Хто у терористичних псевдореспубліках наважився на протести

У той час президент держави-агресора Путін скаже те, що було очевидно навіть сліпим: "Це факт. Ми нічоколи цього не приховували. Наші збройні сили блокували Збройні сили України, розквартировані в Криму".

Верховний суд Росії визнає УНА-УНСО та "Правий сектор" екстремістськими організаціями.

Олег Царьов напише листа Діду Морозу від імені бойовиків і запропонує жителям окупованого Донбасу переїжджати на Далекий Схід.

Терорист Плотницький покличе на дуель Петра Порошенка.

Кількість обстрілів з початку введення режиму припинення вогню перевалить за три тисячі. Але, незважаючи на це, наша колона прорветься і доставить їжу, набої та підкріплення в Донецький аеропорт.

І в цей самий час з’явиться багато публікацій про спроби страйків і бунтів у різних частинах підконтрольного бойовикам Донбасу. Як і до війни, найбільшу активність тут проявлять шахтарі та пенсіонери.

Читайте також: Чому місія ОБСЄ на Донбасі закриває очі на дії терористів і кому це вигідно

18 листопада у Єнакієвому місцеві жителі з дітьми на руках прийдуть до міськради вимагати соціальних виплат. Так званий "мер міста" вийде до них, вислухає, пообіцяє, що гроші колись будуть, розподілить між ними 100 продуктових наборів і піде.

У Торезі з тією ж вимогою жінки перекриють дорогу. А у Сніжному "казаки" будуть розганяти стихійний мітинг пострілами у повітря. Потім комендант Червонопартизанська заявить про непокору керівництву так званої "ЛНР".

Усе частіше лунатимуть звинувачення у розкраданні гуманітарної допомоги. І тепер їх кричатимуть уже самі бойовики. Через брак особового складу, який би був готовий їхати в Україну, керівництво Росії у 2014-му заручилося підтримкою так званих "казаков" – бородатих чуваків у дірявих штанях із нездоровою сумішшю радикального православ’я в голові і низьким рівнем освіти та інтелекту. У 2014-му вони контролюватимуть значну частину окупованої Луганщини.

На відміну від Донецької області, там відбувалося менше боїв. На півночі сторони розділяла річка Сіверський Донець. А на заході від луганських терористів перебували донецькі, які і прийняли на себе основний удар Збройних сил.

Читайте також: Недалекість Росії призведе до її самознищення

Крім того, на окупованій Луганщині було небагато економічно цінних об’єктів. Але там лишилося і немало людей, третина з яких пенсійного віку. Через це найбільший треш відбуватиметься саме тут. Так звані "казаки" почнуть відкрито виступати проти так званого "голови республіки". І найфеєричнішим з них буде Павло Дрьомов.

Він звинуватить Плотницького у розкраданні гуманітарки, розпилюванні залізничних вагонів на металобрухт, привласненні грошей від торгівлі вугіллям та зраді ідей "рузької весни". Дрьомов вимагатиме відставки керівництва псевдореспубліки та закликатиме до оновлення влади. Але, в результаті, дуже скоро "оновлять" якраз його. Його підірвуть у власному авто уже у грудні 2015-го. Як і багатьох його соратників. А "головний казак ЛНР" Козіцин втече до Росії, щоб залишитись живим.

Через півроку після початку війни очільник луганських сепаратистів попросить їх "не стогнати". Бо під час війни так не прийнято.

Страйкувати у терористичній державі непросто. Але відчай, хвороби і економія на товарах першої необхідності іноді штовхатимуть жителів окупованих територій на протести.

Читайте також: Як російські знаменитості поплатилися за поїздку до терористів "Л/ДНР"

20 квітня 2015-го року медики і освітяни Алчевська зберуться, щоб вимагати виплат заробітних плат і зниження цін на продукти. Тоді відомому терористу Павлу Губарєву не дадуть стати мером Ясинуватої і відправлять його назад у Донецьк.

У січні 2016-го гірняки однієї з макіївських шахт протестуватимуть проти збільшення підземного робочого дня на 2 години. Але так звана "мер" Макіївки Лариса Толстикіна скаже їм те, що було очевидним задовго до війни, – рівень оплати праці шахтарів забезпечувався дотаціями з держбюджету України. А якщо немає дотацій – немає і зарплат.

