Ховали борошно у волоссі, аби прогодувати дітей: чуттєва історія родини, що пережила Голодомор
Голодомор – це злочин комуністичного тоталітарного режиму, ціна якого була надто великою. Мільйони українців замордували, мільйони не вижили. На жаль, з кожним роком очевидців геноциду стає все менше. Однак спогади про тяжку боротьбу з голодом несуть їхні діти та онуки.
Такі спогади зберіг і Юрій Григор'єв з Черкащини. Він поділився з 24 каналом історією своєї родини в рамках проєкту "Голод і мор: пам'ять поколінь".
Важливо "Помру, але в колгосп не піду": актор Ігнатуша розповів, як вижила родина мами в Голодомор
Їли все, що могло жуватись
Прабабусю Юрія звали Тетяна. Вона жила у селі Вербівка, що під Городищем.
Вона особисто мені розповідала історію. Щасливий, що застав її живою,
– зізнається Юрій.
У часи Голодомору Тетяні було близько 12 років. Попри страшний голод і брак сил, вона з братами й сестрами все одно ходили до школи. Коли йшли додому, звісно ж, хотілось їсти. По дорозі збирали і їли каштани, траву, – те, що могло жуватись. Тетяні запам'ятались калачики – це трава із невеликими зеленими кульками.
Юрій каже, що загалом люди тоді їли дійсно все. Навіть шкіряні ремені й черевики, мишей, щурів, а також отруйні гриби. Котів і собак у 33-му році на вулицях сіл вже було не знайти.
"Миші вважались делікатесом. Бо це щось живе", – зазначає чоловік.
Борошно у волоссі рятувало життя
Маму Тетяни звали Настя. Жінка намагалась щось вигадати, аби прогодувати дітей. Проте всю їжу забирали так звані "комнезами" (Комітет незаможних селян – 24 канал). Вони приходили 2 – 3 рази в тиждень та витрушували комори людей. Могли залишити десяток картоплин, однак це був мізер. Казали, мовляв, беруть їжу на потреби інших сіл тоді, коли вона згнивала на складах.
Зверніть увагу! Голод створювали штучно. Відомо, що механізмом Голодомору були непосильні "хлібозаготівлі", занесення районів, населених пунктів, колгоспів, сільських рад на "чорні дошки", ізоляція території України спеціальними озброєними загонами, військовими частинами та міліцією, обмеження вільного пересування селян. Метою комуністичного тоталітарного режиму було знищення українців.Прапрабабуся Юрія, Настя, щоб вижити, вдавалась до хитрощів. Вона мала специфічну зачіску: заколювала волосся ззаду та ховала там борошно від комнезамів. Хоча бабуся наголошувала: все робилось під страхом. Якби побачили, покарання було не уникнути. Тоді, за словами Юрія, у Вербівці жінкам за такі дії загрожувало ув'язнення. Однак в інших українців покарання були значно жорсткіші.
Тетяна з Вербівки / Фото Юрія Григор'єва
Авторка проєкту – керівниця відділу новин сайту 24 каналу Наталя Боднар.
Найсмачніші млинці
Коли Тетяна з братами й сестрами прийшли додому, мати наготувала їм повну тарілку млинців – з борошна, яке заховала у зачісці.
"Припускаю, що вона вичекала той момент, коли вони не прийдуть перевіряти та приготувала", – додав Юрій.
Тетяна розповідала, що діти були фанатично голодні. Прибори навіть не брали – їли жменями. Від цього дуже боліли животи, оскільки про нормальне харчування тоді не мовилось. Було складно перетравити.
Але вони їли, бо не знали, коли наступний раз буде така можливість... Вона каже, що ми це пережили та почали цінувати більше те, що мали. До того періоду їжа була чимось буденним. А потім їжа стала дорогоцінністю,
– передає спогади чоловік.
Юрій додає, що, коли прабабуся розповідала цю історію, не могла стримати сліз. Вона показувала руки, як їли ті млинці, й плакала.
