Герої, роботу яких складно переоцінити – вони працюють із найціннішим – з життям. І поки росіяни намагаються знищити інфраструктуру українських міст, вони намагаються її врятувати. Поки окупанти випускають ракети по житлових будинках, рятувальники дістають з-під завалів людей і сподіваються, що їм вдалося вижити.

Увага Майже вся Харківська область деокупована, – Зеленський

До Дня рятівника 24 канал поговорив із харківськими героями – працівниками ДСНС про роботу під обстрілами, страх за життя колег і те, що допомагає не зупинятись, а продовжувати рятувати життя українців.

Олександр Вікторович Вовк – начальник караулу 9 пожежно-рятувальної частини Харкова розповів, що війна застала його у частині, а перезмінка скасувалась – довелось залишитись на роботі. Вже пів року, як ця зміна триває.

Коли почався обстріл Харкова, всі вже були на ногах. Тоді відразу було оголошено тривогу, вся частина прибула до розташування. Емоції були незрозумілі, ніхто не вірив. Усі сподівались, що це десь там, але не тут,
– пригадує Олександр.

Каже, що війна змусила переосмислити цінність життя. Бо найважче опанувати емоції хвилювання за особовий склад під час виїздів на виклики.

Пожежа у торговому центрі Барабашова стала для Олександра найважчим викликом. Масштаб горіння – понад 7 гектарів. Ця пожежа забрала життя його колеги, працівника 5-ої пожежно-рятувальної частини.

Гасити пожежу було складно, тому що не було водопостачання через перебиту водомережу. А така масштабна пожежа потребує багато води. Було задіяно багато техніки та особового складу. І емоційно було важко працювати під обстрілами,
– пригадує Олександр.

"Кожного ранку о 9 годині ми шикуємось і вшановуємо пам'ять всіх загиблих військових і, зокрема, наших колег, які загинули внаслідок військової агресії", – розповідає начальник караулу.

Олександр Подольський загинув під час гасіння пожежі на
Олександр Подольський загинув під час гасіння пожежі на ринку "Барабашово" / Фото ДСНС Харківщини

Емоційно працювати в розумінні, що наступний приліт може бути зовсім поруч – складно. Та рятувальники продовжують виконувати свій обов'язок.

18 квітня масової атаки зазнала центральна частина міста. Тоді Олександр Вовк з колегами потрапили під ворожий обстріл.

"Було понад 7 обстрілів. Масштаби пожеж були великі, тому що це житлові будинки, а у нас центральна частина міста – це повністю дерев'яні конструктивні елементи. Перекриття, стіни – усе дерев'яне. Тільки ми виїхали з пожежно-рятувальної частини, знову почався обстріл", – розповідає рятувальник.

Тоді він інстинктивно дав команду усім колегам покинути авто. Снаряди тим часом пролітали повз них.

Усі ховались, як могли – хто, де і які укриття бачив: за бордюр, просто на землю полягали. Можна сказати, що це був другий день народження. Один снаряд пролетів метрів за 100 від нас, другий – за 50 метрів. Тоді в голові крутилось, що третій снаряд вже вдарить безпосередньо по нас. На щастя, все обійшлось,
– пригадав він.

Коли ми запитали в Олександра, що він зробить після перемоги України, то відповідь отримали майже миттєво.

"Хочеться, щоб сім'я повернулась, вони зараз не в місті. Це буде найголовніша емоційна подія. Вони були за кордоном, тепер повернулись. І хоч є можливість відвідувати їх на вихідних, хочеться, щоб все було як раніше", – каже Олександр.

І додає, що головна радість – це життя.

Прокинувся і дай Боже, що живий. Це головна радість. І те, що хлопці живі-здорові. Це надихає працювати далі,
– наголошує рятувальник.

Про те, що війна згуртувала людей, нам розповів і Дмитро Керімов – заступник начальника 9 пожежно-рятувальної частини Харкова. Він теж був на роботі 24 лютого – саме перевівся в частину і це була його перша зміна.

"З 24 лютого життя всіх наших співробітників перевернулося. Ми частіше перебували на роботі, багато сімей працівників евакуйовані в інші області. Тож тепер більше часу перебуваємо в підрозділі. Живемо як одна велика сім'я", – каже Дмитро Керімов.

За його словами, зараз рятувальники намагаються більше приглядати один за одним, аби допомогти за першої потреби. Адже пожежі в час війни дуже відрізняються від довоєнних.

Кожен дивився один за одним, щоб у будь-якій ситуації допомогти. Під час викликів буває різне: повторні обстріли, обвалення конструкцій – це все загрожує нашому життю. Кожен виїзд зараз запам'ятовується. Це не буденні пожежі, як було до війни. Великі руйнування, багато людських жертв. Це все відкладається в пам'яті,
– зауважує він.

Дмитро не береться перераховувати пожежі та надзвичайні ситуації, які доводилось ліквідовувати під час війни – їх надто багато. Одна із наймасштабніших – у головному управлінні поліції Харкова. Рятувальники працювали над її ліквідацією понад добу.

