дівчина потрапила до числа ста найкращих студенток університетів Великої Британії. Раніше, у 2015 році, була губернатором молоді штату Вірджинія.
Нана вивчала історію мистецтва у Вашингтоні, наразі працює у сфері комунікацій.
Доньки та дружина Георгія Гонгадзе у 2001 переїхали до США / Фото Myroslava Gongadze, Fаcebook
Мати загиблого журналіста, Леся Гонгадзе, померла 30 листопада 2013 року. Вона до останнього вірила, що Георгій живий і продовжувала його шукати, зокрема в Грузії.
"Справа Гонгадзе – це чітко прописаний сценарій, яким і ГПУ, і міліція слідують вже 12 років. Як я можу когось судити, якщо череп, який мені показали, не має ніякого відношення до мого сина: це не його зуби, я ж стоматолог, я знаю його зуби. Те ж із тілом: я знаю, що це не стопи Гії... Я розмовляла з людиною, яка бачила Гію за рік після його зникнення", – розповідала Леся Гонгадзе газеті "Сегодня" у січні 2013 року.
Також жінка зазначала, що за цей час нібито отримала три листи від сина, які були надіслані з Дніпропетровської області, однак з проханням нікому не показувати.
Сім'я Георгія Гонгадзе / Фото Myroslava Gongadze, Fаcebook
Свобода слова в Україні: яка ситуація сьогодні
Ця справа – не унікальна в історії сучасної України. Однак, її можна назвати найгучнішою з низки подібних. З журналістами, які виступали проти інтересів "сильних світу цього", жорстоко розправлялися і пізніше.
Так, 7 липня 2001 року у лікарні помер Ігор Александров – за декілька днів до цього його побили бейсбольними битами, після чого до тями журналіст так і не прийшов. Він працював телеведучим та головним редактором регіональної телерадіокомпанії у Слов'янську Донецької області. Висвітлював, зокрема, зв'язок місцевого криміналу з правоохоронцями та чиновниками.
Читайте також Убивця Гонгадзе може опинитись на волі: деталі
19 лютого 2014 року вбили журналіста газети "Вести" В'ячеслава Веремія, який писав на гострі соціальні теми, проводив розслідування та готував репортажі з Євромайдану. Саме за намагання сфотографувати озброєних "тітушок" чоловік поплатився життям – у нього стріляли, помер журналіст у лікарні швидкої допомоги.
20 липня 2016 року загинув журналіст "Української правди" Павло Шеремет. Його автомобіль підірвали у самому центрі столиці. Суд у цій справі триває, імена підозрюваних у скоєнні злочину названо. Однак, серед доказів є багато неточностей, які, на думку громадськості, вказують на те, що справу сфабриковано і до відповідальності намагаються притягнути невинних людей.
4 травня 2019 року у Черкасах розтрощили голову журналістові-розслідувачеві Вадиму Комарову. Він помер у лікарні. Медійник часто порушував резонансні теми та, за твердженнями колег, дратував у Черкасах "багатьох, хто має велику владу і великі гроші". Відомий низкою розслідувань про проблеми Черкас та області.
Україна – на 96 місці у рейтингу свободи преси:
Лише упродовж 2017-2019 років в Україні було зафіксовано 250 нападів на журналістів. За 2019 рік – 75 інцидентів. При цьому експерти зазначили, що атаки на медійників 2019 року супроводжувалися особливою агресією та жорстокістю. Також констатують: більшість нападів залишаються нерозкритими і правоохоронці цьому не приділяють належної уваги.
Від початку 2020 року в Україні зафіксували 49 інцидентів, пов'язаних із фізичною агресією та перешкоджанням журналістській діяльності.
У 2020 році позиція України в Індексі свободи преси, який укладає міжнародна організація "Репортери без кордонів", погіршилася. При цьому ми опинилися дещо вище у цьому рейтингу – зі 102 місця "перескочили" на 96 (зі 180). Як пояснюють експерти, за рахунок того, що в низці країн відбулися зміни на гірше.
Загалом Україна з 32,52 балами (найкращий показник – 0, найгірший – 100) опинилася між Ліберією і Мавританією. Відповідно, становище свободи преси у нас визначається як "проблематичне".
Яким був Георгій Гонгадзе і чому його вбили: