Переговори в Абу-Дабі можуть стати черговою спробою знайти шлях до завершення війни, однак сам факт участі високопосадовців ще не означає, що Росія готова до компромісів. Москва продовжує наполягати на територіальних поступках з боку України, а американська формула миру з гарантіями безпеки викликає запитання щодо справжніх намірів адміністрації Дональда Трампа. Водночас недостатня участь Європи у переговорному процесі може створити додаткові можливості для тиску на Київ.
Професор міжнародної політики Інституту Клінтона Університетського коледжу Дубліна Скотт Лукас в інтерв'ю 24 Каналу пояснив, чому підвищення рівня російської делегації не свідчить про готовність Кремля до миру, які небезпечні сигнали містить американський план врегулювання та чому Україна не повинна погоджуватися на обговорення поступок НАТО. Також професор оцінив роль Європи у переговорах, пояснив, як Стівен Міллер впливає на політику Трампа та чим може обернутися посилення його позицій у Білому домі.
популярні відео
Переговори в Абу-Дабі, американська формула миру та ризик тиску на Україну
Чи означає поява в російській делегації переговорників більш високого рівня, що Москва справді готова до серйозних домовленостей? Чи, навпаки, це лише спроба нав'язати Україні неприйнятні умови?
Я б почав із головного: якщо Росія не погоджується на припинення вогню по нинішній лінії фронту, то жодного прориву не буде. Не може бути жодного політичного прориву, якщо Москва наполягає на тому, що їй мають віддати решту Донецької області, фактично весь Донбас, і ще й визнати це юридично. Це неприйнятно.
Якщо росіяни приїжджають лише для того, щоб повторити цю умову, то не має значення, хто саме там присутній – чи то заступник міністра закордонних справ, чи сам міністр, чи навіть Путін.
Ми знаємо, що українську делегацію на переговорах в Абу-Дабі очолить Рустем Умєров як фактичний керівник напряму нацбезпеки. Також буде старший склад команди президента Зеленського, зокрема Кирило Буданов.
Професор Скотт Лукас про загрозу переговорів з Росією: відео
З російського боку є розмови про те, що Москва надсилає двох заступників міністра закордонних справ, і один із них – Сергій Рябков – раніше на таких зустрічах не був. Тому всі питають: чи означає це, що Кремль ставиться до переговорів серйозніше, і чи є шанс на прорив?
Але відповідь така: навіть якщо Рябков там буде, жодного прориву не буде без базової згоди Росії на припинення вогню на нинішніх лініях фронту. Усе інше – другорядне.
Важливо! Кирило Буданов підбив підсумки тристоронніх консультацій в Абу-Дабі за участі України, Росії та США. Попри складний діалог, сторонам вдалося досягти вагомого прогресу у звільненні українських полонених. Також Київ продовжує вимагати дієвих гарантій безпеки для досягнення тривалого миру.
У нас з'явився ще один важливий сигнал щодо американської позиції – через довгий допис Джареда Кушнера, у якому він виклав п'ять елементів врегулювання. Але головне, що там є, – це формула взаємних гарантій безпеки.
На перший погляд це звучить непогано. Але проблема в тому, що саме так Кремль формулював свої вимоги перед вторгненням у лютому 2022 року: мовляв, "наша безпека під загрозою", отже НАТО має дати гарантії. Насправді це означало, що Північноатлантичний альянс мав би відступити, змінити свою військову позицію, особливо у Східній Європі, країнах Балтії та частині Центральної Європи. Це був не взаємний процес, а кремлівська вимога.
Якщо на переговорах у вівторок і середу не буде належного європейського представництва, тоді Україна і Росія разом зі США фактично говоритимуть через голову Європи. Я розумію, що там може бути французький представник, але важливо, який саме у нього статус: повноцінний учасник чи просто спостерігач збоку. І чи достатньо цього? Чи не має бути більше ніж один європейський представник?
Є третій, і, мабуть, головний момент. У дописі Кушнера йдеться, що гарантії безпеки мають спиратися на визнання суверенітету та територіальної цілісності держав. Але що це означає на практиці? Чи ви, пане Кушнер, фактично просите Росію припинити окупацію України? Бо як Україна може бути суверенною, якщо російські війська там залишаються безстроково?
Кушнер не торкається питання російської окупації і не говорить про припинення вогню по нинішній лінії фронту. Тому перше питання на цих переговорах має бути не про територіальні претензії Росії і не про її гарантії безпеки. Перше питання таке: чи готові ви припинити вторгнення і поважати суверенітет та територіальну цілісність України?
Якщо Рябков приїде лише для того, щоб заявити: "Ви маєте віддати Донбас", то це не переговори. Україна в такій ситуації має бути дуже жорсткою, особливо якщо є обмежене європейське представництво. Отже, головне питання тут не в рівні російської делегації, а в тому, чи погодиться Росія починати з припинення вогню по нинішніх лініях. Якщо ні – ці переговори приречені.
