Боротьба за рідний та окупований дім: історія командира взводу БпЛА полку ССО "Рейнджер"
-
20 червня у світі відзначають Міжнародний день біженців – людей, які втратили свої домівки через військові конфлікти, переслідування та катастрофи. І, на жаль, для українців слово "біженець" не є якимось далеким. Розпочата росіянами війна забрала домівки у мільйонів українців. Хтось будує життя заново в іншому регіоні країни, хтось – за кордоном. А хтось бореться у лавах армії й мріє про встановлення українського прапора над власним домом.
Одним із таких є офіцер на псевдо "Каспер" – командир взводу БПЛА полку ССО "Рейнджер". Попри те, що йому 23 роки, він уже має чималий бойовий досвід, зокрема у боях за Маріуполь.
Про бої за рідне місто, мрії про повернення та мотивацію боротися – читайте в інтерв'ю для 24 Каналу.
Цікаво Булава Сагайдачного, полювання з ПЗРК в Чернігові, пригоди в Бахмуті: історія рейнджера "Гільзи"
Майбутнє, яке цікавило ще з часів Революції Гідності
У свої 23 роки ви чи не наймолодший серед офіцерів у полку "Рейнджер". Розкажіть, будь ласка, свій шлях до війська.
Якщо чесно, то мріяти про армію та особливо про спецпідрозділ я почав ще за часів Революції Гідності. Мені тоді було 13 років, батьки та більшість знайомих входили до патріотичного осередку в нашому місті, багато з них одразу поїхали на Майдан. Мене, щоправда, не пустили – сказали, що малий. Тож стежив за подіями через інтернет і телебачення.
Я вже до цього цікавився історією, брав участь у громадських заходах. Але найбільше мене захоплювала саме робота спеціальних служб. Усе, що можна було знайти в інтернеті про діяльність закордонних родів військ на кшталт Сил спеціальних операцій, я знаходив і ретельно вивчав. Рішення піти у військовий виш було для мене логічним і правильним. І от зараз я вже офіцер, наймолодший у колективі, але з бойовим досвідом.
"Каспер" з часів Революції Гідності цікавився ССО / Фото, надане 24 Каналу
Цей досвід ви отримали вже під час повномасштабного вторгнення?
Так, мені якраз було майже 21, трошки не вистачило до випуску. Усі готувалися до того, що ми мали прибути в підрозділ і проявити себе. Але почалося вторгнення, потрібно було діяти якнайшвидше. Бійці з мотивацією потрібні скрізь, то ж я просто долучився до одного з підрозділів Сил спеціальних операцій.
24 лютого я прибув, 25-го під вечір ми були вже в Маріуполі. Пліч-о-пліч зі мною служили справжні досвідчені бійці, я дивився на них і не міг повірити, адже вони виглядали та діяли як ті, про кого я стільки років читав і ким захоплювався. Тепер я стояв поруч із цими людьми й вчився у них з коліс, в бою.
"Це все живе": про бої в Маріуполі
Бої за Маріуполь – особлива і болюча сторінка в нашій історії. Як ви пережили це і як змогли вийти з міста?
Там насправді було багато різних підрозділів, які боронили місто до останнього. Якщо ви бачили деякі відео, бійці захищали іноді вже клаптик землі, а не будинки. Коли вже стало зрозуміло, що місто в оточенні, було прийняте рішення пробувати вириватися невеликими групами. Ми діяли як спецпризначенці, пробивали коридори для інших військових і цивільних, які намагалися вийти з міста.
"Каспер" / Фото, надане 24 Каналу
Одного разу, виконуючи завдання, коли почали перегукуватися ще з однією групою, про всяк випадок говорили російською. А коли вже зустрілися, нас врятувало тільки те, що ми були спритніші й навчені. Бо з’ясувалося, то була група противника. На щастя, вийшли.
У вас, напевно, історій на книгу можна назбирати. Та чи все можна розповідати?
Знаєте, я б все одно розказував. Тому що це історія – сумна, весела, радісна або трагічна. І це досвід. Досвід, який ми набули вже у боях. Вважаю, що зустрічі з бойовими командирами, військові байки мають бути постійно у військових вишах та навчальних центрах. Це ще все живе, і поки наші пригоди не обросли байками та не припали пилом, це потрібно використовувати.
От, наприклад, була у нас історія. Також під час виходу з Маріуполя ми з колегою мали перевірити невелике село на наявність противника, провести розвідку. І тут чуємо звук – такий, наче колона під’їжджає. Ми озирнулися – сховатися немає де, поруч – лише один маленький сарайчик, підозріло схожий на дуже відому сільську споруду. Ми туди заскочили, сидимо тихенько, побратим мій мав "муху" з собою, почав готувати.
Дивимося у щілини: колона техніки з піхотою шурує. Дякувати Богу, не зупинилася. Ми все ретельно порахували, прикинули її швидкість і напрямок, і як тільки вона нас проскочила, шляхом неординарного пошуку зв’язку передали інформацію. Пізніше ми вже дізналися, що ту групу ворога майже всю викосила наша артилерія. Мораль історії така: з одним гранатометом проти колони не попреш, а от маючи різні навички й знання з радіоелектроніки, можна швидко передати інформацію. І головне – це взаємодія, її потрібно шукати всюди, бо якби не вона, ми б взагалі не вирвалися з оточення.