У жовтні 2016-го макіївські шахтарі спробують зібратись ще раз. Але на мітинг прийде мало людей і здебільшого жінки.

Шахтарські страйки, яких завжди дуже боялася українська влада, виявляться неефективними у тоталітарних терористичних державах. Якщо бути точним, то вони навіть гратимуть на руку терористам і даватимуть привід для подальших скорочень людей та затоплень шахт.

Росія не відкриє своїх ринків збуту, оскільки матиме вдосталь і свого вугілля. І Донбас, який думав, що годує усю Україну, не зможе прогодувати навіть себе.

Читайте також: Як політики використали учасників Майдану та АТО у парламентських виборах

Я би хотів разом з вами згадати, якою силою були шахтарські бунти ще не так давно.

Шахтарський рух був чи не найбільшою і найрішучішою спільнотою згуртування навколо власних прав за часи незалежності. Незалежності, у яку шахтарі Донбасу зробили свій вклад.

1 березня 1991 року відбувся загальний страйк шахтарів Донбасу, вимогами якого були відставка президента, розпуску з’їзду народних депутатів СРСР і конституційного оформлення декларації про державний суверенітет України.

Страйки 1993 року стали наймасовішими в історії. У них взяли участь 220 з 250 шахт. У Донецьку та багатьох інших містах збиралися мітинги загальною чисельністю 1,5 мільйона людей. Гірники досягли підняття зарплат та збільшення тарифів на закупівлю вугілля.

У 96-му році шахтарі перекривали залізничні колії та вирушили на Київ. А у 98-му саме проти шахтарського мітингу уперше було застосовано спецпідрозділ МВС "Беркут" і спеціальні засоби. Шахтарський мітинг під Луганською ОДА, який вимагав погашення заборгованості із зарплатні, розігнали. Тоді постраждало 22 шахтаря. І тільки після того, як 14 грудня один з шахтарів вчинив акт самоспалення, з ними повністю розрахувались. З вікон Луганської адміністрації на це усе міг дивитися Олександр Єфремов, який через 15 років тими ж методами буде протистояти Майдану у Києві. А потім стане одним з організаторів терористичного захоплення влади у Луганську.

Великі шахтарські страйки сколихнуть Україну у 1999-му та 2002-му роках. Але уже за 15 років їхній голос більше не буде кому чути. Шахти закриватимуть, без дотацій та збуту шахти ставатимуть ще збитковішими, а зарплати нижчими.

Читайте також: Чому імперський шовінізм став національною рисою росіян

У 2016 році терористична "ДНР" оцінюватиме видобуток вугілля у на своїй території у 12 мільйонів тонн. Це при тому, що у довоєнному 2013-му стільки вугілля Донецька область добувала за чотири місяці.

Умови та безпека роботи шахтарів упадуть, а тривалість робочого дня збільшиться. Перед програмою ми спеціально дізналися розміри заробітних плат на кількох шахтах. Так, на шахті "Краснодонвугілля" платять трохи менше 10 тисяч рублів. А на шахтах "Ровенькиантрацит" та "Свердловатрацит" – близько 7-ми.

До війни шахтарські зарплати рідко були нижчими за 6 тисяч гривень. Зараз вони рідко перевищують 8 тисяч рублів. Роботи стає усе менше. І шахтарям доводиться їхати з регіону до Росії, де на них не дуже й чекають. Або іти у терористичну армію, щоб вирушити у свій останній і безповоротний забій.

Такою була ціна розбитої ілюзії. Ілюзії, що Донбас не дотаційний регіон, а годує усю Україну. Ілюзії, що Росія – друг і не кине в біді. Ілюзії, що терористичне захоплення влади з метою підняття зарплат і пенсій може привести до чогось кращого, ніж війна, голод та розруха.

Психологи кажуть, що крах ілюзій призводить до найбільших криз у людському житті, зокрема до кризи середнього віку. Ілюзії в масштабах регіонів і держав призводять до війн та зубожіння. Тому я вас прошу не повторювати долю Донбасу. І не думати, що війну виграють без вас. Допомагайте армії. Бо якщо ви думаєте, що їй більше не потрібна допомога народу, то знайте – це теж ілюзія.