20 вересня ж увійшло в історію Кавказу як день, коли спрацював детонатор однієї з найнебезпечніших геополітичних мін, закладених комуністичним режимом. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Чому рішення 1920-х років стало каталізатором війни наприкінці століття?
Того дня, 20 вересня 1990 року, офіційна та чинна Рада народних депутатів Південно-Осетинської автономної області, яка входила до складу Грузинської РСР, здійснила вкрай радикальний крок. Вона проголосила створення "Південно-Осетинської Радянської Демократичної Республіки". Це міг бути лише локальний політичний демарш, але він став початком трагедії, яка на десятиліття перетворила квітучий гірський регіон на зону відчуження, крові та зламаних доль.
Щоб зрозуміти природу вибуху 1990 року, слід згадати архітектуру радянської держави. Більшовики, захопивши незалежну Грузію у 1921 році, застосували класичний імперський принцип "розділяй і володарюй" – вже у 1922 вони створили Південно-Осетинську автономну область всередині Грузії. Західна історіографія називає цю систему "матрьошковим федералізмом".
Ця автономія не мала на меті захист культурних прав меншин, як це декларувалося. Вона була інституційним гачком, зашморгом на шиї Тбілісі – кордони області креслили у московських кабінетах абсолютно довільно, часто розрізаючи єдині економічні та географічні зони. Москва свідомо конструювала етнотериторіальні утворення так, щоб у разі спроби союзної республіки (Грузії) вийти зі складу СРСР, центральна влада могла миттєво активізувати сепаратистські рухи всередині неї.
Південна Осетія стала ідеальною міною уповільненої дії. І довгими десятиліттями цей механізм залишався у тіні тоталітарного контролю – аж поки хватка Кремля наприкінці 1980-х не ослабла.
Цікаві факти про майже забуті війни у межах Росії, зокрема й у Південній Осетії: дивіться відео Caesarius
Як події 20 вересня 1990 року запустили незворотну ланцюгову реакцію?
На зламі десятиліть, 80-х та 90-х, Грузія переживала потужний сплеск національного відродження. Рух за незалежність, очолюваний Звіадом Гамсахурдіа, набирав обертів, проте патріотична риторика Тбілісі часто набувала радикальних форм, що викликало паніку серед етнічних меншин.
Відчуваючи загрозу своєму статусу, південноосетинська політична еліта вирішила зіграти на випередження, шукаючи захисту у консервативних колах Москви. Відтак і пішла на проголошення "республіки" 20 вересня 1990 року. Осетинські лідери заявили про підпорядкування безпосередньо центру, ігноруючи Тбілісі.
Реакція грузинської влади була блискавичною і безкомпромісною – у грудні Верховна Рада Грузії повністю скасувала автономію Південної Осетії. Політичний діалог було знищено – на його місце прийшла мова барикад, нічних обстрілів та етнічних чисток. Почалася війна 1991 – 1992 років, яка супроводжувалася жорстокістю з обох боків, спаленими селами та десятками тисяч біженців.
Ось так спрацювала міна, закладена радянською владою у 1920-х, і сьогодні ми бачимо її кривавий спадок. Події 1990 року стали прелюдією не лише до конфлікту початку 90-х, але й до російсько-грузинської війни 2008 року. Міжнародна спільнота – ООН, ЄС та США – визнає Південну Осетію територією Грузії, яка перебуває під незаконною окупацією. Проте реальність інша, і шрами її глибокі.