Прапор, який буде майоріти над домом
Ваш дім зараз перебуває у російській окупації, як і домівки сотень тисяч, якщо не мільйонів українців. І це все ж важко, коли твій дім недосяжний. Як ви з цим справляєтеся?
Й досі пам’ятаю слова своїх рідних, сльози, тугу в голосі. На жаль, деякі з моїх родичів не покинули своїх домівок, їх лякала невідомість. Понад усе вони були впевнені, що нікому не потрібні. Доля біженця – неймовірно тяжка і складна. Ти все починаєш з нуля, у тебе немає нічого, окрім того, що ти поспіхом взяв із собою. Мені не подобається слово "біженець", "переміщена особа" – теж не дуже. Я просто навіть не можу уявити, яким словом можна назвати те, що зробили з нами росіяни…
Мої рідні довгий час залишалися на окупованій території, але, дякувати Богу, побратимам та ще багатьом людям, вони вже пів року, як на території вільної України. І те, що вони розповідають про росіян, про їхні дії, постійні перевірки, залякування, зневажання всього, що хоч трохи стосується нашої держави, – це просто жахливі речі.
З початком повномасштабного вторгнення я ношу з собою у броніку прапор, він бачив вже не один бій і побував майже в усіх найгарячіших точках. Я ношу тому, що не знаю, де і коли опинюся, які завдання виконуватиму, але я вірю, що настане день, коли я підніму прапор України над своїм домом, над звільненим від окупантів містом!
Прапор, який "Каспер" мріє встановити на своєму будинку після звільнення / Фото, надане 24 Каналу
Шлях молодого командира серед "рейнджерів"
Як ви потрапили до полку "Рейнджер"? І яким було ставлення до вас, як до молодого командира, у якого в підпорядкуванні є й значно старші за віком бійці?
Я сам свідомо обрав цей підрозділ і дуже сюди просився. Чутки швидко ширяться, вже з перших днів я чув про кодекс честі та атмосферу у підрозділі. Трохи, звісно, сумнівався, але точно не шкодую. У мене вже є повністю укомплектований взвод, служать і досвідчені хлопці, і нещодавно мобілізовані, багато з них вже проходять процедуру укладання контракту.
Я весь час відчуваю підтримку, особливо від свого керівництва, з яким обговорюємо всі питання і шукаємо кращі варіанти. З підрозділом я зробив так, як колись було зі мною. На загальних зборах я піднявся, відверто розповів про те, хто я, де був, що бачив, у чому моя мотивація. І так потім розповів кожен. Ми говорили дуже довго, знайшли спільних знайомих, кожен поділився своїми страхами.
Я сказав, як я бачу нашу службу і наші цілі. Знаєте, я дуже здивований, коли старші підходять до мене і звертаються на ви і по батькові. Я відчуваю, що вони довіряють мені, що я для них справжній командир, і це дає мені неймовірний заряд сил та ентузіазму. Одним словом, рейнджери – це реально сім’я, зграя з єдиною метою.
Повернути та захистити своє
Що б ви сказали тим, хто, як і ви, втратили свої домівки, але ще вагається прийняти вольове рішення?
Я скажу так: це наш дім, наша земля, наша країна, і якщо ми не зробимо чогось для її звільнення, якщо ми не будемо боротися, то ми – погані пагони від батьківських дерев. Мене просто переповняють емоції від того, що окупанти творять на загарбаних територіях.
"Каспер" / Фото, надане 24 Каналу
Ми повинні захистити своє, своїх рідних і нарешті повернутися додому. Так, багато кому немає куди повертатися, багато чого зруйновано, але це не біда, ми все відбудуємо, засіємо поля, посадимо сади, заново виростимо ліси, треба лише трохи постаратися.
Шукайте себе, підбирайте собі підрозділ, справу до душі й давайте разом звільнимо нашу Україну! Якщо у вас саме така мотивація, вам до нас, в окремий полк "Рейнджер"!
Зараз спецпідрозділ "Рейнджер" шукає вмотивованих та сміливих бійців у свою команду. Підрозділ обіцяє та гарантує:
- гідне ставлення від командирів;
- проходження служби за фаховим напрямком;
- бойову підготовку відповідно до стандартів НАТО;
- своєчасне грошове забезпечення на рівні спеціальних підрозділів;
- допомогу в мобілізації або переведенні з інших підрозділів ЗСУ;
- своєчасну ротацію, не більше 3-х місяців у зоні ведення бойових дій;
- супровід та медичну допомогу до повної реабілітації;
- повне забезпечення речовим майном та засобами індивідуального захисту;
- грошове забезпечення на рівні спеціальних підрозділів від 27 до 150 тисяч гривень;
- використання новітніх зразків озброєння та роботизованих систем ураження.
Щоб потрапити в спецпідрозділ, телефонуйте до відділу персоналу Rangers за номером +38 093 810 75 67.
Також ви можете переглянути більше інформації про підрозділ у соціальних мережах: