Лише 2 вересня відбулося формальне підписання паперів, які поставили крапку. 24 Канал розповість про все це трохи докладніше.
Чому Японська імперія похитнулася, але воювала не менш завзято?
14 серпня 1945 року союзники почули новину, яка мала б принести полегшення – Японія офіційною нотою оголосила про капітуляцію. Але це не обірвало кровопролиття миттєво. Між рішенням японського керівництва, його оприлюдненням і остаточним підписанням, яким завершили Другу світову війну, проліг ще кривавий коридор із боїв, саботажу, відчаю та фанатичної відмови частини військових прийняти поразку.
Насправді навіть ще до формального оголошення Японія передала декларацію про капітуляцію союзникам через послів – це було 10 серпня. Тим часом сутички тривали між японськими та радянськими військами у Маньчжурії, а також між японськими та американськими силами у південній частині Тихого океану. Гірка суперечність останніх днів війни у тім, що політичне рішення вже було ухвалене, а воєнна машина продовжувала вбивати за інерцією.
Саме рішення про капітуляцію визрівало у Японії на тлі катастрофи, яка зламала керівництво морально й стратегічно. Після руйнівних атомних бомбардувань Хіросіми та Нагасакі імператор Хірохіто на розколотій навпіл Військовій раді виступив голосом, який став вирішальним – і рада погодилася на капітуляцію за вимогами, виробленими на Потсдамській конференції. Відмова від боротьби була не простим кроком – це був удар у серце імперської гордості, яка десятиліттями годувала мілітаристську пропаганду.
І все ж навіть після цього Японія не перетворилася миттєво на країну тиші. Ввечері 14 серпня радіо повідомило, що зранку буде оголошено Імператорський рескрипт, який приймає умови капітуляції – його записали заздалегідь. Але звістка виявилася для багатьох шоком – і понад 1000 японських солдатів уночі штурмували Імператорський палац у спробі знайти запис та не дати йому вийти в ефір. Напад відбили, але сам факт його здійснення вражає – частина армії готова була розірвати власну державу, лише б не визнавати поразку.
Як вдалося примусити до капітуляції Японію у Другій світовій війні: дивіться відео IstoriyaBezMifiv
Чому остання сторінка Другої світової війни була такою кривавою?
Під ранок 15 серпня, коли новина про капітуляцію вже ширилася світом, генерал Анамі – член Військової ради, який найрішучіше виступав проти – покінчив із життям. У цьому трагічному жесті сконцентрувалися і культ честі, і безвихідь, і глибина краху державної міфології, яку роками будували на ідеї безумовної воєнної переваги.
Саме тому останні дні перед кінцем війни не були схожі на мирне полегшення. Це був нервовий, ламкий, небезпечний момент, коли старий порядок ще тримався на страху та інерції, а новий вже вимагав прийняти принизливу, але нескасовну реальність. Історики недарма наголошують, що капітуляція Японії була не одним актом, а процесом, який проходив крізь внутрішній спротив, ізоляцію рішень і спроби зірвати неминуче.
Кров у серпні 1945 року проливалася не лише через інерцію фронтів, а й через те, що війна в Тихому океані давно втратила межі звичайного воєнного конфлікту. Вона стала війною виснаження та помсти. Навіть коли оголошення про капітуляцію вже стало публічним, японські частини у різних районах продовжували чинити опір, а союзники не одразу могли припинити бойові дії всюди одночасно.
Важливо й те, що формальну крапку в цій історії поставили не 14 чи 15 серпня, а лише 2 вересня, коли в Токійській затоці на борту американського лінкора USS Missouri формально підписали акт капітуляції. І, відверто кажучи, досі для одних це день перемоги, а для інших – день приниження і день смерті.