25 серпня 2014 року через відсутність коаліції Петро Порошенко припинив повноваження Верховної Ради та призначив позачергові вибори народних депутатів на 26 жовтня. Парламентські вибори 2014 року були нетиповими. Вони проходили на тлі бойових дій і звістки з фронту часто лунали гучніше за політичні гасла. Вперше вибори не проводилися в 9 з 21 округів в Донецькій області та в 6 з 11 округів Луганської області, а також в Криму і Севастополі. Також за всю історію Незалежності вперше Комуністична партія не потрапила до парламенту.

На цих виборах з’явилися кілька нових типів кандидатів: кандидати-фронтовики, волонтери та активісти Майдану. Вони були чи не у кожній партії. Тактика політсил була різною. Найбільшу ставку на учасників АТО зробив "Народний фронт", "Самопоміч" – на учасників Майдану, "Радикальна партія Ляшка" – на дешевий популізм, "Опоблок" – на заклики до примирення, "Батьківщина" – на Надію Савченко, а "Блок Петра Порошенка" – на ім’я свого лідера.

Читайте також: Чому імперський шовінізм став національною рисою росіян

Тимошенко, яка під час анексії Криму на засіданні РНБО категорично виступала проти введення військового стану, раптом запропонувала створити ставку верховного головнокомандувача. "Народний фронт" прагнув прийняття нової військової доктрини і визнання Росії агресором. "Блок Петра Порошенка" робив ставку на збільшення видатків на армію, швидке закінчення АТО та збільшення міжнародного тиску на РФ. Ляшко вимагав повернення ядерного статусу, "Самопоміч" – скасування позаблокового, а "Опоблок" непереконливо вдавав, що він прагне миру, а не перемоги агресора.

Найчеснішими були комуністи, які остаточно перестали прикидатися українською партією і на прощання розказали нам про те, як насуваються “густі хмари неонацизму”, провалили вибори і були заборонені рішенням суду у 2015 році. У тому ж році уже новий парламент заборонив їхню символіку та пропаганду.

За результатами виборів, "Блок Петра Порошенка" отримав у парламенті 132 мандати, "Народний фронт" – 82, "Опозиційний блок" – 29, "Об’єднання "Самопоміч" – 33, "Радикальна партія" – 22, а "Батьківщина" – 19. Усі ці фракції, крім "Опоблоку", а також груп "Відродження" та "Воля народу", створили коаліцію.

Представники усіх членів коаліції отримали портфелі у Кабінеті Міністрів та комітетах Верховної Ради. Усі, крім "Батьківщини", яка, з одного боку, підтримала коаліцію, а з іншого – лишила собі простір для маневру. Тимошенко, яка нещодавно вийшла із в’язниці, не отримала значної кількості місць у парламенті і вирішила зайнятись улюбленою справою – кидатися популістичними лозунгами, не брати на себе відповідальності, та набивати рейтинг на майбутнє.

Читайте також: Непокарані за сепаратизм

Першим блоком коаліційної угоди стала "реформа системи національної безпеки та оборони". Там було усе: прийняття нової доктрини, реформування системи мобілізації, відновлення військової інфраструктури, будівництво житла для військовослужбовців, відновлення втрачених підприємств оборонки та реформування державного концерну "Укроборонпром". Комітет з питань національної безпеки та оборони очолив Сергій Пашинський. 11 з 19 членів комітету були представниками партій влади – "Народного фронту" та "Блоку Петра Порошенка".

Здавалося б, що це найбільш демократичний та проукраїнський парламент за увесь час. Парламент без комуністів і надзвичайно слабкими уламками "Партії регіонів", парламент з численними активістами Майдану та учасниками АТО. Парламент, де кожна фракція, що увійшла до коаліції, на словах прагнула реформи Збройних сил та перемоги у війні. Здавалося, що системні зміни – це лише питання часу. Але далі усе пішло у кращих традиціях вітчизняної політики.

Ні, я не можу сказати що змін не сталось. Оборонний бюджет і правда виріс. Але його не вистачає на якісне переоснащення, розграбованої за роки незалежності, армії. І справа тут не лише у корупції або неефективності Міністерства оборони. Справа у тому, що з 5 % ВВП для силових відомств на армію іде лише близько половини. При тому, що в інших державах під час військових конфліктів, цей показник був, як мінімум, утричі більшим.

Нинішнього оборонного бюджету вистачає на відновлення законсервованої техніки та заробітні плати солдат. Але на закупівлю великої кількості нових зразків озброєнь – уже ні. Його не стає на потрібну кількість нової колісної техніки, безпілотників, високоточної зброї, засобів тепловізійного спостереження та запуску супутника зв’язку, який лежить на складі у Росії уже понад 5 років і за зберігання якого ми щороку платимо мільйони доларів. І нам іще дуже пощастило, що на складах не закінчились радянські снаряди та набої, які тоннами щоночі витрачаються на Донбасі. Але їх теж не вистачить назавжди.

