Пане В'ячеславе, Ви три роки займалися впровадженням інновацій на Північному космодромі, 19 років — створенням, управлінням та трансформацією бізнес-систем, а зараз Ви є викладачем Києво-Могилянської бізнес-школи. Як переходили від однієї сфери до іншої?
Я народився у Миколаєві. Після школи поїхав до Ленінграду, вступати до військово-космічної академії імені Можайського. А потім – офіцером проходив службу на Північному космодромі тодішнього СРСР. Там ми втілювали певні інноваційні проекти для монтажно-випробувальних комплексів, де, власне, збиралися ракетоносії разом з космічним апаратом і виводились на стартові майданчики.
У 1991-1992 роках вперше з’явилась можливість свідомого вибору для офіцера. І мій вибір був – вийти зі Збройних сил та повернутися на Батьківщину, в Миколаїв. Це були складні часи, потрібно було утримувати родину. І я вирішив піти у бізнес. Почав з торгівлі, потім став створювати власні проекти. Я й досі залишаюсь бізнесменом, власником декількох компаній, у тому числі в Європі.
А шість років тому на запрошення декана kmbs Олександра Саврука я приїхав до Києва для старту в новій ролі – викладача системного мислення і керівника Presidents‘ MBA, а згодом – заступника декана з MBA-програм.
У нашій державі, кажуть, є проблема з лідерами. Ми вибираємо наче когось успішного й активного, а згодом з'ясовується, що мислить він старими категоріями і діє "совковими" методами. Чи помічаєте Ви ці риси у лідерах, з якими працюєте?
Існують різні категорії лідерства. Хто такий лідер у традиційному радянському і пострадянському розумінні? Це харизматична особистість, яка може впливати на коло послідовників, заряджати їх ідеєю або чимось на кшталт ідеї (квазіідеєю), і за рахунок своїх здібностей тримати людей у власному енергетичному полі, забезпечувати певний рух. Це один тип лідерства.
Ми у kmbs вважаємо, що харизматичні спроможності – непогана річ, але не пріоритетна. Набагато важливішим є обов'язок і спроможність лідера створити ідею "по-крупному" – як складну нематеріальну структуру. І цю ідею адекватно донести до людей, які спроможні її втілити. І тоді вже не лідер веде послідовників завдяки своїм харизматичним якостям, а люди ідуть за ідеєю, захоплюються нею, у них "вмикається" відповідальність, ціннісна орієнтація. Ідея веде людей, і цей процес уже не залежить від безпосереднього контакту з лідером чи його особистих характеристик. Це лідерство іншого типу – системне.
Такі лідери є в будь-якій природній системі. Їхня кількість обмежена – лише 3-7%, але вони є. І говорити про брак таких людей навіть математично неправильно. Питання лише в тому – чи вони затребувані, чи є запит на подібну діяльність і подібні спроможності, чи є запит не просто на покращення, а на масштабні зміни.
У наших умовах покращення на 20-30% – це добре, але не вирішує проблему з майбутнім нашим і наших дітей. В нашому контексті покращення має бути в рази, а це вже трансформаційна логіка. І її здатні реалізувати лише системні лідери. Це і є базовий концепт Києво-Могилянської бізнес-школи. Спроможність мислити і впливати на ширші системи — це ядро наших МВА-програм.
Як змінився бізнес в Україні за останні 20 років? Чи наблизився він до європейського, чи ми йдемо своїм шляхом?
Зміни у бізнесі – це наслідок більш масштабних змін. Навіть наслідок другого порядку: адже бізнес змінюється, якщо змінюється країна, а змінити країну (чи світ, чи бізнес) неможливо, якщо не змінювати людей, які відповідають за ці системи. А як змінити людину? Використовуючи природні сили.
Людина – єдина істота у світі, яка може розвиватись. Але потрібно, щоб вона усвідомила це, захотіла, була вмотивована, а також – знайшла навчальне середовище, яке буде ініціювати такі зміни, виступати тригером, наповнювати простір речами іншої якості. У першу чергу, йдеться про спосіб мислення.
Не змінивши спосіб мислення — неможливо змінити бізнес. Його можна зменшувати чи збільшувати, він може пристосовуватись чи занепадати. Але сталий розвиток можливий тільки через зміну способу мислення лідерів, які взяли на себе відповідальність за певні системи – ресторани, школи, мережі магазинів тощо.
Пострадянський бізнес – однокроковий. Він мислить категоріями "як взяти з бюджету побільше, а віддати туди податків поменше". Але це, власне, і не бізнес, це схематичне процесування перерозподілу ресурсів. Така схема не діє в довгостроковій перспективі, вона має змінюватись. На перше місце має виходити генерування доданої цінності для споживача. А джерелом прибутку має бути наслідок взаємодії доданої цінності в продукті та потреб споживача. І чим якісніша ця комбінація – тим вища маржа компанії, її прибуток і перспективність. Але така система можлива тільки за умови іншого підходу, що вимагає системного та стратегічного мислення.
Наскільки легко лідери і бізнесмени навчаються такому мисленню?
Людина завжди прагне комфорту: фізичного, температурного, енергетичного тощо. А зміна способу мислення – це процес ламання певних стереотипів, некомфортний для будь-кого. Якщо людина це усвідомить, то їй буде легко і приємно боротися з собою.
До нас приходять люди, які мають на меті змінити світ навколо себе, а не тільки всередині своєї маленької системи "я і моя родина". Це дорослі, персонально мотивовані люди, які приймають рішення – я буду вчитися. Вони інвестують у свої спроможності, розширюють свої кордони. А, крім того, якщо їхні діти бачать, що батько чи мати йдуть навчатись у 40-50 років, – це ж найкраща інвестиція в дитину через власний приклад.