Методика "борошно у волоссі" була не тільки у Вербівці
Іншу прабабусю Юрія звали Надія. Вона народилась у селі Росохватка Катеринопільського району вже під час Голодомору. Матір Надії звали Марта.
"Здивувався, коли почув, як вона (Марта – 24 канал) їжу зберігала – так само, у волоссі. Тобто відстань між ними 80 кілометрів, але методика та сама", – розповідає чоловік.
Тільки вона ховала не борошно, а коржі. Таким чином вдавалось прогодувати дітей. Щоправда, цій сім'ї пощастило більше, оскільки вони мали мішечок цукру. Спочатку Марта хотіла обміняти його на хліб, але сусіди радили не робити цього. Бо хліб може набрякнути в животі й людина опухне. Тому вирішили розмішувати цукор з водою й пити. Хоч якась енергія.
Сім'я Марти з Росохватки / Фото Юрія Григор'єва
До теми Діти ловили горобців, виривали пір'ячко та їли: моторошні спогади очевидців Голодомору
"Як сценарій з фільму жахів"
Юрій раніше викладав історію у школі. Він зізнається, що "коли говорили з дітьми про Голодомор, виглядало, як сценарій з фільму жахів". Однак тоді це була буденність.
За переказами бабусі, в той час по селі лежали люди: непритомні чи мертві. Проте за півтора року жителі села до цього звикли.
Йшла вулицями...Якщо перші місяці пробували щось допомогти, то потім і сил не було допомагати,
– переказувала бабуся.
Найстрашніше, що під час геноциду українців траплялися випадки канібалізму. Юрій наголошує, що у ХХ столітті – це нонсенс. Однак такі страшні випадки були і в його родині.
У прабабусі чоловіка була двоюрідна сестра. Імені не пам'ятає. Вона мала дитину, а в її чоловіка була інша дитина. То жінка, аби врятуватись, працювала у колгоспі, де давали харчі. Щоправда, їжу носила тільки своїй дитині, чужій – ні.
"І та дитина померла. Її зварили та з'їли. Я дізнався, що випадки канібалізму були навіть серед моїх родичів", – розповідає Юрій.
Люди конали на вулицях / Фото ілюстративне, з виставки "Розсекречена пам'ять: Голодомор 1932 – 1933 років в Україні"
Все життя прабабусі забивали повні комори запасів
Чоловік наголосив, що Голодомор серйозно вплинув на світогляд бабусь й дідусів, їхніх дітей, тобто його батьків, і відповідно на нього. Бабуся все своє свідоме життя, за часів вже незалежної України, забивала повні комори запасів.
Як не пшеницею, то консервами, мішками. Питаю "для чого це все треба? Такі запаси"... "Бо може бути голод". Тобто все своє свідоме життя вони розуміли, що голод може догнати,
– розповів чоловік.
Не дозволяли також, аби їжа пропадала за столом. Не могли дивитись, як людина перебирає харчами чи недоїдає. Казали: "не вигадуй, а їж. Бо раніше й такого не було". Для них життя після Голодомору поділилось на "до" та "після". Світогляд змінився назавжди.
Применшена статистика
Обмірковуючи наслідки Голодомору, Юрій зазначає, що статистика не враховує всіх жертв геноциду. Наприклад, людей, які потім захворіли на виразки, розстріляних чи тих, хто помер у в'язниці. Він додає, якщо протягом наступних років наше населення могло б зростати, то навпаки був спад. Коли людина голодна, вона не думатиме про політику.
"Ця трагедія відштовхує нас від цивілізації… Якщо ми це пережили, я вважаю, ми – непереможні... Нашу націю навіть голодом не зламати. Нам все по силі", – резюмує Юрій.
Пам'ятаймо жертв Голодомору-геноциду 1932 – 1933 років. У пам'ять про понад 7 мільйонів вбитих українців закликаємо усіх "Запалити свічку пам'яті", поставити її на підвіконні о 16:00 27 листопада та вшанувати загиблих хвилиною мовчання.