Читайте також: "Перемир’я" на Донбасі: який курс обрала Україна

Військовим дійсно підняли рівень зарплат. Але цього не вистачило, щоб заповнити армію контрактниками. І хоч держава й обіцяє учасникам бойових дій земельні ділянки або квартири, але ветерани і досі змушені вибивати з урядовців обіцяне, об’єднуючись у спілки.

З позитиву у діях цього парламенту я б виділив скасування позаблокового статусу України, часткове запровадження прозорих закупівель у Міноборони, прийняття закону про сили спеціальних операцій, закону про відповідальність військовослужбовців, закону про контррозвідувальну діяльність та єдиного реєстру військовозобов’язаних. Але багато питань лишилися неврегульованими. Ми дуже часто чуємо про потребу у створенні антикорупційної системи правосуддя та завершенні реформи поліції, але уже не перший рік армія чекає на закони про військову поліцію та військові суди, які б дозволили швидко й ефективно карати винних, та не дозволяли б цивільним суддям зі східних регіонів судити наших солдат.

Так само армія чекає на можливість перевіряти майбутніх контрактників по базах СБУ та звільняти дезертирів. На реформу чекає система залучення резервістів. Службу безпеки уже давно пора перетворити на чисту спецслужбу, забравши від неї невластиві, але дуже політично та корупційно привабливі функції такі, як боротьба з корупцією та економічними злочинами. Багато українських бізнесів будуть за це дуже вдячні, а у Служби безпеки з’явиться час та натхнення більше уваги приділяти війні, а не поповнення автопарку на Володимирській.

Більшість партій казали, що відновлення потребує і оборонна промисловість. Але концерн "Укроборонпром" не зазнав значних змін, а президент та прем’єр не поспішають призначати своїх членів до його наглядової ради, робота якої сьогодні заблокована через відсутність кворуму. Така ситуація створює значні корупційні ризики, адже саме наглядова рада концерну має виключне право ініціювати аудити та інші перевірки, а також робити подання щодо притягнення до відповідальності керівництва "Укроборонпрому".

Читайте також: На що істотно вплинули санкції Заходу в Росії: вражаюча статистика

Досі не створені умови для інвестицій у оборонку. За три роки війни ні міжнародний, ні український капітал, який не має зв’язків з владою, не став інвестувати у будівництво патронних, снарядних, чи будь-яких інших виробничих потужностей, не зважаючи на колосальний ринок, породжений війною.

На рішення депутатів чекають закони про територіальну оборону, використання земель навколо військових об'єктів та закону щодо удосконалення порядку проходження військової служби. Давно чекає на зміни і закон про основи національної безпеки та оборони. Варто зазначити, що проекти багатьох потрібних для армії законів уже лежать в комітеті Пашинського. Вони, як і багато прийнятих, були написані не депутатами, а самими військовими. Проте, потрапивши до парламенту, вони стали предметом не фахових дискусій, а політичних спекуляцій.

Чому я це кажу? Та тому, що у нинішньому складі Верховної Ради майже немає людей з оперативно-тактичним чи стратегічним рівнем військової освіти. І навіть якщо опустити питання порядності, адекватності та прихованих мотивів таких персонажів, як Семенченко, Дейдей, Савченко та компанія, постає питання їхньої компетентності. Більшість депутатів з АТО воювали у батальйонах МВС, які за кількісним складом не завжди перевищували кілька рот. Переважна більшість із них має найнижчий оперативний рівень військової освіти, а Семенченко не має навіть вищої. Більшість доволі погано розуміє реальні проблеми армії і захоплюється самопіаром. А Дмитро Ярош та Андрій Білецький банально та систематично пропускають засідання комітету з питань оборони.

Читайте також: Псевдоматері, псевдоветерани, псевдобійці та інші фріки-спекулянти на війні на Сході

Але, особисто для мене, найголовнішим розчаруванням стало інше. Три роки тому наші політики гнались за рейтингами. І якщо раніше через такий підхід замість юристів та інших фахівців до Верховної Ради потрапляли спортсмени та співаки, то три роки тому замість фахових військових туди потрапили більш розкручені Семенченко, Мельничук, Дейдей, Савченко та інші. І за три роки своєю поведінкою вони повністю дискредитували ідею мілітаризації нашої політики. Коли бойові офіцери створюють нові політичні еліти і займають ключові державні посади, несуть у політику геть інші цінності та принципи, як це відбувається, наприклад, в Ізраїлі. А це була чи не найбільша надія українського виборця рівно три роки тому.