НАТО, перегрупування військ і "подарунок" Путіну
Але якщо ми говоримо про НАТО, то Путін хотів би повернення до кордонів 1997 чи 1998 року. Якщо навіть обговорювати зміну військової позиції, наприклад перекидання американських військ із Латвії чи Естонії до Німеччини, хіба це не було б ще однією великою поступкою? Це ж подарунок Путіну, який він міг би подати як велику дипломатичну перемогу над НАТО.
Звісно, якщо НАТО фактично скаже: "Ми повністю змінюємо свою військову позицію в обмін на те, що ви зупините вторгнення", це буде величезна поступка. Але я хотів підкреслити інше: перш ніж доходити до таких питань, росіяни мають відповісти, чи вони взагалі готові зупинити війну. Якщо вони кажуть: "Давайте спочатку обговоримо, де стоятиме НАТО", – я відповім: добре, але спершу припиніть вторгнення.
Після допису Кушнера з'явилися повідомлення від американських посадовців про можливе відновлення формату Ради Росія – НАТО. Теоретично це може бути механізм, у межах якого сторони обговорюють питання, що турбують обидві сторони, і через це можна виробляти гарантії безпеки.
Але американці не пояснили, що саме мають на увазі. Чи Росія скаже: "Ми погоджуємося на відновлення цього формату лише після поступок з боку НАТО"? Якщо це робиться як одностороння вимога до Альянсу, то це вже зовсім інша річ. У цьому дуже багато спіну з американського боку.
Якщо говорити відверто, я не довіряю американцям у цій конфігурації. Принаймні я не довіряю Віткоффу, Кушнеру і Дональду Трампу. І ось чому: Кирило Дмитрієв приїздив до Вашингтона і зустрічався з Трампом. Навіщо він там був? Що саме він намагався покласти Трампу в голову?
Після цього Трамп дав інтерв'ю для американського телебачення, і, схоже, записано його вже після зустрічі з Дмитрієвим. І там пролунало: Україна має прийняти зміни, Україна виглядатиме інакше, Україна матиме інші кордони. Це вже не повага до територіальної цілісності.
Трамп ще й сказав, що, мовляв, він звинувачує Зеленського, бо Зеленський погано поводився з росіянами, коли з ними говорив. Але Зеленський говорив із Володимиром Путіним лише у 2019 році. То що, хтось переконав Трампа, що у 2019 році Зеленський був "неприємним" для Путіна, бо не погодився на російську інтерпретацію Мінського формату? Хто саме це йому сказав?
Трамп не знає історії українсько-російських переговорів. То це був Віткофф? Кушнер? Чи Дмитрієв під час тієї зустрічі в середу? Звідки це взялося?
Потрібно говорити з обережністю, але поки ми не з'ясуємо, чи росіяни справді серйозні щодо переговорів, треба тримати очі широко відкритими. Є ризик, що це просто Трамп і його оточення намагаються нав'язати Україні умови, замість того щоб дійти до справжнього припинення вогню та поваги до України як до держави.
Інтерв'ю Трампа для CBS і повторення небезпечних тез
Дональд Трамп сказав CBS, що війна Росії проти України скоро закінчиться, і натякнув, що Україна може вийти з цієї угоди з "іншими кордонами". Що це означає?
Це було в програмі 60 Minutes – дуже важливому недільному шоу в США. І це, ймовірно, повторення того, що Віткофф просуває вже понад рік. Пам'ятаємо, що ще в жовтні 2025 року, після провального саміту в Алясці, Зеленський разом із європейцями казав: нам потрібне справжнє припинення вогню і справжні санкції проти Росії. Наприкінці жовтня Зеленський приїздив до Вашингтона й намагався отримати ракети Tomahawk, але не отримав їх.
Саме там Віткофф запитував: що поганого в тому, щоб віддати Росії решту Донбасу? Мовляв, там же російськомовне населення. Але це абсурдний аргумент. Люди розмовляють іспанською у Флориді, Техасі та Аризоні – то що, треба віддати ці штати Іспанії?
Насправді це нагадує більш ранню версію домовленостей. Наприкінці жовтня 2025 року Віткофф і Кушнер зустрічалися з Кирилом Дмитрієвим і виробили 28-пунктний ультиматум Україні, який містив юридичне визнання Криму як російської території та фактичне, хоч і не юридичне, визнання російської окупації Донбасу.
І якщо саме це мають на увазі американці, коли говорять про "кордони" України, то це не серйозні переговори. Крим має вирішуватися через справжній незалежний процес, а ніхто не має права примушувати Донбас бути частиною Росії юридично. Це неприйнятно.
Чи буде Європа повноцінним учасником переговорів
Є ще питання щодо європейської участі. Судячи з політичних обговорень, Європа може бути представлена в Абу-Дабі. Чи матиме вона там належне місце за столом?
Поки що це ще треба побачити. З того, що я чув, зараз, імовірно, буде представник французького уряду від імені Європи. І це нормально, якщо він матиме повноцінний статус учасника переговорів. Я вважаю, що за столом мало б бути більше ніж один європейський представник. Але якщо це людина, яка не сидить збоку як пасивний спостерігач, а реально бере участь, це вже прийнятно.
