Рішення миттєво перетворилося на політичний вибух і стало прологом до Суецької кризи – однієї з найнебезпечніших міжнародних драм епохи холодної війни. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.
Чому Суецький канал був не просто водною артерією, а нервом імперій?
Суецький канал ще задовго до 1956 року був більшим, ніж інженерною спорудою. Це була блискуча, але нервова артерія світової торгівлі, через яку текли нафтові потоки, колоніальні амбіції й геополітичні підозри. Формально Єгипет залишався власником землі, але компанія, що керувала каналом, була переважно у французьких і британських руках.
Будь-який рух навколо Суецького каналу одразу зачіпав інтереси щонайменше двох європейських держав, які ще не встигли остаточно змиритися зі згасанням своєї імперської епохи. Для Каїра ж тут мовилося не тільки про престиж, а й про великі гроші.
США і Велика Британія 20 липня 1956 року відкликали фінансову підтримку проєкту Асуанської висоти. На той момент рішення щодо Суецького каналу набуло значної ваги – новообраний президент Єгипту Гамаль Абдель Насер шукав фінанси, суверенітет і символічну перемогу водночас. Такі комбінації часто вибухають досить гучно.
26 липня 1956 року Насер виступив в Александрії й оголосив про націоналізацію Suez Canal Company, а єгипетські посадовці вже в момент його промови перебирали адміністрацію й управління на себе. Президентський указ набув чинності негайно, а єгипетський уряд закріпив це як закон.
Найцікавіше про Суецьку кризу 1956 року: дивіться відео EpichistoryTv
Націоналізація Суецького каналу: як один день змінив тон усієї епохи?
Єгипетська позиція, як наголошувалося згодом у матеріалах ООН, зводилася до того, що націоналізація стала відповіддю на суверенне право країни розпоряджатися власним об'єктом, а не чимось подарованим із Європи. Та на той момент Лондон і Париж прочитали це як удар, як виклик на дуель.
Для Британії та Франції це рішення означало не просто втрату доходу чи контрольного важеля. Це був символічний ляпас по післявоєнному престижу, який і без того вже хитався. Суецький канал для них був частиною козирної карти впливу, і коли Насер забрав його в єгипетську юрисдикцію, у європейських столицях це сприйняли як небезпечний прецедент: якщо Єгипет може це зробити, то хто наступний?
Тож нічого дивно, що виникла Суецька криза, яка швидко вийшла за межі суто регіональної суперечки. Бо ж Суецький канал був ключовим маршрутом для торгівлі та енергетики, і будь-яка його блокада або силові дії там зачіпали світову економіку. Це змушувало дипломатів заговорити про нову світову війну – без пафосу, але з холодом у голосі.
А проте Британія, Франція та Ізраїль таки здійснили військове втручання проти Єгипту, намагаючись повернути контроль або принаймні зламати виклик Насера. Та ця авантюра не повернула вчорашній день, а навпаки – показала, що епоха прямого колоніального диктату добігає кінця.
Усе закінчилося повною політичною перемогою Єгипту, який зберіг контроль над Суецьким каналом. Агресори ж були змушені відступити під спільним жорстким тиском із боку США, СРСР та перших в історії миротворців ООН.