Чоловік каже, що важкими також були пожежі на Салтівці – одночасно могли палати 2, 3, 4 дев'ятиповерхові будинки. Ба більше, росіяни завдавали повторних обстрілів під час того, як рятувальники ліквідовували пожежу.

"Ці всі пожежі дуже відкладаються в пам'яті", – наголошує Дмитро та додає, що попри усі масштаби і ризики повторних обстрілів, найголовніше його завдання – порятунок.

Рятувальники ліквідовують наслідки російських обстрілів / Фото ДСНС у Харківській області

"Бували випадки, що снаряд потрапляв у сходи, відбувалось їхнє повне руйнування, а ми за допомогою автодрабин знімали людей з вікон. Бо вихід з квартир був заблокований. Вони могли перебувати на 5, 6, 7 поверсі. І за допомогою автодрабин наші рятувальники піднімались до них і з вікон евакуювали", – розповідає Олександр.

Тому він зауважує, що перше завдання пожежників – порятунок та евакуація людей.

Головне – порятунок людей, а тоді вже гасіння пожежі. Життя людини – це завжди найважливіше, що нам треба зберегти,
– наголошує він.

Бували дні, коли в один день у Харкові ставалось до сотні пожеж, навантаження на працівників ДСНС – колосальне. Але вони витримали і продовжують боронити місто.

Самі ж рятувальники не скаржаться. Кажуть, усе чого хотіли, – це поспати 2 години поспіль.

Дмитро Керімов визнає, що найскладніше було в лютому – березні, у перші місяці війни.

Тоді Київський район зазнав дуже багато обстрілів, дуже великих втрат. Майже цілодобово ми перебували на виїздах, на ліквідації надзвичайних ситуацій. Після виїзду ми повертались до підрозділу і все що хотіли – це привести себе в порядок й поспати. Якщо виходило поспати 2 – 3 години поспіль, то це було дуже добре,
– розповідає Дмитро.

Однак, за його словами, бувало, що "тільки приїхали, привели себе в порядок, лягли відпочивати і знову обстріл, знову тривога, знову поїхали працювати".

Він розповідає, що бувало по 5 виїздів за день. Усе тому, що Київський район – це стара частина міста, всі будівлі дерев'яні. Коли снаряд потрапляє в одну з них, відбуваються дуже сильні пожежі. Потрібен великий запас води, багато людей, щоб ліквідувати вогонь.

"Слідчий комітет горів два дні тому, ресторан нещодавно – від закладу не залишилось нічого. Багато "прильотів" по житлових будинках. Зруйнований гуртожиток, де було багато жертв. Салтівка – руйнування у житлових будинках", – продовжує пригадувати найтяжчі виклики під час війни Дмитро.

Як показує практика, найчастіше стаються горіння верхніх поверхів – з 7 по 9. Це складно, тому що доводилось евакуйовувати багато людей. Вони самі просто не могли вийти. Наразі, на час війни, у місті залишилось багато людей похилого віку. Бували й лежачі, яких доводилось евакуйовувати власноруч. Порятунок цих людей вимагає багато зусиль,
– зазначив Дмитро

Тож після перемоги, усе про що мріє наш герой, – це відпочинок із сім'єю.

Найперше хочеться взяти свою сім'ю і поїхати на природу, на відпочинок, де не буде нікого. Тільки ти, сім'я, свіже повітря, гарний настрій і перемога. Обов'язково перемога,
– наголосив рятувальник.

Поміж усіх складностей та викликів, які ставить перед рятувальниками війна, є й радісні моменти. Взимку харківські працівники ДСНС під час гасіння пожежі в одному із житлових будинків врятували кролика.

"Він у нас три тижні прожив, ми зробили йому клітку, купили корм. Потім сюжет про його порятунок побачили власники тварини. Якщо не помиляюсь, дружина була за кордоном, приїхав чоловік і забрав кролика. Вони були раді, що тварині вдалось врятуватись", – каже Дмитро.

Кролик дивом врятувався, але зазнав пошкоджень. Йому трошки підпалили вусики, лапку.

Ми його знайшли у воді, це була зима. Одні вушка стирчали. Ми його відразу винесли на вулицю і передали водієві. Той його засунув під бушлат і грів три години, поки ми займались ліквідацією пожежі. Вигадали йому ім'я Лакі,
– додає рятувальник.

Врятований кролик Лакі / Фото ДСНС у Харківській області

Дмитро каже, вони сподівались, що Лакі буде улюбленцем в підрозділі, символом. Та коли побачили, як хвилюються господарі, повернули тваринку, щоб він далі жив з сім'єю.

Коли розумієш, що тебе і твою країну боронять люди, які цінують кожнісіньке життя, то віриш, що це життя таки переможе темряву. Коли дивишся в очі цих героїв, відчуваєш силу та спокій. Рятувальники – герої без зброї. Люди з великим серцем. Мужність кожного з них – це наша надія на майбутнє. Дякуємо за захист!

Більше про це – емоційна розмова з рятувальниками Харкова: дивитись відео