З вечора неділі у Києві повалили пам’ятник «вождю світового пролетаріату» В.І. Леніну. Повалили, як видно було з репортажів телевізійників, самі пролетарі. Бо хто ж іще робить революції як не ті кому немає чого втрачати? Це, на диво викликало стільки емоцій та бурхливих обговорень, що мимоволі починаєш вірити в езотерику злих духів та інше вуду.
Нагадаю, нещодавно одна екстремістська організація повалила хреста біля Жовтневого (яка іронія) палацу. Повалили хрест у не менш брутальний спосіб і реакція «іміджеборців» була доволі в’ялою, «імідж України» тоді хвилював їх значно менше.
А ще, варто пригадати, ті знаменні дні, коли демонтували пам’ятник тому ж таки «вождю» у Львові: з’ясувалось, що постамент – з чорного граніту – це надмогильні плити з єврейського кладовища неподалік, тільки написами всередину.
Ось таке, товаришу Добкін, вандалізм є суттю ленінізму - найбрутальніший вандалізм над мертвими і живими! Ви це знаєте напевно, але шкода, що не з книжок Солженіцина та Буніча. Не сумніваюсь, «вісь зла» мусіла пронизати вас особисто чи когось із вашої родини… Можливо ваша історія як історія мільйонів жертв Голодомору і у вас промовляє Стокгольмський синдром?! А можливо, хтось із ваших предків «розкуркулював» або й «на багнетах» ніс радянську владу в Україну? Не бійтесь зізнатись, це ж краще ніж тримати у собі. Ми не несемо відповідальності за помилки предків, якщо усвідомлюємо їх.
Але тільки не говоріть з ненавистю до свого народу, до людей, які просто Є, а ще дужче не боготворіть з пієтетом, незбагненним трепетом та страхом ідолів війни і смерті!
Зрештою, усе що ми можемо для вас зробити, це просити у Господа пробачення, молитися за вас. А що з іншого боку? Не сумніваймось – духи зла відімстять за своїх, духи зла – це і є ненависть до люду христового, це і є помста. Зрештою, вони вже мстять, прикриваючись солодкими словами про справедливість та закон, складеними пальцями у молитовному поклоні й з іронічними посмішками при згадці про людей та Бога.
Й на насамкінець, прекрасна кінематографічна робота Вольфганга Беккера із назвою «Гуд бай, Леніне» викликала щирий інтерес в європейської публіки, а особливо у Східній Європі. Так, нащадки сарматів, готів та гунів добре відчували іронічну лінію фільму, й зараз, коли їхні ЗМІ показують кадри повалення монумента Ілліча у Києві, вони вдоволено усміхаються й про себе промовляють «Гуд бай, Леніне». До цього годі щось додати, хіба що титри й напис Геппі Енд.