Є певне перебільшення в тезі, що в Європі нібито є фундаментальний поділ щодо України. Пам'ятаєте розмови норвезького прем'єра Йонаса Гар Стьоре і фінського президента Александра Стубба з Путіним? Тоді росіяни ненадовго сказали: "О, у цьому процесі має брати участь вся Європа", бо хотіли перевірити, чи зможуть відокремити Європу від України.
Стьоре і Стубб тоді тестували Путіна на готовність до реальних переговорів. Але вже за 24 години Кремль заявив, що Європа не повинна бути частиною процесу, бо, мовляв, нічого не принесла. Тобто Кремль теж намагався перевірити, чи прийме Європа їхні умови.
Я не вважаю, що тут є фундаментальна тріщина в європейській підтримці України. Проблема в тому, що дзвінок Стьоре і Стубба був організований досить швидко і без належної координації з іншими партнерами в Європі – зі шведами, з данцями. Через це деякі уряди, зокрема у Швеції та Данії, сказали, що їм це не подобається.
Але це не питання стратегічного розколу щодо України. Це питання протоколу. Європа повинна чітко домовитися, хто саме її представляє, і що саме ця людина говорить. Помилка була в неузгодженості, а не в політичній суті.
Яка людина стоїть за новим курсом Білого дому
Давайте ще поговоримо про внутрішню політику США. Яка Стівен Міллер людина?
Він огидний. Це моя особиста оцінка, але я кажу це після багатьох років спостереження і роботи над книгою про Трампа. Стівен Міллер вийшов із відносної невідомості: він писав електронні листи людям у Конгресі, просив, щоб його почули, потім потрапив у апарат Конгресу, а справжній злет стався, коли він опинився у виборчій команді Трампа в 2016 році й написав чимало його промов.
Я кажу, що він білий націоналіст, і це дуже провокаційний термін, але він відповідає суті. По суті, це форма білого супремасизму. Саме тому Міллер так люто ставиться до іммігрантів, шукачів притулку та біженців. Саме тому він був серед тих, хто вів жорсткі кампанії Трампа, які призводили до смертей, у тому числі громадян США, до зникнень людей, до безстрокових затримань, до утримання людей в'язницях в інших країнах всупереч рішенням судів.
Його світогляд базується на ідеї, що всі іммігранти, легальні чи нелегальні, а також біженці, нібито намагаються "захопити" Сполучені Штати. Це частина теорії великого заміщення. Він просував це ще понад десять років тому – у книгах, у листах, у своїх мережах.
По-друге, він – людина з авторитарними схильностями. Він не вірить у суди, якщо вони не виконують волю виконавчої влади. Він не вірить у Конгрес як у механізм стримування. Він не вірить у незалежні агентства. Він не вірить у те, що інші країни можуть впливати на поведінку США. Він не вірить у союзи. І він не вірить у захист України.
Більше того, він не вірить у захист Європи. Він підтримує ультраправі партії в Європі, бо вся ця логіка побудована на тому, що Європа нібито перебуває в цивілізаційному занепаді й її "захоплюють".
Трамп зараз іде в "бункер". Версія бункера 2026 року – це Mar-a-Lago у Флориді, і він оточує себе ще ближчими людьми. Міллер витіснив попередню керівницю апарату Білого дому Сюзі Вайлз, а її головна функція була в тому, що вона хоч якось тримала цю хаотичну адміністрацію в рамках.
Тепер, коли її немає, обмежень майже не лишається. Після поразки минулого тижня це ще небезпечніше: поранена тварина – це небезпечна тварина. І ризик у тому, що Міллер поверне всіх до того, що ми бачили раніше, коли Міннесоту фактично захоплювали воєнізовані сили ICE, коли гинули американські громадяни, коли суди ігнорувалися, а структура цих сил нагадувала нацистську Німеччину.
Міллер прямо вимагав висилати 3 тисячі людей зі США щодня. І якщо ця цифра не виконувалася, він влаштовував розноси. Не недооцінюйте, наскільки далеко він готовий зайти.
Замість того щоб після останніх виборів визнати, що американці хочуть більш людяної політики щодо імміграції – із захистом кордонів, але й із повагою до прав людей, без їх убивств, – він хоче відкинути право і просуватися далі. І це буде не тільки щодо імміграції: він і надалі руйнуватиме агентства, якщо вони не дадуть повної лояльності, і просуватиме ідею "єдиної влади" виконавчої гілки.
Але я сподіваюся, що чимало людей це відкинуть – у Конгресі, і не лише демократи, а й деякі республіканці, можливо, і суди, і звичайні американці. Тобто хоча поранена тварина і небезпечна, це не та тварина, якій треба вклонятися.
Зверніть увагу! Це інтерв'ю було скорочено, виправлено та відредаговано для кращого розуміння аудиторією.
Повʼязані теми:
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі