Ви усі уже, мабуть, бачили цей ролик про хронологію брехні Путіна.
Усього рік знадобився йому, що дійти від заперечення до визнання факту російської агресії. Насправді, йому знадобилось навіть менше, адже останній запис у цьому ролику було знято по гарячим слідам. А опубліковано значно пізніше, як й інтерв'ю для фільму "Крим. Шлях на батьківщину".
Читайте також: Ракети Путіна: чи здатна Росія обійти американську систему протиракетної оборони
15 березня 2015 року в ефірі телеканалу "Росія 1" відбулась презентація цього фільму. Саме кіно доволі нудне. Фактично, це 2,5 години кисельовських штампів про "правосєків", "бандерівців", самостворену самооборону Криму і злих лідерів кримських татар.
Автором фільму став Андрій Кондрашов – старий російський воєнкор, який знімав сюжети в Інгушетії, Осетії, Чечні, Таджикистані, Афганістані та на Балканах. Зйомки тривали 8 місяців в Севастополі, Форосі, Сімферополі, Керчі, Ялті, Бахчисараї, Алушті і ще 10 населених пунктах окупованого Криму.
Його героями стали важливі для Кремля учасники кримських подій. І, звичайно, першим, про кого пішла мова, був Янукович. Із цікавого – у цьому місці Путін сказав, що по дзвінкам колишнього президента України вони відслідковували його місцезнаходження, чим вкотре підтвердив тісні зв’язки СБУ часів Януковича з ФСБ.
Далі була зворушлива історія про те, як Путін послав за Януковичем вертольоти, які змогли знайти його кортеж тільки після того, як Путін попросив їх поморгати вертольотам дальнім світлом фар.
Одразу за цим починається трагічна історія про спалений "правосєками" автобус. Історія така дійсно мала місце, там дійсно спалили автобус, який віз кримських "тітушок" у Київ. Але у фільмі до цієї історії додали кілька деталей: про вбивства, примуси співати гімн України та скло, яке начебто змушували їсти.
Читайте також: Чому Донбас зараз став більш дотаційним, ніж був до війни
Організація "Стопфейк" перевірила ці твердження, і виявилось, що дані про убивства були заперечені МВС, МОЗ та свідками подій. Версію про сім загиблих почали розганяти російські ресурси уже у квітні 2014го, через півтора місяці після самих подій.
За цим фейком було іще кілька: про ультиматум Сімферополю, в якому Київ вимагав від нього знести пам’ятник Леніну. Причому ультиматум цей звучав іще до спалення автобуса, яке відбулося 20 лютого, а отже від влади Януковича, яка на той момент іще не втекла. Була брехня про те, що у Севастополі ніколи не було українських шкіл. Про дідуся, якого розірвав натовп, хоча в реальному світі він помер від серцевого нападу. Ну і звичайно, звичайно там був канонічний фейк про "потяг дружби". Якщо ви не в курсі, то це стара байка. Жителі Севастополя чекали на потяг "бандерівців", які неодмінно приїдуть їх убивати у 1991-му, 2004-му та звісно – 20014-му.
Як це часто буває, роботу російських пропагандистів полегшив український політик.
Але Мосійчук ту дурницю сказав та забув, а для росіян це уже доказ існування міфічних "бандер", які хочуть їх убивати. Щоб захиститись від "бандер", севастопольці почали гуртуватись, організовуватись та робити собі амуніцію. Наприклад, ось цей коваль, за словами авторів, за кілька ночей зробив сотні щитів для своїх ватних друзів.
Не складно вгадати, що було далі. "Потяг дружби" приїхав порожній і з запізненням. Бо "бандери" злякалися і втекли з потягу, зупинивши його на кілька годин, щоб вивантажити з нього "тонни зброї".
Чомусь "потяги дружби" у російській міфології ніколи не доїжджають до пункту призначення. Як і міфічні "бандери", яких ніколи не показують.
Далі у фільмі будуть історії про фейкових героїв. Наприклад, історія про українську військову вантажівку, яка намагалася прорватися на територію Криму, з якої у цей самий час намагалися поїхати сотні українських військових вантажівок. Про наляканий американський крейсер, який так злякався російських ракет, що став малювати цифри. Про генеральне консульство США, яке надсилало нашим військовим у Криму гроші.
Відкрию вам секрет. В Україні не було генерального консульства. Але це дрібниці. Хочете дійсно круту історію? Поїхали!
Це відео про події біля водосховища.
Завершувався фільм у тому ж дусі – переможними реляціями про єднання Криму з Росією і перемогою над "правосєками" в окремо взятій Керчі.
Зрозуміло, що після того, як у Росії заборонили продавати книжку "Закони логіки" через те, що вона видавалась коштом Фонду Сороса, на внутрішньому ринку Росії цей фільм мав шанси на успіх.
Президенту Росії, правда, довелося фактично дати свідчення проти себе, визнавши свою особисту провину у тих подіях. Але то нічого.
Читайте також: Три роки по смерті Нємцова: хто та чому вбив Бориса Нємцова
Взагалі фільм вийшов нудний. І навіть з підтримкою кремлівських ботів він отримав рейтинг 3,1 з 10 на IMBd. Наступна, і уже художня, спроба розповіді про ті події набрала 3,6 з 10 на тому ж IMBd.
Ну щоб ви могли порівнювати – стільки набрав фільм Кіборги.
А взагалі колись у Криму знімали хороше кіно – "Кавказька полонянка", "Людина з бульвару Капуцинів", "Асса". Росіяни там зняли свою "Дев’яту роту". Ну а зараз, зараз там знімають ось такий пропагандисткий непотріб, завдання якого переконати росіян, що окупація Криму була їм вигідна. Що санкції та міжнародна ізоляція варті украденого регіону, який за рівнем дотаційності займає горде місце між Інгушетією, яка забезпечує себе аж на 13%, і Чечнею, якої вистачає на 18%. І, на жаль, так триватиме іще деякий час. Час, який нам знадобиться, щоб відвоювати Крим назад і відновити історичну справедливість, про яку росіяни так багато говорили у своєму фільмі.