Сі заявив про закінчення війни в Україні: як і коли Китай долучиться до мирних перемовин?

З одного боку справді – теза прозвучала і вона однозначна. Про це пише Ігор Тишкевич.

Схожі заяви Індії та Китаю

З іншого боку, дам повну цитату Сі з англійської версії видання "Женьмінь Жибао": "Щодо України, Близького Сходу, Афганістану та інших міжнародних і регіональних гарячих питань, Китай готовий посилювати комунікацію та координацію з усіма сторонами, продовжувати боротьбу як з симптомами, так і з першопричинами цих проблем, а також сприяти політичному врегулюванню".

Важлива заява і важливо, що Україна винесена на перше місце. Але сама цитата без контексту загального виступу та характеру обговорення питань на саміті ШОС мало що каже.

Як у принципі мало що говорить без урахування контексту фраза прем'єр-міністра Індії Наренда Моді на адресу Путіна – "Необхідно переходити від нескінченної війни до кінця війни, до закінчення воєнних дій". Не менш важливо, що це було сказано на зустрічі з лідером Кремля просто у вічі.

Так чому ж лідери двох ключових держав ШОС (до речі ті, які конкурують між собою) виступили з заявами, що перегукуються? Для розуміння варто порівняти з ключовими тезами їх виступів та основними ініціативами, винесеними на саміт.

Міжнародна безпека

Питання безпеки, природно, обговорювалися на саміті. Тим більше, що ШОС спочатку створювалася як структура координації держав для боротьби з тероризмом та наркотрафіком. 

Моді оформив безпекові питання як перший пункт своїх пропозицій, розширивши тему і на протидію регіональним конфліктам. Причому основний акцент він зробив на врегулюванні навколо Афганістану і "кризі в Західній Азії", маючи на увазі весь комплекс конфліктів, що охоплюють Ізраїль, Ліван, Сирію та країни Перської затоки. 

Сі оформив тему безпеки у своїй другій (з чотирьох) пропозицій. Він додав теми боротьби із сепаратизмом, кіберзлочинністю та питання ядерної безпеки.

Збереження та розвиток глобальних механізмів

У той час як США ведуть політику на знищення старої системи глобальної економіки, для Індії та Китаю питання "глобалізму" входять до пріоритетів. Для порівняння наведу дві цитати.

Моді: "Другий стовп нашого загального розвитку – це міцний та надійний взаємозв'язок. Індія підтримує всі зусилля, спрямовані на поєднання ринків, сприяння торгівлі та відкриття нових шляхів розвитку".

Сі: "Ми маємо виступати за всебічно вигідну та інклюзивну економічну глобалізацію"

Обидва лідери говорять про глобальні та регіональні логістичні проекти. А також перехід від простої торгівлі до кооперації. При цьому КНР пропонує окрім традиційних напрямів виділити ще низку пріоритетів – зелену економіку, ШІ, цифрову економіку, нову промисловість. І нові ресурси, звісно.

Людський потенціал та управління

У цьому питанні, обговорюваному на саміті, Сі та Моді знову "на одній хвилі". І обидва говорять не лише про "орієнтацію на людину як основу", а й розширюють тезу в галузі освітніх проєктів, мобільності, наукової та науково-технічної співпраці. 

Причому Сі говорить про створення "мереж" у галузі освіти, ЗМІ, бізнесу, аналітичних центрів. І, вперше на міжнародних майданчиках – про "мережі" партійних партнерств.

Четверта ініціатива Сі – оновлення системи управління. У розумінні трансформації ролі міжнародних інституцій (зокрема ООН) та "зміцнення багатополярності". Моді безпосередньо не виводить це на окремий блок виступу, але його тези перегукуються з тезами китайського лідера.

До чого тут Україна та російсько-українська війна?

Сі та Моді говорять про "глобалізацію". Для КНР цей саміт ШОС – механізм "підім'яти" регіональні ініціативи і, зокрема, російсько-центричний ЄАЕС під програму "Пояс і Шлях". Це робиться за підтримки Туреччини, яка розвиває з КНР "середній коридор" і посилює вплив на Кавказі. 

Для Моді це зона вільної торгівлі Індія – ЄС та IMEEC (India-Middle East-Europe Corridor). А також трансформація коридору "Північ – Південь". 

В обох випадках перешкодою для подальшого розвитку проєктів Китаю та Індії є агресія Ізраїлю та США проти Ірану та агресія Росії проти України. У випадку з Іраном це порти та залізниця. У випадку з Україною це (поки що) Чорне море.

І Сі, і Моді говорять про "багатополярну систему". А це означає, що ні Індія, ні Китай не входитимуть до політичних механізмів у ролі "помічників". У випадку з Україною вони не входитимуть у трек, де США є єдиним посередником. І де команда Трампа робить все можливе, щоби інших рівноправних учасників процесу не з'явилося. 

Цей формат, до речі, вкрай зручний для Кремля, оскільки Росія намагається "купити" США можливостями співробітництва та політичними вигодами використання її як "противаги Китаю". Для Путіна такий підхід означає не лише гроші, вихід із ізоляції та зменшення залежності від Китаю, а й можливість повернути свій вплив у Центральній Азії та на Кавказі.

Відповідно, Індія та Китай, як мінімум, до вересня вичікуватимуть. Для Китаю ключова дата – 24 вересня – візит Сі до Вашингтона. Путін та Трамп це розуміють. Тому й Сілуанов поїхав на G20, де зустрівся із Бессентом. Міністри економіки "говорили про мир в Україні". Саме тому пожвавився трек Уіткоффа та Кушнера і йдеться про "новий план США". Часу замало, продавити тему хочеться. 

Індія та КНР очікують провалу цієї кампанії, щоб запропонувати ідею створення нових рамок обговорення заморозки війни в Україні, де ці дві держави мають усі важелі тиску на Путіна, а США та ЄС зберігають важелі тиску на Україну.

Потенційна вигода як для Індії, так і для Китаю – реалізація їхніх геоекономічних проєктів у регіоні. Причому в обох державах підходи змінилися з простої доставки товарів на створення спільних бізнесів та центрів спільної технологічної і промислової кооперації.

Чи може Україна вплинути на процес? 

Поки що ми слабко на щось впливаємо. Нещодавно написав доповідь про нові економічні коридори у нашому регіоні. На жаль, але висновок невтішний – ми пасивні в усіх напрямках. І мережа створюваних і навіть обговорюваних партнерств обходить Україну. Тому сьогодні для Китаю, Індії (і Туреччини) потрібні Грузія, Румунія, Болгарія, Угорщина, Словаччина, Польща. 

Але ситуацію можна змінити українськими пропозиціями участі. Або описом своєї можливої ​​ролі у розвитку ключових проєктів, зокрема, розвитку одеського хабу, євроколії від портів до західних кордонів, розвитку напрямку на північ, включення до мережі партнерств у галузі зеленої енергетики. І тоді Україна з "території, звідки не повинно бути загроз дестабілізації", перейде в категорію "перспективного партнера". Що природно, змінить і позиціонування з питань заморожування війни. Це стане стимулом для Киттаю та Індії бути активнішими щодо мирних перемовин.

Але для цього і Офісу президента і МЗС доведеться попрацювати. У тому числі формулюючи насамперед можливості "спільного розвитку", замість переважно опису програм "допомоги Україні".

У будь-якому випадку, включення Індії та Китаю в переговори щодо миру можливе у жовтні. Обидві держави вбачають проблему і обидві держави досить ясно розуміють роль Росії як ініціатора цієї проблеми. Питання лише в тому, як вони бачать Україну – як територію проблеми чи як потенційного партнера.